Судова практика
Спір про користування келією між монахом і релігійною організацією, у приміщенні якої знаходиться келія, вирішується за правилами цивільного судочинства
12 червня 2023 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 607/15144/20 відступив від висновку щодо юрисдикції спору, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2022 р. у справі № 607/15017/20-ц.
Релігійна організація звернулася до суду з позовом до монахині про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки вона з власної волі залишила монастир, припинила ведення з іншими монахами спільного монашого життя з одночасним припиненням проживання в ньому, чим вчинила односторонній правочин, з яким пов’язується припинення користування приміщенням.
Читайте також: Сама по собі реєстрація в певному місці проживання не дає особі права на користування житлом
Монахиня звернулася до суду із зустрічним позовом до релігійної організації про зобов’язання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням.
Рішенням міськрайонного суду у задоволенні позову релігійної організації відмовлено, зустрічний позов задоволено частково.
Постановою апеляційного суду рішення міськрайонного суду скасовано, провадження у справі закрито з тих мотивів, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір по суті є втручанням держави (в особі суду) у внутрішні організаційні справи релігійної організації та у право на свободу віросповідання, що суперечить ст. 35 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Розглянувши касаційну скаргу монахині, Верховний Суд вказав, що у рішенні від 12 червня 2014 р. у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) ЄСПЛ сформулював позицію, відповідно до якої автономія релігійних організацій від держави не є необмеженою та категоричною у розумінні Конвенції та практики ЄСПЛ.
Як правило, право на свободу релігії, гарантоване Конвенцією, виключає будь-яку дискрецію з боку держави. Проте це не заперечує можливості та необхідності судового контролю з боку держави за дотриманням прав осіб, гарантованих Конвенцією.
Відповідно, вирішуючи конфлікт між двома правами, які однаково захищені Конвенцією, слід збалансувати право особи на приватне життя та право релігійної організації на автономність. Держава покликана гарантувати обидва ці права, і якщо захист одного призводить до втручання у інше, то вона має обрати належні засоби, аби зробити таке втручання пропорційним до мети, яку переслідує.
У цій справі сторони своїми діями фактично довели неможливість врегулювання виниклих між ними відносин в межах канонічного права.
Крім того, зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) потребує вчинення відповідних дій уповноваженими органами.
При вирішенні спору щодо визнання особи такою, що втратила право на користування житлом суду необхідно встановити, чи наявний спір про право; чи було порушено право особи; чи постраждала особа (прямо чи опосередковано) від стверджуваного порушення; з’ясувати зв’язок особи із конкретним місцем проживання та обставини справи.
Читайте також: Факт припинення сімейних відносин з власником житла не позбавляє колишніх членів сім’ї права користування займаним приміщенням
Отже, питання, поставлені перед судом у цій справі, не свідчать про втручання держави у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу користування житловим приміщенням, і такий спір стосується цивільних прав та обов’язків сторін та підлягає вирішенню судом відповідно до ст. 19 ЦПК України.
Норми національного законодавства, з урахуванням практики ЄСПЛ (див. також «Кривіцька та Кривіцький проти України», «Баклі проти Сполученого Королівства», «Саган проти України»), регулюють відносини, що виникають з приводу користування келією, яка вважається житлом у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірні правовідносини не регулюються актами цивільного законодавства, а юрисдикція загальних судів не поширюється на спори щодо користування приміщеннями культових споруд – монастирів (келіями).
Отже, Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
