Сама колізія норм щодо обов’язку особи платити судовий збір дає суду підстави для вирішення її на користь особи | LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Сама колізія норм щодо обов’язку особи платити судовий збір дає суду підстави для вирішення її на користь особи

Дата публікації:

25 березня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/9124/19 задовольнив касаційну скаргу, оскільки закон повинен бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Комунальне підприємство звернулося до суду з заявою про видачу судового наказу з вимогою про стягнення з пожильців заборгованості з утримання будинків і споруд.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Районним судом видано судовий наказ про стягнення солідарно з боржників на користь КП заборгованості з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 1 801,74 грн.

Боржник звернувся до суду з заявою про скасування зазначеного судового наказу.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, заяву повернуто заявнику без розгляду, оскільки до неї не додано документ, що підтверджує сплату судового збору. Крім того, суд зазначив, що заявник пропустив встановлений законом строк на подання такого виду заяви.

Задовольняючи касаційну скаргу одного з пожильців, Верховний Суд зазначив, що відповідно до пп. 4-2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду заяви про скасування судового наказу ставка судового збору становила 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Однак згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про скасування судового наказу.

З наведеного убачається правова колізія між нормою п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» – з одного боку та нормами пп. 4-2 п. 1 ч. 2 ст. 4 і п. 1 ч. 5 ст. 170 ЦПК України (яким встановлено обов’язок надання документу про сплату судового збору разом із заявою про скасування судового наказу) – з іншого боку.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 р. визначив концепцію якості закону. Закон повинен бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні судові органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Тобто, вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За таких обставин наявність у законодавстві України на момент звернення особи до суду із заявою про скасування судового наказу норми про звільнення заявника від сплати судового збору за подання заяви про скасування судового наказу (п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір») та одночасне існування інших протилежних норм дала Верховному Суду беззаперечні підстави для вирішення колізії у законодавстві на користь заявника.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Рішення в ЄДРСР – http://reyestr.court.gov.ua/Review/88460805

Судова практика

Незаконне переміщення на територію України наркотичних засобів, виявлених під час митного контролю, утворює закінчений склад контрабанди цих засобів

Опубліковано

on

От

25 березня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 344/11557/16-к відмовив у задоволенні касаційних скарг захисників, які наполягали на неправильній кваліфікацію дій засуджених за ч. 3 ст. 305 КК України.

Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, засуджено чотирьох осіб, зокрема за контрабанду наркотичних засобів (ч. 3 ст. 305 КК України).

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також: У діях особи відсутній умисел на збут наркотиків, якщо загальна кількість вилучених наркотиків не перевищує потреби в їх особистому вживанні

У касаційних скаргах захисники посилались на неправильну кваліфікацію дій засуджених за ч. 3 ст. 305 КК України з тих підстав, що наркотичні засоби не були ввезені на територію України, тому, на їхнє переконання, мав місце замах на вчинення злочину.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Верховний Суд вказав, що під переміщенням через митний кордон слід розуміти ввезення на митну територію України психотропних речовин у будь-який спосіб. Предмети контрабанди можуть бути переміщені через сухопутний, морський або повітряний кордон як разом з особами, які його перетинають, так і окремо від них, наприклад, у разі відправлення вантажу поштою.

Обов`язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення – це митний кордон. Митний кордон збігається з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону України.

Читайте також: При обранні запобіжного заходу в разі вчинення тяжкого наркозлочину заставу можна не визначати

Якщо предмети контрабанди виявлено під час огляду чи переогляду речей або ж особистого огляду, у тому числі повторного, при виїзді за межі України (вивезенні товарів, пересиланні поштових відправлень), вчинене кваліфікується за ст.ст. 15 і 305 КК України як замах на контрабанду. А от незаконне переміщення на територію України (тобто ввіз на її територію) предметів контрабанди, які виявлено під час митного контролю, утворює закінчений склад цього злочину.

З матеріалів провадження встановлено, що таблетки із вмістом наркотичного засобу бупренорфін було виявлено у спеціально підготовлених місцях автомобіля обвинувачених під час його огляду на  митниці.

Отже, за висновком ВС, оскільки вказаний наркотичний засіб було виявлено саме під час митного контролю, то суд вірно кваліфікував дії засуджених за ч. 3 ст. 305 КК України.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Огляд не пов’язаний із проникненням до житла чи іншого володіння особи не є втручанням у право на недоторканість житла чи іншого володіння особи

Опубліковано

on

От

26 травня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 761/12614/20 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який посилався на порушення під час проведення огляду місця події в приміщенні ломбарду.

Читайте також: Те, що особа дала згоду на проведення огляду житла, не значить, що можна проводити його обшук

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, осіб визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що огляд місця події, проведений в приміщенні ломбарду, за результатами якого було складено протокол, було здійснено без ухвали слідчого судді та дозволу власника, тому протокол та вилучені речі під час цієї слідчої дії потрібно визнати недопустимими доказами.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Проаналізувавши положення ст.ст. 233, 234, 237 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що основною метою обшуку як слідчої дії є саме відшукання певних предметів чи відомостей, встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. При цьому обшук у будь-якому випадку пов`язаний із проникненням до житла чи іншого володіння особи.

Читайте також: Огляд житла без ухвали слідчого судді з метою перевірки повідомлення про смерть власника житла за згодою його близьких родичів є невідкладною слідчою дією

Огляду як слідчій дії також властиві певні ознаки, притаманні обшуку, зокрема він спрямований на виявлення та фіксацію певних відомостей про кримінальне правопорушення. Однак огляд не завжди пов`язаний із проникненням до житла чи іншого володіння особи, а тому не завжди спричиняє втручання у право на недоторканість житла чи іншого володіння.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, огляд місця події було проведено в приміщенні ломбарду. Слідчим було оглянуто виключно зовнішній вигляд ломбарду та зафіксовано, що потерпілий, який перебував у приміщенні ломбарду зі своїм батьком, викупив мобільний телефон, який, за словами потерпілого, належав йому і був у нього викрадений.

При цьому ця слідча дія проводилась в загальнодоступному місці, доступ до нього був вільний, проникнення до приміщень, доступ до яких будь-яким чином обмежений, не здійснювалось і відшукання предметів чи відомостей не проводилося.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Розбіжності обвинувачення в обвинувальному акті з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру є істотним порушенням вимог КПК

Опубліковано

on

От

21 квітня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 295/12923/19 частково задовольнив касаційну скаргу захисника у провадженні, в якому було два обвинувальних акти.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також: Коли використання факсиміле підпису для посвідчення процесуальних документів не є істотним порушенням КПК?

У касаційній скарзі захисник зазначав, що у кримінальному провадженні  наявні два обвинувальні акти, затверджені одним прокурором, але різні за змістом, тоді як зміни обвинувачення у судовому розгляді не відбувалось, а сторона захисту була ознайомлена лише з одним із обвинувальних актів.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Верховний Суд встановив, що у провадженні дійсно складено два обвинувальних акта, затверджених однією датою прокурором, який у судовому засіданні пояснив, що вказані розбіжності між текстами обвинувальних актів є не істотними і не вплинуть на правильність кваліфікації дій особи.

Верховний Суд вказав, що викладення двох обставин, які підлягають доказуванню – місця вчинення кримінального правопорушення та мотиву його скоєння (п. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК) – істотно відрізняються у повідомленні про підозру й обвинувальному акті, врученому обвинуваченому, та обвинувальному акті, направленому до суду.

Читайте також: Залучення експертом для консультації іншого спеціаліста без процесуального рішення слідчого не є істотним порушенням вимог КПК

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК) по суті є консистенцією усього обвинувального акта.

Якщо мотив вчинення даного правопорушення не впливає на правильність його кваліфікації, то відсутність у сторони захисту відомостей про місце вчинення кримінального правопорушення позбавило її можливості висловити свою думку щодо правильності визначення територіальної підсудності, а, отже, і впевнитися, що суд, який розглядає справу, є судом, встановленим законом, як цього вимагає ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Незважаючи на те, що чинним КПК не передбачені наслідки неспівпадіння викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру і обвинувальному акті, а тим більше – в обвинувальних актах, врученому обвинуваченому і направленому до суду, усталена судова практика свідчить про те, що випадки, коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК.

Читайте також: Відсутність постанови про призначення прокурора у кримінальному провадженні обумовлює недопустимими зібраних під час розслідування доказів

Структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри, слідчий, прокурор зобов`язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог ст. 278 КПК.

Щодо цього кримінального провадження, коли обвинувальний акт, направлений до суду, не є ідентичним обвинувальному акту, врученому обвинуваченому, та істотно відрізняється від повідомлення про підозру, по суті призвів до ситуації, коли протягом судового розгляду особа була дезінформована в питаннях сутності і характеру обвинувачення, що, у свою чергу, порушує базовий міжнародний стандарт, закріплений у пункті «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено право особи бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини висунутого обвинувачення, і ставить під сумнів легітимність висунутого обвинувачення.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що в рамках існуючої законодавчої концепції виправлення цієї ситуації було б можливим лише шляхом зміни прокурором обвинувачення в суді. Проте, під час судового розгляду прокурором та судом порядку зміни обвинувачення, регламентованого ст.ст. 338, 341 КПК, дотримано не було.

                Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link