Судова практика
Вчинення нотаріусом виконавчого напису не перериває та не зупиняє перебіг позовної давності для стягнення заборгованості
13 березня 2023 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/9126/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2019 р. у справі № 161/19329/13-ц, від 18 грудня 2019 р. у справі № 450/18/15-ц, від 14 липня 2020 р. у справі № 128/2176/18, від 9 червня 2021 р. у справі № 759/17465/18, від 4 серпня 2021 р. у справі № 727/7578/16-ц, від 7 червня 2022 р. у справі № 759/17465/18 про те, що до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право позивача щодо задоволення своїх майнових вимог не порушено, а захищено чинним виконавчим написом нотаріуса. Перебіг позовної давності починається від дня, коли повернуто виконавчий напис нотаріуса (виконавчий документ) або визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Позикодавець звернулася з позовом до позичальника про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, а пізніше подала до суду заяву про зміну предмета позову, у якій просила визнати поважними причини пропуску позовної давності для захисту її цивільного права та стягнути з відповідача заборгованість за договором позики, інфляційні втрати та три проценти річних.
У позові зазначала, що оскільки існував виконавчий напис, то відповідно вона не мала правових підстав для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики у зв’язку з тим, що, на її думку, право було захищено виконавчим написом нотаріуса. Разом з тим, відповідач звернувся до суду із позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та справа тривалий час розглядалась у судах різних інстанцій.
До того ж відповідач подав заяву про застосування позовної давності.
Рішенням районного суду позов задоволено. Апеляційний скасував рішення, дійшовши висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв’язку зі спливом позовної давності, оскільки причини пропуску позовної давності позивачкою не є поважними.
Читайте також: В контексті позовної давності існує презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав
Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що тлумачення ст. 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України свідчить, що:
– початок перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв’язку з невиконанням зобов’язань у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку. Тобто, цивільне право кредитора є порушеним з моменту невиконання зобов’язання;
– вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме не перериває та не зупиняє її перебіг;
– визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності;
– визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не є поважною причиною пропуску позовної давності;
– звернення до однієї форми (одного способу) захисту жодним чином не впливає на перебіг позовної давності, яка і є однією з тих обставин, що можуть перешкодити захисту в іншій формі чи іншим способом. Особа, яка вдалася до юрисдикційної форми захисту свого права нотаріусом в порядку вчинення виконавчого напису і пропустила позовну давність для звернення до суду з позовом для захисту цього ж права, не може виправдовуватися тим, що вона захищалася в позасудовому порядку.
Верховний Суд врахував, що позивачка могла звернутися до суду за захистом свого порушеного права з часу, коли закінчився строк виконання договору, незалежно від того, чи зверталася вона після закінчення такого строку до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.
Вчинення виконавчого напису нотаріусом/визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не можна вважати поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки кредитор, який обрав саме такий спосіб захисту порушеного права, має усвідомлювати й наслідки такого порушення.
Тривалий розгляд спорів за участі сторін, не позбавляв позивачку можливості звернутися до суду із позовом про стягнення боргу раніше та захистити своє порушене право. Інших обставин, які виникли та унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом, позивачка не навела.
Отже, ВС дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову про стягнення боргу у зв’язку зі спливом строку позовної давності.
Підготував Леонід Лазебний
