Судова практика
Розподіл судових витрат у разі залишення позову без розгляду
Двадцятого грудня минулого року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/7169/18 досліджував питання щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення Верховним Судом постанови про скасування рішення місцевого та апеляційного судів і залишення позову без розгляду.
Суть справи
Досліджуючи питання розподілу судових витрат у разі ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови про скасування рішення місцевого та апеляційного господарських судів і залишення позову без розгляду, наявне неоднакове застосування Касаційним господарським судом вимог статті 129 та частини другої статті 226 ГПК України стосовно вирішення питання розподілу між сторонами судових витрат зі сплати судового збору (покладення судових витрат зі сплати судового збору на ту чи іншу сторону) або повернення судового збору з бюджету (компенсації таких витрат з бюджету).
Читайте також: Стягнення неустойки, передбаченої ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів»
Під час аналізу правових позицій з цього питання колегією суддів з’ясовано, що в додатковій постанові Верховного Суду від 04.09.2019 р. у справі № 910/4272/18 викладено правову позицію щодо застосування частини другої статті 226 ГПК України в разі скасування касаційною інстанцією рішення і постанови судів попередніх інстанції та залишення позову без розгляду. В зазначеній постанові Верховний Суд, вирішуючи питання судових витрат по сплаті судового збору, зазначив, що вказані кошти слід повернути позивачу з Державного бюджету України.
Подібна за змістом правова позиція викладена також у додатковій постанові Верховного Суду від 05.10.2021 р. у справі № 908/1664/19. Проте в зазначеній постанові суд касаційної інстанції, вирішуючи питання щодо компенсації судових витрат по сплаті судового збору з бюджету на користь позивача, керується, окрім частини другої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, також положеннями частини чотирнадцятої статті 129 ГПК.
Якій позиції суду вірити?
Разом із тим, Касаційним господарським судом при вирішенні питання судових витрат по сплаті судового збору у справі № 916/2786/20, керуючись змістом частини другої статті 226 ГПК України, постановлено ухвалу про повернення судових витрат по сплаті судового збору з Державного бюджету України на користь відповідача.
Натомість наявна й інша правова позиція Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 20.07.2022 р. у справі № 910/3800/21, а також у постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2022 р. у справі № 905/458/21 щодо судових витрат зі сплати судового збору в разі скасування рішення і постанови судом касаційної інстанції та залишення позову без розгляду. Так, Касаційний господарський суд під час розгляду вказаних справ, вирішуючи питання судових витрат, а саме судового збору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними у статті 129 ГПК України, зазначає про те, що обов’язок з відшкодування понесених відповідачем судових витрат за розгляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, що підлягали сплаті при поданні відповідачем апеляційної та касаційної скарг, покладається на позивача. Тобто, Верховний Суд здійснює розподіл судових витрат шляхом покладення судового збору з відповідача на позивача, а не шляхом компенсації з Державного бюджету України.
Разом із тим, в означеній постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2022 р. у справі № 905/458/21 конкретизується визначення поняття процедури залишення позову без розгляду. Залишення позову без розгляду – це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв’язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком чого є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Оскільки суд касаційної інстанції ухвалює рішення про залишення позову без розгляду, а, отже, без прийняття рішення суду по суті спору, питання судових витрат щодо сплати судового збору має вирішуватися в контексті зазначених обставин.
Спеціальні правила
У статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема у зв’язку із залишенням позову без розгляду. За змістом частин п’ятої, шостої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою–п’ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв’язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього кодексу.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129-130 ГПК України, дає підстави для висновку, що в разі залишення позову без розгляду суд зобов’язаний виходити з положень частини п’ятої статті 130 ГПК України.
Висновок
Отже, в разі залишення позову без розгляду, лише відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Але зміст норм статей 129, 130 ГПК України не охоплює питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору між позивачем та відповідачем або компенсацію витрат на користь однієї зі сторін у справі зі сплати судового збору з Державного бюджету України.
Євген Морозов,
адвокат
Джерело: Юридичний вісник України
