Судова практика
При звільненні працівника за скороченням штату роботодавець зобов’язаний запропонувати йому всі підходящі вакансії на підприємстві
6 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 487/2191/17 залишив без задоволення касаційну скаргу роботодавця, який звільнив за скороченням штату працівника, не запропонувавши усіх наявних на підприємстві вакансій.
Особа звернулася до суду з позовом до державного підприємства (ДП) про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, обґрунтувавши свої вимоги тим, що його було протиправно звільнено із займаної посади згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення з роботи позивача здійснено з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України щодо порядку вивільнення працівників, оскільки відповідач не запропонував працівнику усі вакантні посади на підприємстві, у тому числі в інших філіях підприємства, а звільнення здійснено без попереднього звернення відповідача до профспілкової організації та отримання її згоди на звільнення, що передбачено ст. 43 КЗпП України.
У касаційній скарзі відповідач зазначав, що він виконав вимоги ст. 49-2 КЗпП України, оскільки позивачу одночасно з попередженням про майбутнє звільнення разом з пропозицією вакантних посад (іншої роботи) у філії ДП та надавався для ознайомлення список постійних вакантних посад філій, згідно з яким позивачу в подальшому пропонувалися вакантні посади. Позивач відмовлявся від ознайомлення з цим списком, про що були складені відповідні акти.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Встановивши, що позивачеві не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів ДП, суди дійшли обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог ст. 49-2 КЗпП України.
Крім того, позивач є членом первинної профспілкової організації, однак відповідач не звертався до профспілки з письмовим поданням про надання згоди на звільнення позивача відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Згідно із ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), пунктами 2–5, 7 ст. 40 і пунктами 2, 3 ст. 41 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім визначених законом випадків.
Суди встановили, що профспілка відмовила відповідачеві в наданні згоди на звільнення позивача, зокрема через те, що той запропонував позивачеві наявні вакансії лише у філії, а не на підприємстві загалом.
Підготував Леонід Лазебний
