Судова практика
В разі зміни судом дати звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності роботодавець не несе відповідальності за вимушений прогул
8 лютого 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 207/831/20 залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, яка була незаконно звільнена в період тимчасової непрацездатності.
Інженер звернулася до суду з позовом до ПАТ про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, майнової та моральної шкоди. Вважала своє звільнення незаконним, оскільки наказ був виданий у період її хвороби, що було підтверджено листком непрацездатності.
Рішенням районного суду незаконним та скасовано визнано наказ про припинення трудового договору (контракту), поновлено позивачку на роботі, стягнуто з ПАТ середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також кошти на відшкодування моральної шкоди.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Змінено дату звільнення позивачки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, з 18 травня 2020 р. на 22 травня 2020 р. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Читайте також: Неналежне оформлення лікарняного не може бути підставою для звільнення працівника через прогул
Апеляційний суд своє рішення мотивував тим, що позивачка була незаконно звільнена в період тимчасової непрацездатності, так як із 12 по 21 травня 2020 р. вона перебувала на лікарняному. Проте вказане може бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення позивачки на перший робочий день після закінчення періоду її непрацездатності, тобто з 18 травня 2020 р. на 22 травня 2020 р.
Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що роботодавець дотримався вимог закону при звільненні позивачки з роботи у зв’язку з ненаданням нею згоди на продовження роботи після переведення на нові умови праці. Наявність підстав для звільнення позивачки відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України доведено відповідачем під час розгляду справи та не спростовано позивачкою.
Щодо її звільнення в період тимчасової непрацездатності, Верховний Суд нагадав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 р. у справі № 205/4196/18 зроблено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої ч. 3 ст. 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
У цій справі встановлено, що з 12 травня 2020 р. по 21 травня 2020 р. позивачка перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності.
Апеляційний суд, урахувавши, що наказ про звільнення позивачки видано у період, коли вона була непрацездатна, вірно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову, яким змінив дату її звільнення з 18 травня 2020 р. на 22 травня 2020 р., так як порушення прав позивачки у цьому випадку може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.
При цьому Верховний Суд зауважив, що у випадку зміни дати звільнення у зв’язку зі звільненням працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності, відсутні підстави і умови матеріальної відповідальності роботодавця. У такому випадку зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом.
Отже, ВС визнав безпідставними доводи касаційної скарги про те, що позивачка не просила змінювати дату її звільнення, адже зміну здійснено відповідно до вимог закону.
Підготував Леонід Лазебний
