Судова практика
Включена до довіреності нікчемна умова щодо її безвідкличності не є підставою для визнання недійсною довіреності в цілому
17 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 559/1193/17 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, встановивши відсутність доказів, які свідчили б, що він помилявся щодо юридичного значення та наслідків своїх дій при видачі довіреності.
Довіритель звернувся до суду із позовом до представника та приватного нотаріуса про визнання правочину недійсним та скасування довіреності.
19 квітня 2016 р. приватний нотаріус посвідчив та зареєстрував в реєстрі довіреність, відповідно до якої позивач надала відповідачу повноваження щодо розпорядження належним довірителю майном. Довіреність видана строком на 3 роки та дійсна до 19 квітня 2019 р. без права передоручення представникові повноважень третім особам та без права її скасування довірителем протягом цього строку.
Позивач посилався на те, що спірна довіреність була видана ним під впливом тяжкої обставини, а саме: незадовільний стан здоров`я та потреба у лікуванні. Умову щодо безвідкличності вважав такою, що обмежує його гарантоване право на її скасування, що в своїй сукупності та відповідно до ст.ст. 64, 68 Конституції України та ст.ст. 233, 249 ЦК України є підставою для визнання довіреності недійсною в цілому.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено з посиланням на те, що під час посвідчення спірної довіреності приватним нотаріусом, на порушення вимог ст.ст. 27, 209, 249 ЦК України та ст.ст. 49, 58 Закону України «Про нотаріат», було вчинено нотаріальну дію, яка обмежила можливість позивача мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки.
Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове – про відмову в задоволенні позову. Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про невідповідність вимогам законодавства умови спірної довіреності щодо її безвідкличності. Разом з тим, врахувавши положення ст. 217 ЦК України та встановивши, що інші положення виданої довіреності є такими, що відповідають вимогам цивільного законодавства та волевиявленню сторін, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Доказів вчинення оспорюваного правочину під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних для нього умовах позивачем не було надано.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що ч. 4 ст. 249 ЦК України (в редакції станом на 19 квітня 2016 р.) було передбачено, що законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Безвідклична довіреність може бути видана виключно у випадках, прямо передбачених законом. Станом на дату видачі спірної довіреності від 19 квітня 2016 р. єдиним законом, який передбачав можливість видачі безвідкличної довіреності, був Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена в довіреності умова щодо її безвідкличності є нікчемною, оскільки встановлення обмежень щодо права довірителя скасувати видану ним довіреності в даному випадку було прямо заборонено законом (ст. 249 ЦК України).
Наявність у довіреності нікчемних положень щодо її безвідкличності, не могло бути підставою для відмови у реалізації позивача наданого йому законом права в будь-який час скасувати довіреність.
Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Отже й сама по собі включена до довіреності нікчемна умова щодо її безвідкличності не свідчить про недійсність правочину в цілому.
Оскільки у цій справі позивач не надав доказів, що помилявся щодо юридичного значення та наслідків своїх дій при видачі довіреності, та оспорювана довіреність видана під впливом тяжкої обставини, апеляційний суд дійшов по суті правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду:
- від 18 березня 2020 р. у справі № 323/2196/17-ц;
- від 5 грудня 2018 р. у справі № 323/19/16-ц.
Підготував Леонід Лазебний