Судова практика
У разі порушення прав працівника при звільненні неможливе одночасне стягнення і середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, і за вимушений прогул
5 серпня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 686/20491/18 змінив рішення судів попередніх інстанцій та стягнув з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не за час несвоєчасного повернення трудової книжки.
Колишня працівниця звернулася до суду з позовом до ТОВ про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми згідно з листком тимчасової непрацездатності.
На обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що вона працювала у відповідача на посаді комплектувальника пряжі, була звільнена за п. 1 ст. 36 КЗпП України, однак у день звільнення трудову книжку їй не видали та не виплатили заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку та період тимчасової непрацездатності.
Рішенням міськрайонного суду позов задоволено частково, стягнено з відповідача 16 955,56 грн середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції змінено та стягнено з відповідача 22 654,80 грн за несвоєчасну видачу трудової книжки.
У касаційній скарзі позивачка зазначала, що у письмовому повідомленні відповідач визнає, що з 26 лютого до 5 червня 2018 р. відбулася затримка виплати сум, що належать їй, а також те, що згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України вона має право на отримання від відповідача суми середнього заробітку за весь час затримки.
Верховний Суд вказав, що аналіз ч. 1 ст. 117, ч. 1 ст. 116 КЗпП України дає підстави для висновку, що обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Отже, положеннями ст.ст. 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника для компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України, так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
При цьому заслуговують на увагу доводи касаційної скарги в частині періоду стягнення середнього заробітку з урахуванням того, що трудову книжку позивачка отримала 30 травня 2018 р., а 5 червня 2018 р. їй виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки. Період, за який слід стягнути середній заробіток, становить з 26 лютого до 5 червня 2018 р. включно, тобто 67 днів, а не 62 дні, як зазначили суди.
Отже, Верховний Суд змінив рішення міськрайонного суду та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог, стягнув з відповідача на користь позивачки 24 481,80 грн середнього заробітку, у решті – судові рішення залишив без змін.
Підготував Леонід Лазебний
