Судова практика
Рішення ЄСПЛ справі «Зеленчук і Цицюра проти України» не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг, зокрема обмін, земельних ділянок
Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай», зазначивши, що встановлена п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 1 січня 2019 р., передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).
15 травня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 227/1506/18 за позовом першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області (далі – прокурор) в інтересах держави до фізичної особи, до ТОВ «Агрофірма «Каравай» про визнання договору міни недійсним.
27 квітня 2018 р. прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом, в якому просив визнати недійсним договір міни земельної ділянки на земельну ділянку, укладений відповідачами 14 липня 2016 р. у період дії заборони на відчуження, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв). Позов мотивував тим, що договір міни укладений з порушенням п. 15 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України у редакції, чинній на час укладення договору міни, яким була встановлена заборона відчуження, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв), і ст. 14 Закону України від 5 червня 2003 р. № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», яка передбачає, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Відповідно до висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 12 жовтня 2016 р. у справі № 6-464цс16, обмінюватися за схемою «пай на пай» земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть лише у випадку, передбаченому ст. 14 Закону № 899-IV, тоді як у вказаній справі за умовами договору міни власники земельних ділянок передали у власність один одному належні їм ділянки, які не є земельними частками (паями) та складовими єдиного масиву.
23 липня 2018 р. Добропільський міськрайонний суд Донецької області своїм рішенням, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив, мотивуючи рішення тим, що згідно з п. 15 розд. X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, дозволено, як виняток, обмін земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Відповідачі обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а тому на спірні правовідносини не поширюються приписи Закону № 899-IV, який регулює обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно до закону за власниками.
У касаційній скарзі прокурор обґрунтовував, що земельні ділянки, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не можуть бути відчужені, оскільки згідно з пп. «б» п. 15 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону № 2236-VIII до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 р., не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Обміняними можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення «за схемою пай на пай» лише у випадку, передбаченому ст. 14 Закону № 899-IV, а у цій справі земельні ділянки, передані за договором міни, не є паями, оскільки вже виділені у натурі, оформлені державними актами на право власності на земельну ділянку та не є частинами єдиного масиву (виділені різним власникам і на території різних сільських рад); тому на об’єкти міни за договором міни розповсюджується заборона щодо їх відчуження.
Прокурор також зазначив, що суди не врахували висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 12 жовтня 2016 р. у справі № 6-464цс16 і застосований у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 р. у справі № 570/3834/16-ц і від 10 травня 2018 р. у справі № 383/1146/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, зазначила, що відповідачі обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Обидві земельні ділянки призначені саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
За договором міни фізична особа отримала грошову доплату у сумі 229 813,68 грн. Правовідносини, які виникли між відповідачами на підставі договору міни, не суперечать п. 15 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, а приписи ст. 14 Закону від 5 червня 2003 р. № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» до спірних правовідносин не застосовуються.
Заборона відчуження, встановлена п. 15 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 р., передбачає винятки, а саме:
- можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб;
- можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб;
- можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
Суд апеляційної інстанції відхилив довід прокурора про неврахування судом першої інстанції висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 5 листопада 2014 р. у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 р. у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 р. у справі № 6-464цс16 щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» у випадку, передбаченому ст. 14 Закону № 899-IV, оскільки вказаний висновок був сформульований до ухвалення рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України».
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що держава з часу введення в дію заборони відчуження не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення. Проте з огляду на зміст рішення ЄСПЛ обґрунтованим є також довід касаційної скарги про те, що це рішення ЄСПЛ не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг, зокрема обмін, земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.
Таким чином, суди у цій справі, дійшовши правильних висновків щодо суті спору, помилково в основу своїх рішень поклали лише факт встановлення у рішенні ЄСПЛ порушення Україною ст. 1 Першого протоколу до Конвенції безвідносно до обставин справи та неправильно вважали, що Закон № 899-IV регулює виключно обмін розподілених і визначених у натурі земельних ділянок, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
Частина 1 ст. 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
В підсумку Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір міни відповідає приписам ст.ст. 203 і 715 ЦК України та не суперечить підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни.
Підготував Леонід Лазебний
