Судова практика
Суд не має права прийняти рішення про дистанційне судове провадження, якщо обвинувачений проти цього заперечує, навіть під час карантину
9 вересня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 386/484/19 скасував ухвалу апеляційного суду, постановлену за відсутності обвинуваченого.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що апеляційний суд, посилаючись на п. 20-5 розд. ХІ «Перехідні положення» КПК України, а також на введені карантинні заходи, дійшов висновку про можливість проведення дистанційного судового засідання в режимі відеоконференції зі слідчого ізолятору за участю обвинуваченого, однак мотивованої ухвали, як того вимагають положення ст. 336 КПК України, судом постановлено не було, отже обвинувачений, відмовляючись від пропозиції апеляційного суду взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, розраховував, що судом буде вирішено питання про забезпечення його особистої участі у судовому розгляді. Однак апеляційний суд, всупереч вимогам ч. 2 ст. 336 КПК України, здійснив судовий розгляд за відсутності обвинуваченого, чим порушив його право на доступ до правосуддя.
Читайте також: COVID-19. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, вебінари, корисні ресурси
Верховний Суд вказав, що на обґрунтування своєї позиції апеляційний суд зазначив, що в разі прийняття рішення про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в період дії карантину суд може не враховувати згоду обвинуваченого, передбачену ч. 2 ст. 336 КПК України, крім випадків розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою. При цьому відповідно до ухвали суду у зв’язку з карантинними заходами обвинуваченому, який перебував в слідчому ізоляторі, листом було запропоновано взяти участь у перегляді вироку місцевого суду дистанційно в режимі відеоконференції, від чого останній відмовився.
У свою чергу, урахувавши вищевказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки клопотання обвинуваченого у частині його епатування до залу апеляційного суду у зв’язку із введеними карантинними заходами виконати неможливо, в апеляційних скаргах не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого, а при розгляді справи в апеляційному суді останньому надано можливість у повному обсязі реалізувати свої права через захисника, то судовий розгляд можливо провести за відсутності обвинуваченого.
Відповідно до ч. 2 ст. 336 КПК України суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує.
Системне тлумачення вказаних норм процесуального закону свідчить про те, що право обвинуваченого на безпосередню участь у судовому розгляді є імперативним та не може бути обмежене.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений подав до апеляційного суду клопотання про його доставку в судове засідання. При цьому обвинувачений наполягав на безпосередній участі в судовому розгляді та категорично заперечував щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
На переконання Верховного Суду, апеляційний суд, порушуючи вимоги ч. 4 ст. 401 КПК України та ч. 2 ст. 336 КПК України, безпідставно відмовив у задоволенні зазначеного клопотання та дійшов необґрунтованих висновків про можливість здійснювати судовий розгляд за відсутності обвинуваченого.
Положення п. 20-5 розд. ХІ жодним чином не спростовують вимоги ч. 2 ст. 336 КПК України в частині неможливості проведення дистанційного судового засідання за участю обвинуваченого, якщо останній проти цього заперечує, а лише надає суду право у зв’язку із введеними карантинними заходами за власної ініціативи або за клопотанням сторони провадження проводити судове засідання в режимі відеоконференції.
Крім того, ВС звернув увагу й на те, що апеляційним судом не було виконано вимоги ч. 2 ст. 336 КПК України в частині необхідності ухвалення судового рішення про здійснення дистанційного судового провадження, скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
