Судова практика
Сама колізія норм щодо обов’язку особи платити судовий збір дає суду підстави для вирішення її на користь особи
25 березня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/9124/19 задовольнив касаційну скаргу, оскільки закон повинен бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Комунальне підприємство звернулося до суду з заявою про видачу судового наказу з вимогою про стягнення з пожильців заборгованості з утримання будинків і споруд.
Районним судом видано судовий наказ про стягнення солідарно з боржників на користь КП заборгованості з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 1 801,74 грн.
Боржник звернувся до суду з заявою про скасування зазначеного судового наказу.
Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, заяву повернуто заявнику без розгляду, оскільки до неї не додано документ, що підтверджує сплату судового збору. Крім того, суд зазначив, що заявник пропустив встановлений законом строк на подання такого виду заяви.
Задовольняючи касаційну скаргу одного з пожильців, Верховний Суд зазначив, що відповідно до пп. 4-2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду заяви про скасування судового наказу ставка судового збору становила 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Однак згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про скасування судового наказу.
З наведеного убачається правова колізія між нормою п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» – з одного боку та нормами пп. 4-2 п. 1 ч. 2 ст. 4 і п. 1 ч. 5 ст. 170 ЦПК України (яким встановлено обов’язок надання документу про сплату судового збору разом із заявою про скасування судового наказу) – з іншого боку.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 р. визначив концепцію якості закону. Закон повинен бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні судові органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Тобто, вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За таких обставин наявність у законодавстві України на момент звернення особи до суду із заявою про скасування судового наказу норми про звільнення заявника від сплати судового збору за подання заяви про скасування судового наказу (п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір») та одночасне існування інших протилежних норм дала Верховному Суду беззаперечні підстави для вирішення колізії у законодавстві на користь заявника.
Підготував Леонід Лазебний
Рішення в ЄДРСР – http://reyestr.court.gov.ua/Review/88460805
