Судова практика
Відсутність точних даних про учасників та спосіб незаконного перетину кордону не означає відсутності умислу на його вчинення
16 червня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати ККС ВС у справі № 718/263/25 відмовив у задоволенні касаційних скарг захисників, які посилалися на відсутність в обвинувачених умислу на незаконне переправлення осіб через державний кордон України.
За матеріалами провадження обвинувачені за попередньою змовою між собою організували, керували, сприяли порадами та вказівками, надавали засоби з метою незаконного переправлення особи через державний кордон України. Після попередніх зустрічей, домовленостей, узгодження вартості послуги (7 000 доларів США), інструктажу особи, обвинувачений на автомобілі привіз її з м. Чернівців до с. Мамаївці, де знаходився інший автомобіль, який мав перевезти її далі. Після прибуття на вказане місце обвинувачений отримав від особи обумовлену раніше винагороду та одразу був затриманий працівниками правоохоронних органів.
Місцевий суд визнав фігурантів винуватими і засудив обвинувачених за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК. Апеляційний суд перекваліфікував дії обвинувачених на ч. 3 ст. 332 КК.
У касаційних скаргах захисники стверджували, що апеляційний суд не спростував твердження сторони захисту про відсутність в засуджених умислу на незаконне переправлення потерпілого через державний кордон України поза межами пункту пропуску, а також версію засуджених про наявність в них умислу на заволодіння коштами потерпілого шляхом обману, яка, на переконання захисників, підтверджується показаннями свідків та письмовими доказами.
Колегія суддів ККС вказала, що зі встановлених судами фактичних обставин справи слідує, що особі було озвучено вартість послуги незаконного переміщення через кордон, однак точних деталей такого переміщення озвучено не було. Проте діяльність, пов’язана із незаконним переміщенням осіб через державний кордон, вочевидь не є легальною і потребує належної конспірації з боку осіб, які її здійснюють. Тому повідомлення інформації про те, хто саме буде залучений у схему такого переправлення, точний час, ідентифікуючі дані транспортних засобів, плани на використання підроблених документів тощо вочевидь повідомляються особами, дотичними до такого переправлення частково або ж послідовно, покроково.
Водночас інші деталі цього провадження свідчать про те, що дії обвинувачених підпадають під ознаки ст. 332 КК, а не 190 КК. Домовленість між сторонами звучала так, що коли будуть знайдені кошти на оплату незаконного переправлення, сторони сконтактують і далі буде повідомлено подальші кроки для дій.
Для кваліфікації дій особи за ст. 332 КК як незаконного переправлення осіб через державний кордон України, важливою є інформація про конкретні способи, учасників, інші деталізуючі дані про таке переправлення. Однак відсутність таких точних і конкретних даних не може сама по собі свідчити про відсутність умислу на вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки діяльність осіб, пов’язана із незаконним переправленням осіб через кордон, вочевидь конспірується всіма, хто до неї причетний. Тому суд може встановити факт вчинення особою цього злочину і виходячи із сукупності доказів, які зібрані у відповідному провадженні, переконавшись, що вони є належними, допустимим і достатніми.
У цьому провадженні факт бронювання місця на незаконний перетин кордону, а також можливість здійснення перетину кордону у визначені дати та час, показання свідків та дані негласних слідчих (розшукових) дій свідчать саме про дії, спрямовані на реалізацію незаконного перетину державного кордону, оскільки вони відбувалися не хаотично, а шляхом чіткого планування та координації дій, з урахуванням наявності в певні періоди часу можливостей для нелегального перетину кордону.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
