Connect with us

Судова практика

В разі договірного затвердження еквівалента зобов’язання в іноземній валюті інфляційні втрати відшкодуванню не підлягають

Дата публікації:

07 липня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 296/10217/15-ц скасувала рішення суду апеляційної інстанції,  встановивши, що в разі  порушення грошового зобов’язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, інфляційні нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не стягуються. В такому випадку втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Між сторонами було укладено кілька договорів, спрямованих на майбутнє придбання житлового будинку та земельної ділянки, узгодження порядку та строків оплати грошових коштів на виконання попереднього договору, а також засвідчено факт передачі та отримання авансу в розмірі 40 тис. доларів США в якості частини платежу за договором купівлі-продажу. На порушення умов договору, продавець ухилявся від обов’язку укласти договір купівлі-продажу, а отримані за договором грошові кошти не повертав. Справа неодноразово виступала предметом розгляду судів різних інстанцій. Потрапивши на розгляд касаційної інстанції, справа була передана на новий розгляд до апеляційного суду.

Апеляційний суд врешті скасував рішення суду першої інстанції, стягнувши з відповідачки аванс, інфляційні втрати, 3 % річних на загальну суму 2 млн. 137 тис. 365 грн. Апеляційний суд виходив з того, що за попереднім договором позивачка передала відповідачці аванс у розмірі 320 тис. грн, що було еквівалентно 40 тис. доларів США. Колегія суддів зробила висновок про застосування до спірних відносин ч. 2 ст. 533 ЦК України. Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка не довела факту введення її в оману відповідачкою.

У касаційній скарзі позивачка вказувала, що під час укладення оспорюваного договору відповідачка надала неправдиву інформацію про те, що є власником майна, тим самим ввела позивачку в оману. На її думку, апеляційний суд неправильно застосував ст. 230 ЦК України та не стягнув у зв`язку із цим моральну шкоду.

Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову апеляційного суду. Колегія суддів погодилася і обґрунтованістю стягнення 3 % річних від простроченої суми.

Проте, Велика Палата вказала, що оскільки індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначене договором у національній валюті.

У випадку ж порушення грошового зобов’язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 р. у справі № 6-284цс17.

Отже, Велика Палата в цій частині ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення інфляційних нарахувань відмовила.

Інші доводи касаційної скарги позивачки зводилися до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. За таких обставин колегія вказала, що позивачка не довела факту введення її в оману, оскільки не надала жодних доказів під час розгляду справи в попередніх інстанціях.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Наявність особистих неприязних стосунків між потерпілим та обвинуваченим не виключає кваліфікацію дій останнього в разі конфлікту як хуліганства

Опубліковано

on

10 листопада 2020 р. Верховний Суд  колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у справі № 442/66/16-к відмовив у задоволенні касаційної скарги захисника, який наполягав, що обвинувачений не вчиняв хуліганства.

Вироком місцевого суду особу визнано винуватою і засуджено за ч. 1 ст. 296 та ч. 2 ст. 121 КК України.

Ухвалою апеляційного суду вирок змінено, перекваліфіковано дії особи з ч. 2 ст. 121 ККУ на ч. 1 ст. 119 ККУ.

Згідно з вироком, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, фігурант безпричинно завдав один удар кулаком в обличчя потерпілого, спричинивши йому фізичний біль. Продовжуючи свої злочинні дії, безпричинно умисно завдав один удар кулаком в обличчя іншому потерпілому, внаслідок чого останній упав на землю, вдарившись головою об дерев’яний піддон, що знаходився біля металевого кіоску вказаного магазину, в результаті чого отримав тяжке тілесне ушкодження, що спричинило його смерть.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що обвинувачений відчував до потерпілого особисту неприязнь, оскільки той безпідставно заволодів його телефоном і саме у зв`язку з цим виникла конфліктна ситуація між ними в результаті якої тілесних ушкоджень потерпілому заподіяно не було. З огляду на це, вважав, що обвинувачений також не вчиняв хуліганства щодо іншого потерпілого, який за власною ініціативою став учасником конфлікту, а тому судові рішення в частині засудження особи за ч. 1 ст. 296 КК України підлягають скасуванню, а провадження в цій частині закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Верховний Суд вказав, що суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу.

Тому наявність особистих неприязних стосунків між особами само по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.

За матеріалами провадження встановлено, що обвинувачений прибув у центр селища, де неподалік магазину, що знаходиться в людному місці, виявив потерпілого, який після футболу знайшов і забрав телефон обвинуваченого, а в подальшому призначив йому зустріч для передачі знайденого. Після того як потерпілий, який не мав наміру залишати собі знайдений телефон, добровільно намагався передати його обвинуваченому, останній безпричинно наніс удар потерпілому в голову, спричинивши фізичний біль, а після цього безпричинно наніс удар іншому потерпілому, який зробив зауваження щодо припинення хуліганських дій, від якого останній упав, ударився головою об дерев’яний піддон та отримав тяжке тілесне ушкодження, яке в подальшому спричинило його смерть.

Зазначене дає підстави для висновку про наявність у діях обвинуваченого мотиву явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Неконкретизований умисел на заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого виключає відповідальність за замах на умисне вбивство

Опубліковано

on

25 листопада 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 642/6363/16-к відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора, вказавши, що у цьому випадку скоєне має кваліфікуватися за статтею, що передбачає відповідальність за фактично спричинені наслідки у вигляді шкоди здоров’ю потерпілого, а саме – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а не замах на умисне вбивство.

Вироком місцевого суду обвинуваченого засуджено за ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 187 КК. Згідно з цим вироком його визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 357 КК, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК у зв’язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачувався.

За цим ж вироком іншу особу визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК у зв’язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду змінено у частині зарахування строку попереднього ув`язнення. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За матеріалами провадження обвинувачений та інший обвинувачений, котрий перебував у стані алкогольного сп’яніння, проникли до будинку, де проживали потерпілі і здійснили напад з метою заволодіння чужим майном шляхом застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я в момент заподіяння. У ході вказаних протиправних дій обвинувачені нанесли удари руками по голові та інших життєво важливих органах потерпілої з метою зламати її волю до спротиву та змусити віддати всі належні їй грошові кошти та інші матеріальні цінності, заподіявши останній тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла після тривалого лікування померла у лікарні.

У касаційній скарзі прокурор зазначав про безпідставне перекваліфікування судом першої інстанції дій засуджених з п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК та виправдання за ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки обвинувачені мали прямий умисел на заподіяння смерті потерпілим.

Верховний Суд вказав, що як установив місцевий суд, побиття потерпілої тривало незначний проміжок часу. Будь-яких знарядь чи засобів для заподіяння тілесних ушкоджень, що могло би свідчити про бажання позбавити потерпілої життя, обвинувачені не застосовували. Під час залишення ними будинку потерпіла була ще жива, що бачили та усвідомлювали засуджені, та у випадку наявності у них умислу на вбивство не мали жодних перешкод довести злочин до кінця. Смерть потерпілої настала після тривалого лікування у лікарні від закритої черепно-мозкової травми та її ускладнення, а саме – набряку головного мозку.

Тому кваліфікацію вчиненого обвинуваченими діяння в частині нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, внаслідок яких настала смерть останньої, за ч. 2 ст. 121 КК, колегія суддів визнала правильною.

Крім того, в ході таких протиправних дій обвинувачений завдав потерпілому кілька ударів обухом сокири, а інший обвинувачений завдав одного удару вилами в ногу потерпілого, при цьому вимагаючи від останнього передати обвинуваченому паспорт громадянина України на його ім’я, який потерпілий утримував у себе.

Не знайшовши в будинку матеріальних цінностей, крім грошових коштів у сумі 200 грн та мобільного телефону, обвинувачені залишили місце вчинення злочину з викраденим. Таким чином, виконавши всі дії, які засуджені вважали за потрібне, вони припинили свій напад.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Викрадення майна наймачем кімнати у квартирі вважається вчиненим із проникненням у житло, якщо він для цього проник в іншу зачинену кімнату

Опубліковано

on

19 листопада 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 607/24977/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги захисника, вказавши, що викрадення майна вважається вчиненим із проникненням у житло, якщо обвинувачений, який орендував одну кімнату у двокімнатній квартирі, таємно заволодів чужим майном з іншої кімнати, що була зачинена власником та доступу до якої він не мав відповідно до умов договору оренди.

Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу засуджено за ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 185 КК України. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, наймача квартири визнано винуватим та засуджено за те, що він реалізував умисел на заволодінням майном, що зберігалося в зачиненій кімнаті, до якої він не мав доступу, а саме – підібравши ключа, проник у зачинену кімнату та викрав майно, яке належить потерпілому.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що кваліфікація дій особи за ч. 3 ст. 185 КК України є помилковою та невірною, оскільки відсутня така кваліфікуюча ознака крадіжки як проникнення у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому, з огляду на те, що засуджений винаймав житло та факт обмеження доступу нічим не підтверджується.

Верховний Суд не погодився з доводами касаційної скарги щодо неправильної кваліфікації дій, адже судами було встановлено, що засуджений орендував одну кімнату в двокімнатній квартирі, інша кімната мала двері з замком і була зачинена на ключ, доступ до неї засудженого був обмеженим і це було обумовлено з останнім під час укладення договору оренди.

Крім того, власниця квартири сховала ключ від цієї зачиненої кімнати та про його місце знаходження засуджений не був повідомлений.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram