Connect with us

Судова практика

Ухвала апеляційного господарського про залишення апеляційної скарги без розгляду не є судовим рішенням, ухваленим по суті спору

Дата публікації:

23 липня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/9266/14 відмовив у задоволення касаційної скарги позивача, який обґрунтовував порушення судом обмеження повторної участі судді у розгляді справи тим, що суддя раніше брав участь у постановленні ухвали про залишення апеляційної скарги без розгляду у тій самій справі.

Особа звернулась до суду з позовом до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» та ТОВ «ІСМ Інтернешнл ЛТД» про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про купівлю-продаж жилого приміщення з тих підстав, що спірний договір порушує корпоративні права позивача як учасника продавця за договором.

Апеляційний суд постановою, ухваленою за результатом четвертого нового розгляду справи, залишив без змін рішення господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач вказував, що справу розглянуто і вирішено у суді апеляційної інстанції з порушенням ч. 3 ст. 36 ГПК України, а саме – неповноважним складом суду, за участі судді, який не мав права брати повторну участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. За його твердженням, суддя апеляційного суду неодноразово брав участь у розгляді цієї справи, з огляду на що не мав права брати участь у складі колегії суддів у новому розгляді справи та, зокрема, в ухваленні оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Верховний Суд зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, ця справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Передбачена ч. 3 ст. 36 ГПК України недопустимість повторної участі судді у розгляді справи полягає у тому, що у новому розгляді справи після скасування постанови суду апеляційної інстанції не може брати участь суддя, який вже брав участь саме у вирішенні справи по суті в суді апеляційної інстанції.

Наведена норма містить такі поняття як «вирішення» та «розгляд» справи, які з огляду на їх зміст та значення не можна ототожнювати.

Аналіз ч. 2 ст. 270, ч.ч. 3, 4 ст. 232, ч.ч. 1, 2 ст. 281 свідчить про те, що під вирішенням справи в суді апеляційної інстанції слід розуміти ухвалення судового рішення у формі постанови за наслідком розгляду апеляційної скарги та перегляду рішення або ухвали про закриття провадження у справі місцевого господарського суду, які ухвалюються постановляються судом першої інстанції по суті спору.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що ухвали суду апеляційної інстанції, постановлені до початку розгляду справи у суді апеляційної інстанції за результатом перевірки матеріалів поданої апеляційної скарги, не стосуються ні розгляду, ні вирішення справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів КГС ВС визнала безпідставними посилання скаржника в касаційній скарзі на ухвали апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та про задоволення заяви колегії суддів про самовідвід як на докази повторної участі у розгляді справи судді апеляційного господарського суду.

Крім того, КГС ВС зауважив, що залишення позову без розгляду – це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв’язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Тобто у такому випадку суд не вирішує спір по суті.

Ухвала апеляційного господарського про залишення апеляційної скарги без розгляду не є судовим рішенням, ухваленим по суті спору, а суддя, який брав участь у постановленні такої ухвали, не може вважатися суддею, який брав участь у вирішенні справи, оскільки за цією ухвалою суд не здійснив ні розгляду апеляційної скарги, ні перегляду рішення місцевого господарського суду, не вирішував спір по суті справи.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Advertisement

Судова практика

Вимоги потерпілого про відшкодування недоотриманої з вини правопорушника заробітної плати підлягають задоволенню у межах кримінального провадження

Опубліковано

on

1 вересня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у справі № 712/10244/19 скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову про відшкодування недоотриманої заробітної плати і призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що вказані суди не дотрималися вимог ч. 2 ст. 127, ст. 128 КПК про те, що потерпілий має право подати цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, яка може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, стягнуто на користь потерпілого матеріальну та моральну шкоду.

У касаційній скарзі потерпілий просив судові рішення в частині вирішення цивільного позову змінити та стягнути з засудженого суму недоотриманої ним заробітної плати.

Верховний Суд вказав, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, потерпілому заподіяно матеріальну та моральну шкоду. З метою відшкодування цієї шкоди потерпілий звернувся з цивільним позовом про відшкодування обвинуваченим матеріальної шкоди, недоотриманої заробітної плати та моральної шкоди в межах кримінального провадження.

Суд першої інстанції погодився з обґрунтованістю позову потерпілого лише в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Разом із тим не задовольнив позов у частині відшкодування недоотриманої заробітної плати, пославшись на те, що вказана допомога відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» виплачується Фондом соціального страхування України. При цьому, відмовляючи в задоволенні цієї частини позовних вимог, суд ніяким чином не обґрунтував неправомірності посилань позивача на відповідні норми закону, якими останній доводив своє право на відшкодування.

Верховний Суд дійшов висновку, що всупереч вимогам ст.ст. 1166, 1187, 1195 ЦК місцевий суд при вирішенні цивільного позову потерпілого в частині відшкодування недоотриманої заробітної плати об’єктивно не дослідив та не мотивував у своєму рішенні підстави, виходячи з яких не задовольнив позовні вимоги потерпілого в цій частині.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 419 КПК, залишаючи апеляцію без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Однак апеляційний суд усупереч цій вимозі, не надав вичерпної відповіді, з яких підстав, відповідно до норм процесуального чи матеріального закону, він визнав наведені в апеляційній скарзі доводи такими, що не заслуговують на увагу, фактично обмежившись загальними фразами, що місцевим судом обґрунтовано не задоволено позов потерпілого в цій частині.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Імунітет свідка поширюється виключно на близьких родичів та членів сім’ї

Опубліковано

on

17 вересня 2020 р. Верховний Суд у справі № 404/1800/17 відмовив у задоволенні касаційних скарг захисника та засудженого, який наполягав, що допит його двоюрідного брата було проведено з порушенням закону.

Вироком місцевого суду особу засуджено за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК. Апеляційний суд змінив покарання.

У касаційній скарзі засуджений зазначав, що допит свідка було здійснено із порушенням вимог процесуального закону, оскільки свідок не був попереджений, що може не давати показання щодо своїх родичів.

Верховний Суд зазначив, що відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Поняття «члени сім’ї» та «близькі родичі» закріплені в КПК, СК, ЦК. Так, п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК до близьких родичів та членів сім’ї відносить: чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, рідного брата, рідну сестру, діда, бабу, прадіда, прабабу, внука, внучку, правнука, правнучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, свідок є двоюрідним братом засудженого а отже він не є членом сім’ї або близьким родичем засудженого у розумінні зазначеної норми закону.

За таких обставин підстав визнавати допит цього свідка таким, що здійснений із порушеннями вимог закону, немає.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Визначення ознак дій з доведення до банкрутства має здійснюватися за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство

Опубліковано

on

8 вересня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 464/134/17 відмовив у задоволенні касаційної скарг прокурора, вказавши, що сама лише угода про відчуження обладнання за заниженою вартістю не може свідчити про наявність умислу на доведення підприємства до банкрутства.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 КК, і виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.

Згідно з цим вироком органи досудового розслідування обвинувачували особу в тому, що вона, працюючи на посаді директора ТОВ, у період 2012 р. умисно вчинила дії, що призвели до стійкої фінансової неспроможності ТОВ, що завдало значної матеріальної шкоди потерпілому – кредитору.

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що судом першої інстанції не надано належної оцінки низці доказів сторони обвинувачення, що у свою чергу не було перевірено судом апеляційної інстанції. Наполягав на тому, що особа не сплативши чергового платежу по кредиту, хоча в підприємства на рахунку були кошти, переслідуючи при цьому мету доведення підприємства до банкрутства, у подальшому прийняла незаконне рішення про реалізацію машини для флексографічного друку за заниженою ціною, що призвело до неплатоспроможності підприємства.

Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відчуження обладнання за заниженою вартістю не може свідчити про умисел на доведення підприємства до банкрутства, оскільки за наявності заборгованості перед банком, кредитор міг її погасити шляхом прилюдних торгів або звернення до суду і оціночна вартість була б значно нижчою від суми реалізації.

Крім того, місцевий суд у своїх висновках, пославшись на Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19 січня 2006 р. № 14, зазначив, що оцінка змін фінансового стану підприємства здійснюється за попередні три календарні роки для формування загального уявлення та загальних тенденцій його розвитку. Таким чином за результатами аналізу показників складається висновок про спрямованість змін та їх вплив на стан платоспроможності підприємства. Визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв’язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов’язкові платежі.

Як правильно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції, за відсутності повного фінансового звіту, без виявлення належних ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій щодо приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, єдиний факт відчуження друкарського обладнання не може свідчити про наявність у діях особи, яка діяла від імені ТОВ, ознак злочину, передбаченого ст. 219 КК.

Суд апеляційної інстанції проаналізував усі доводи апеляційної скарги прокурора надав належні та мотивовані відповіді, відзначивши, що у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, що підприємство проводило незаконні господарські операції або будь-які з угод було визнано нікчемними, що вказувало б на мотиви вчинення особою злочину або особистої зацікавленості, що ставить під сумнів та вказує на неконкретизованість суб’єктивної сторони злочину.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram