Судова практика
Сам по собі факт виконання робіт до моменту підписання договору може бути підставою для оплати фактично виконаних робіт
3 серпня 2022 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 409/647/17 задовольнив касаційну скаргу позивача, чиї послуги не оплатив замовник.
ДП АПК «УкрАгроСтар» звернулося до суду із позовом до особи про стягнення боргу.
Між сторонами у справі укладено договір про надання послуг, за умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу послуги з посіву і збору соняшника, зі зберіганню насіння й інші. Відповідачем було погоджено та підписано акт здачі-передачі робіт, проте зобов’язання за вказаним договором не виконано. На неодноразові звернення позивача виконувати умови договору відповідач не виконав.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Апеляційний суд скасував рішення і відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що наданий позивачем акт здачі-прийняття робіт не є належним, допустимим, достовірним, достатнім доказом, підтверджуючим факт виконання робіт за договором про надання послуг.
У касаційній скарзі позивач зазначав, що договір про надання послуг складався і був підписаний тоді, коли вже були виконані всі послуги у повному обсязі.
Верховний Суд вказав, що тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право – обов’язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов’язання його сторони набувають обов’язки (а не лише суб’єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов’язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припиненні зобов`язання на підставах, визначених у гл. 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Аналогічний правовий висновок зазначено у постановах Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 р. у справі № 355/385/17 та від 10 квітня 2019 р. у справі № 390/34/17.
У ч. 1 ст. 903 ЦК України зазначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об’єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. Послуга тісно пов’язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) й навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище – певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 р. у справі № 361/4256/19.
Встановлено, що між сторонами виникли зобов’язальні правовідносини, які виникають із договору про надання послуг, які є триваючими у виконанні.
Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позов підлягає задоволенню, оскільки з матеріалів справи відомо, що позивач виконав свої зобов’язання за договором про надання послуг, а відповідач заборгованість за вказаним договором не сплатила.
Відповідач в процесі розгляду справи не заперечував факт підписання ним договору, специфікації до договору та акту здачі-прийняття робіт, як і не стверджував, що відображені у цих документах послуги не були йому надані.
Апеляційний суд переоцінив надані позивачем у суд першої інстанції докази і зробив висновок про те, що акт здачі-прийняття робіт не є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт виконання робіт за договором про надання послуг.
Але Верховний Суд дійшов висновку, що факт виконання робіт до моменту підписання договору (тобто до оформлення в письмовій формі правових відносин, що виникли між сторонами) сам по собі не може бути підставою для неоплати фактично виконаних робіт.
Підготував Леонід Лазебний
