Connect with us

Судова практика

Правовий нонсенс від ДФС: призначення перевірки адміністративним судом

Шостого червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/1718/16, адміністративне провадження № К/9901/33238/18 (ЄДРСРУ № 82223797) провів правовий лікбез для ДФС із питань правової можливості призначення податкової перевірки адміністративним судом.

Суть справи. Фіскальним органом проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП, а оскільки вказана перевірка не охоплювала питань правильності декларування, сплати сум податку на додану вартість, а також сум бюджетного відшкодування — контролюючий орган звернувся до адміністративного суду із позовом про призначення перевірки на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. Пунктом 1 частини 1 статті 3 КАСУ (в редакції до 15.12.2017 р., який діяв станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, далі – КАС України) визначено, що справа адміністративної юрисдикції — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб’єкт владних повноважень — це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 вказаної статті). Відповідно до приписів ст. 17 КАС України (у редакції до 15.12.2017 р.) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Як убачається з позовної заяви, предметом спору є необхідність призначення судом документальної позапланової виїзної перевірки платника податків. Відповідно до ч. 3 ст. 6 КАС (в редакції до 15.12.2017 р.), суб’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Вказана норма кореспондується з приписами ч. 4 ст. 50 КАС (в редакції до 15.12.2017 р.) відповідно до якої, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Із вищезазначених процесуальних норм убачається, що суб’єкт владних повноважень має право звернутися з позовом до відповідача, який не є суб’єктом владних повноважень, виключно у випадках, які прямо передбачені законом. Компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначено ПК України. Право для звернення до суду органів доходів і зборів передбачено ст. 20 ПК України. Зокрема, в пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК встановлено право контролюючих органів проводити перевірки відповідно до законодавства перевірки.

Важливо. Однак жодним нормативно-правовим актом, в тому числі Податковим кодексом, не передбачено право органу доходів і зборів звертатися до адміністративного суду з позовом стосовно надання дозволу на призначення документальної позапланової виїзної перевірки.

Передбачена у п. 3 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII можливість проведення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб— підприємців згідно з рішенням суду, то таке рішення суду як підстава для проведення перевірки платника податків узгоджене з положенням пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, відповідно до якого документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Як післяслово

Судові рішення про призначення перевірки приймаються в межах кримінального провадження, а не в порядку адміністративного судочинства.

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Змінюються реквізити бюджетних рахунків

З нового року змінюються реквізити рахунків для зарахування податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, рахунки в системі електронного адміністрування ПДВ, реалізації пального і спирту етилового, рахунки для зарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, які будуть відкриті відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2013 р. № 1203 (із змінами і доповненнями).

Як повідомляється на сайті ОВПП ДФС, інформацію щодо реквізитів бюджетних рахунків, які будуть введені в дію з 1 січня 2020 р., після її отримання від Казначейства, буде розміщено на веб-порталі Офісу великих платників податків ДПС у розділі «Бюджетні рахунки».

Читати далі

Судова практика

Визначення перерахунку пенсій працівникам прокуратури Кабміном порушує конституційні засади поділу державної влади

Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що «умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України.

У рішенні КСУ зазначається, що пенсійне забезпечення працівників прокуратури здійснюється відповідно до ст. 86 Закону, яка в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України.

Конституційний Суд України вказує, що потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов’язків у зв’язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності з ефективного судового захисту прав громадян.

Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади.

Таке нормативне регулювання може призвести до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови й порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом. Отже, положення ч. 20 ст. 86 Закону суперечить ст. 6, п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України.

У своєму Рішенні Конституційний Суд України визнав за доцільне вказати такий порядок виконання цього Рішення до врегулювання Верховною Радою України вказаного питання на законодавчому рівні: ч. 20 ст. 86 Закону не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, натомість застосуванню підлягає ч. 20 ст. 86 Закону в первинній редакції.

Ознайомитись з повним текстом рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2019 можна за посиланням.

Читати далі

Судова практика

«Скасувати і зобов’язати» — одна процесуальна вимога

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Резолютивна частина позовної заяви «про скасування/визнання нечинним та зобов’язання прийняти рішення/утриматися від вчинення дій» є однією процесуальною вимогою й оплачується одним судовим збором.

Дванадцятого листопада Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/21330/18, адміністративне провадження № К/9901/28031/19 (ЄДРСРУ № 85613193) досліджував питання щодо особливостей сплати судового збору при «об’єднанні» декількох вимог немайнового характеру, а саме: «скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення» та «зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення» тощо.

Спершу необхідно вказати, що про необхідність дослідження суті заявлених позовних вимог, які обкладаються судовим збором, а не лише врахування їх кількості, зазначено в правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України № 21-3944а16 від 14 березня 2017 року, який є аналогічним нижчезазначеному.

Системний аналіз частини першої статті 6 Закону «Про судовий збір», частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Висновок

Процесуальна вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою, а отже, оплачується судовим збором як за одну вимогу немайнового/майнового характеру.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.