Санкції при наявності судового рішення про розстрочення податкового боргу | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Санкції при наявності судового рішення про розстрочення податкового боргу

Опубліковано

on

Євген МОРОЗОВ, адвокат

Судове рішення про стягнення податкового боргу, яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій.

 

П’ятого листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-9232/12/2670, адміністративне провадження № К/9901/782/18 (ЄДРСРУ № 77636278) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно того, що судове рішення про стягнення податкового боргу, яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій. Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до підпункту 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 ПКУ штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) — плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Пунктом 126.1 статті 126 цього кодексу передбачено, що в разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених цим кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання (як у даному випаду), — у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до приписів пункту 32.1 статті 32 Податкового кодексу України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Згідно пункту 32.2 статті 32 ПКУ зміна строку сплати податку здійснюється у формі відстрочки або розстрочки. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого й не створює нового податкового обов’язку (пункт 32.3 статті 32 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПКУ податковий борг — це сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого у встановлений цим кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання. Таким чином, виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов’яза
ний із несплатою узгодженої суми грошового зобов’язання протягом встановленого строку.

У контексті спірних правовідносин процедура виконання судового рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, є самостійною процедурою, яка регулюється окремими нормами Податкового кодексу України (порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95—99 ПКУ).

Важливо. Розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватися в тому числі й у процедурі примусового стягнення податкового боргу. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу. Постановлення такого рішення не змінює статус такої заборгованості — податковий борг — несплачена сума узгодженого (самостійно задекларованого) грошового зобов’язання, та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати боргу, і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.

При цьому в даній справі колегія суддів зауважує, що розстрочення виконання судового рішення про стягнення податкового боргу приймалося судом за заявою платника податків, який усвідомлював, що ним було допущено податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати самостійно узгоджених податкових зобов’язань. Тобто позивач був обізнаний, що несплата податкових зобов’язань заподіює шкоду суспільним інтересам у вигляді несвоєчасного надходження до бюджету узгоджених сум податкових зобов’язань, і така шкода є наслідком протиправної бездіяльності саме платника, а отже, втручання держави шляхом нарахування штрафних санкцій на такі суми податкового боргу є правомірним та передбачуваним для останнього, з огляду на встановлену відповідальність за несвоєчасне перерахування податкових зобов’язань, та не є надмірним з огляду на визначеність розміру такої відповідальності та правовідносин, що склалися.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі № 812/8730/13-а (К/9901/4427/18) та від 8 травня 2018 року у справі № 802/777/16-а, адміністративне провадження № К/9901/19309/18 (ЄДРСРУ № 74002977).

Висновок

Судове рішення про стягнення податкового боргу, яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій, передбачених статтею 126 Податкового кодексу України.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Cпоживчий кошик «укомплектований» Урядом таки протиправно

Опубліковано

on

От

Леонід Лазебний

Верховний Суд підтвердив, що постанову Уряду про «споживчий кошик» було прийнято протиправно, а отже вона є нечинною, оскільки була ухвалена не у спосіб, визначений законом.

Кабінетом Міністрів України 11 жовтня 2016 р. було прийнято постанову № 780 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».

Громадянин України звернувся  з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (відповідачі), в якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо формування мінімальних наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів, послуг, протиправною та нечинною постанови № 780.

Позивач наполягав, що прийняття спірної постанови № 780 призвело до встановлення несправедливого стандарту життя та несправедливого розміру прожиткового мінімуму, а експертиза проекту постанови проводилась неналежним складом експертної комісії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін апеляційним судом, позов задоволено повністю. Зобов’язано Уряд невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому постанову було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Рішення мотивовані тим, що дії відповідачів вчиненні з порушенням положень ч.ч. 2-4 ст. 3 Закону «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 р. № 966- XIV (далі – Закон № 966) та процедури прийняття рішення Уряду за участю неналежного складу комісії.

Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу відповідачів,  постановою 20.12.2018 у справі № 526/3639/17 підтримав рішення судів попередніх інстанцій в тому, що постанова Уряду прийнята з порушенням законодавства. Суд роз’яснив, що рішення про схвалення експертною комісією набору продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для встановлення прожиткового мінімуму надсилаються на затвердження Кабміну відповідно до п. 10 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 24 вересня 1999 р. № 1767 (далі – Порядок №1767), і є підставою для розрахунку прожиткового мінімуму. Зміни та доповнення до наборів вносяться лише за рішенням комісії. Тому, законодавством визначено певну процедуру, якої відповідачі повинні були дотриматися.

Згідно зі ст. 4 Закону № 966 прожитковий мінімум встановлюється Кабміном після проведення науково-громадської експертизи сформованого набору продуктів. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто належить  до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Кожен з відповідних наборів формується певними уповноваженими центральними органами виконавчої влади, а Мінекономрозвитку, відповідно до п. 4 Порядку № 1767, узагальнює пропозиції та надсилає їх членам експертної комісії.

В свою чергу, комісія утворюється у складі 12 осіб, до якої входять по 4 представники від центральних органів виконавчої влади, об’єднань роботодавців і профспілкових об’єднань, які мають статус всеукраїнських.

ВС вказав, що представниками центральних органів є перші заступники (заступники) Міністра соціальної політики, Міністра економічного розвитку і торгівлі, Міністра фінансів, Міністра охорони здоров’я, визначені згідно з наказами керівників відповідних центральних органів виконавчої влади відповідно до п. 2 Порядку № 1767.

У разі, коли член комісії не в змозі взяти участь у засіданні, то відповідний орган зобов’язаний призначити іншого представника, якому надаються всі повноваження члена експертної комісії, згідно з п. 6 Порядку № 1767, а саме засідання визнається правомочним, якщо в ньому беруть участь усі члени комісії (п. 7 Порядку № 1767).

Суд підтримав рішення, що листи за підписами посадових осіб Міністерств і довіреності щодо делегування участі в засіданні з правом голосу іншим особам не є належними доказами повноважень тих, хто брав участь замість уповноважених представників. Участь в засіданнях комісії осіб, які не мали повноважень, призвела до ухвалення неправомочних рішень спершу комісією, а згодом і Урядом.

Доводи державних органів, що Порядком № 1867 не встановлено форми рішення щодо призначення заміни першому представнику відхилені, оскільки заміна повинна відбуватись у формі розпорядчих актів, які визначені положеннями про відповідні міністерства.

Також Суд звернув увагу, що дії відповідачів щодо формування мінімальних наборів, не мають самостійного правового значення, а є лише стадією єдиного процесу підготовки постанови Кабміну. Такі діяння без прийнятої постанови, не породжують наслідків для позивача, а отже і не порушують його прав та інтересів. Тому в цій частині підстав для задоволення позову немає і касаційна скарга підлягає задоволенню частково – з п. 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції вилучили фразу «визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України».

Рішення в ЄДР СР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78771927

Читати далі

Судова практика

Помилки в первинних бухгалтерських документах: податкові наслідки

Опубліковано

on

Сергій Теньков, експерт ЮВУ

Первинні бухгалтерські документи досить часто складаються з численними помилками, що призводить до викривлення реальних господарських результатів, бухгалтерського й податкового обліку. Йдеться про акти приймання-передачі товарів, послуг, про видаткові накладні на видачу товару, товарно-транспортні накладні (далі — ТТН) тощо. Помилки в цих документах дозволяють податківцям виявляти під час перевірок фіктивні господарські операції й застосовувати до порушників фінансові санкції.

 

Подібні ситуації стають предметом розгляду вищих судових інстанцій, зокрема, розглядалися в постанові Верховного Суду (далі — ВС) від 6.03.2018 року у справі № 804/5444/16

За результатами податкової перевірки позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 10 011 695,98 грн та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 5 005 847,99 гривень. Податківці дійшли висновку про відсутність реального характеру деяких господарських операцій платника податків-позивача, більше того, встановлена неможливість їх здійснення.

Так, по господарських правовідносинах із ТОВ «…» та з ПП «…», за якими позивачем за період із 01.04.2015 по 30.09.2015 р. сформовано податковий кредит по ПДВ на загальну суму 4 546 727,10 грн та 546 796,00 грн відповідно, виявлено наступне. Вказані контрагенти не є виробниками поставленої позивачу продукції, неможливо встановити походження лісоматеріалів, встановити підприємство, яким було здійснено первинний відпуск деревини, його місцезнаходження та інформацію щодо асортименту та породи відпущеної деревини; неможливо прослідкувати ланцюг постачання придбаного позивачем товару.

Крім цього, податківці встановили, що вказані контрагенти не мають достатніх трудових та виробничих ресурсів для проведення відповідної господарської діяльності, зокрема складських приміщень, що свідчить про неможливість зберігання будь-яких ТМЦ, в тому числі і тих, що були поставлені позивачу. Для перевірки надані звичайні ТТН, проте при перевезенні деревини автомобільним транс портом мали бути оформлені товарно-транспортні накладні «Ліс» («ТТН-ліс»), що є порушенням наказу Міністерства інфраструктури України від 29.11.2013 року № 961/07 (далі — Наказ № 961/07).

Надані податківцям ТТН містять і численні недоліки в заповненні, зокрема, не співпадають адреси навантаження лісоматеріалів з адресою вантажовідправника, за вказаним місцем навантаження відсутні філії, склади та будь-які об’єкти ТОВ «…», з яких могло бути здійснено навантаження ТМЦ, відсутня інформація щодо кількості, ваги товару, не вказано осіб, що відвантажували товар, відсутні їх підписи, відсутній час розвантаження, не співпадають адреса навантаження (м. Красноармійськ) з адресою вантажовідправника (м. Київ);

По господарських правовідносинах з іншим контрагентом позивача, за якими позивачем за квітень 2015 року сформовано податковий кредит по ПДВ на суму 1 227 241,27 грн податківці виявили таке. Вказаного контрагента взагалі не внесено до переліку суб’єктів господарювання, яким надано право перевозити товари (запчастини в асортименті, комбайн прохідницький) із неконтрольованої території, згідно Додатку 3 до Тимчасового порядку здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей (наказ № 27ог від 22.01.2015 року). Відсутні трудові та виробничі ресурси, у штаті відсутні водії, які згідно товарно-транспортної накладної здійснювали перевезення товару, інформації щодо наявності цивільно — правових угод вказаним контрагентом до звітності, зокрема до 1-ДФ, включено не було, відповідних договорів не надано; надані товаро-транспортні накладні складені з порушенням порядку заповнен ня (відсутня інформація щодо кількості, ваги товару, не вказано осіб, що відвантажували товар, відсутні їх підписи, не вказано час розвантаження, не співпадають адреса навантаження (м. Красноармійськ) з адресою вантажовідправника (м. Київ), інформація щодо наявності складських чи інших приміщень у м. Красноармійськ; розрахунки за поставлені товарно — матеріальні цінності не проводилися.

У ході перевірки податківці дослідили також господарські відносини позивача з ТОВ «С…», за якими позивачем у липні 2015 року сформовано податковий кредит на суму ПДВ 11 931,40 грн, та встановленими таке. В актах прийому-передачі виконаних робіт не зазначено кількість фахівців, які виконували роботи, відсутні підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, невказана ціна (вартості) за одну людино — годину праці фахівця, який виконує конкретний вид робіт; відсутні журнали, в яких зафіксовано факт перебування працівників ТОВ «С…» на території, яка зазначена місцем проведення вищезазначених робіт, а саме шахта «Ю…». У вказаного контрагента відсутні достатні трудові ресурси для проведення відповідних ремонтних робіт.

Позовні вимоги платника податків, що перевірявся податківцями, обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення — рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що податковий кредит позивачем було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями та на підставі належним чином оформлених первинних документів, натомість посилання контролюючого органу на наявні помилки в оформленні первинних документів, на відсутність у контрагентів трудових ресурсів та матеріальних ресурсів не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Позиція ВС

Верховний Суд розглянув матеріали справи і дійшов таких висновків. ВС врахував встановлені обставини справи в сукупності, а також умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів, робіт (послуг) у контрагентів. Суд зазначив, що позивач, як платник податків, повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, включаючи і ТТН, які, хоча і не є основними та визначальними при формуванні податкового кредиту з ПДВ, проте які, в тому числі, в сукупності з іншими документами мають беззаперечно свідчити про факт вчинення господарських операцій. Натомість надані позивачем первинні документи не є достатніми та вичерпними для такого висновку.

Предметом спору в цій справі є підтвердження обставин реальності відображення в податковому обліку господарських операцій, що фактично спростовано під час розгляду справи судами попередніх інстанцій із врахування реального часу здійснення цих операцій, наявності трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, основних засобів для здійснення відповідної господарської діяльності, які необхідні для постачання товарно-матеріальних цінностей та проведення відповідних робіт, що свідчить про відсутність реальних правових наслідків за господарськими операціями в межах договорів укладених позивачем з вказаними контрагентами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність реального здійснення господарської операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов’язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина була визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

На думку Верховного Суду про відсутність реального характеру спірних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відтак Верховний Суд погодився з вищенаведеними висновками податківців і залишив касаційну скаргу платника податків-позивача без задоволення.

Коментар і рекомендації

Наведена справа, як і інші подібні, свідчать про зміну концепції ВС у податкових спорах. Тепер Верховний Суд виходить з того, що сам по собі первинний бухгалтерський документ не є доказом реальності відповідної господарської операції. Якщо насправді господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контр агентом на підтвердження такої операції, не можуть прий матися як доказ реальності операції. Натомість доказом її фіктивності, незалежно від наявності відповідних первинних документів (актів приймання-передачі, ТТН тощо), ВС визначив, зокрема, відсутність необхідного управлінського або технічного персоналу, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку тощо. Саме про це слід подбати платнику податків. Тобто йдеться про цілий комплекс документації, що охоплює і підтверджує увесь технологічний процес, увесь ланцюг просування товару або послуг.

Важливим є те, що відповідні зміни внесені й до чинного законодавства. Законом від 03.11.2016 року № 1724-VIII принципово змінено Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». З визначення поняття первинного бухгалтерського документу виключено посилання на те, що цей документ підтверджує здійснення господарської операції. Натомість вказано, що первинні документи лишаються підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Крім вищенаведеного, Верховний Суд також вказав на конкретні помилки у самих первинних документах, що також викликало сумнів у реальності відповідних господарських операцій — відсутність належних підписів, плутанина з адресами відвантаження й отримання товару тощо.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Прокурори-керівники мають дотримуватися загальних процесуальних норм

Опубліковано

on

От

Леонід Лазебний

Верховний Суд погодився з апеляційним, що скаргу заступнику прокурора області через пропущення строку повернуто цілком правомірно, оскільки прокурори вищого рівня попри наявність адміністративних функцій не мають спеціальних процесуальних повноважень і повинні дотримуватися встановлених строків.

Ухвалою апеляційного суду відмовлено заступнику прокурора області у поновленні строку оскарження ухвали місцевого суду та повернуто скаргу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК.

У касаційній скарзі заступник прокурора області зазначив, що суд другої інстанції не звернув уваги та не дав належної оцінки тому, що він участі у судовому розгляді не брав, а  про ухвалу районного суду йому стало відомо вже поза строками на апеляційне оскарження.

25 вересня 2018 р. Верховний Суд у постанові по справі № 222/466/17 нагадав, що апеляційну скаргу має бути подано протягом 7 днів з дня проголошення рішення суду першої інстанції (ч. 2 ст. 395 КПК), а подання скарги поза цим строком без порушення питання щодо поновлення строку на оскарження та якщо суд не знайде підстав для поновлення строку, тягне повернення скарги заявнику.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК суд може поновити строк лише у випадку його пропуску з поважних причин.

Під поважними причинами слід розуміти виключно такі обставини, що об’єктивно були непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов’язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду.

Суд встановив, що ухвалу районного суду було проголошено за участю прокурора. Проте, подаючи апеляцію, заступник прокурора області просив поновити строк оскарження, пов’язуючи його пропуск з несвоєчасним оприлюдненням суддею оспорюваного судового рішення в ЄДРСР, у зв’язку з чим він нібито був позбавлений можливості апеляційного оскарження, бо про саме рішення дізнався, отримавши довідку з його копією, коли строк уже сплив

Верховний Суд вказав, що окрім прокурорів, визначених у конкретному кримінальному провадженні, правом подання апеляційної скарги наділені також, незалежно від участі в судовому провадженні, прокурори вищого рівня: Генпрокурор, його перший заступник та заступники, керівники регіональних органів прокуратури і їх заступники (ч. 4 ст. 36 КПК).

Поза тим, КПК не встановлює спеціального порядку та строку оскарження прокурорами вищого рівня судових рішень у апеляційній чи касаційній інстанції.

Згідно з текстом Закону «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ст. 1), а за положенням ч. 2 ст. 15 – прокурори мають єдиний статус незалежно від місця певної прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративних посад, які обіймають у прокуратурі.

Верховний Суд вказав, що поняття «прокурор» охоплює не лише певну посадову особу, яка здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, а й прокурорів вищого рівня.

А отже особливості організації внутрішнього документообігу у системі органів прокуратури не можуть змінювати загальний порядок обчислення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

На обчислення строку жодним чином не впливає час розміщення судового рішення в Реєстрі, адже у засідання під час оголошення ухвали місцевого суду, був присутній прокурор. Тому у прокурорів за умови належної організації внутрішнього документообігу було достатньо часу для апеляційного оскарження згаданої ухвали у межах встановленого ч. 2 ст. 395 КПК строку.

Верховний Суд залишив рішення суду другої інстанції без змін.

Рішення в ЄДР СР: http://reyestr.court.gov.ua/Review/76859948

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.