Судова практика
Розслідування може бути доручене іншому органу досудового розслідування лише у разі його неефективного здійснення органом, визначеним за правилами підслідності
14 квітня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 761/34909/17 залишив без задоволення касаційну скаргу на виправдувальний вирок, постановлений у справі, де докази були визнані недопустимими через порушення органами досудового розслідування правил підслідності.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, осіб визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ними вказаного кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі потерпілий вказував на необґрунтоване визнання судом недопустимими як доказів даних, отриманих у результаті проведення НСРД. Також посилався на неправильність висновків суду щодо порушення процедури вручення члену Вищої ради юстиції повідомлення про підозру як особі зі спеціальним статусом.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що ураховуючи положення ст. 87 КПК, здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
Як убачається з матеріалів справи, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо осіб органи прокуратури діяли поза межами повноважень, визначених КПК. Так, кримінальне провадження було розпочате прокурором за заявою потерпілого, внесеною до ЄРДР 19 серпня 2016 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 і ч. 4 ст. 190 КК.
Згідно зі ст. 216 КПК це кримінальне правопорушення віднесено до підслідності слідчих органів НП. Тому, розпочавши кримінальне провадження, прокурор на підставі ч. 7 ст. 214 КПК зобов’язаний був невідкладно, але не пізніше наступного дня з дотриманням правил підслідності, передати наявні у нього матеріали до слідчих органів НП та доручити проведення досудового розслідування. Проте всупереч приписам КПК органи прокуратури з 19 серпня до 30 вересня 2016 р., тобто протягом одного місяця і десяти днів, здійснювали досудове розслідування з порушенням підслідності, визначеної ст. 216 КПК, у ході чого провели ряд слідчих дій, спрямованих на отримання доказів, у тому числі й НСРД, результати яких було покладено в основу обвинувачення.
Крім того, вказані порушення процесуального закону не було усунуто й у результаті винесення Генеральним прокурором України постанови від 30 вересня 2016 р. про визначення підслідності та доручення здійснення досудового розслідування слідчим органам ГПУ.
Так, підслідність кримінальних проваджень визначається виключно кримінальним процесуальним законом, а саме ст. 216 КПК. Натомість за змістом ч. 5 ст. 36 КПК Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення, окрім того, що віднесене до підслідності НАБУ, іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, лише у випадку здійснення неефективного досудового розслідування тим органом, підслідність кримінального провадження якому визначена ст. 216 КПК.
Тобто передумовою реалізації прокурором передбачених ч. 5 ст. 36 КПК повноважень має бути здійснення відповідним органом, визначеним у ст. 216 КПК, досудового розслідування у кримінальному провадженні та встановлення за наслідками такого розслідування його неефективності.
Разом із тим, в даному випадку кримінальне провадження щодо осіб, розпочате за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КПК, на порушення приписів ч. 7 ст. 214 КПК не передавалося з дотриманням правил підслідності слідчим органам НП для здійснення досудового розслідування. Тому передбачених ч. 5 ст. 36 КПК підстав доручати здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу, ніж той, що прямо визначений у ст. 216 КПК, у прокурора не було.
Таким чином, ураховуючи, що органи прокуратури діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень, суд на підставі ст. 87 КПК правильно вказав на недопустимість отриманих у результаті відповідних слідчих дій доказів та неможливість покладення їх в основу обвинувального вироку.
З огляду на недопустимість отриманих у результаті досудового розслідування доказів доводи потерпілого про правомірність процедури вручення члену Вищої ради юстиції як особі зі спеціальним статусом повідомлення про підозру є безпідставними.
Підготував Леонід Лазебний
