Судова практика
Релігійні переконання військовослужбовців не є підставою для відмови від виконання наказів командування, не пов’язаних із використанням зброї
20 травня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС у справі № 459/2030/24 частково задовольнив касаційну скаргу захисника, який ставив під сумнів законність наказів командира, які не виконали засуджені.
Військовослужбовці відкрито відмовилися виконати наказ командира військової частини, а саме – вибути у службове відрядження до іншої військової частини для виконання завдань з інженерного (фортифікаційного) обладнання рубежів оборони, а також наказ отримати військову форму; привести свій зовнішній вигляд у відповідність до чинного законодавства; отримати засоби індивідуального захисту (шолом балістичний, бронежилет); забезпечити відповідне зберігання отриманого спорядження.
Суди визнали військовослужбовців винуватими і засудили за ч. 4 ст. 402 КК, а за ч. 4 ст. 408 КК визнали невинуватими та виправдали.
У касаційній скарзі захисник стверджував, що діяння, інкриміноване військовослужбовцям, не може бути кваліфіковано за ст. 402 КК, оскільки після оголошення їм наказів вони не висловлювали відмови їх виконувати. Наголошував, що відрядження обвинувачених у статусі військовослужбовців до складу регулярних військових формувань у районі ведення бойових дій і покладений на них обов’язок спорядитися для виконання завдань фактично прирівнюють їх до учасників бойових дій (комбатантів), що суперечить їхнім релігійним переконанням.
Колегія суддів ККС вказала, що суди обґрунтовано відхилили посилання сторони захисту на те, що наявність у обвинувачених дійсних релігійних переконань є підставою для відмови від виконання наказів, та слушно зауважили, що під час оголошення зазначених наказів до їх відома було доведено назви посад у військовій частині: перший обвинувачений – муляр-солдат, другий – тесляр-солдат, що доводить намір їх залучення під час несення служби до виконання функцій, не пов’язаних із використанням зброї, зокрема, для виконання завдань з інженерного (фортифікаційного) обладнання рубежів оборони.
У цьому контексті суди також звернули увагу й на суперечності у показаннях обвинувачених, оскільки вони, відмовляючись виконувати накази у зв’язку із релігійними переконаннями, водночас заперечували факт відмови від їх виконання. Однак, як обґрунтовано дійшли висновку суди в оскаржуваних рішеннях, знайшла своє підтвердження саме відмова обвинувачених виконати накази.
Водночас, Верховний Суд, ураховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засуджених, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, зважаючи на те, що кримінальне правопорушення засуджених вчинили вперше, є особами молодого віку, на обліках у психіатра та нарколога не перебувають, раніше не судимі, є членами церкви «Віфанія» (належить до громади Євангельських християн-баптистів, тобто до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, згідно з Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066), вирішив, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставами для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням засуджених відповідно до положень ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, тому вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції змінила в цій частині.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 21 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
