Судова практика
Вимога про визнання договору оренди землі удаваним без застосування наслідків дійсного правочину не є ефективним способом захисту
16 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 398/4220/17 ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не був ефективним та самостійним.
Власник земельної ділянки звернувся до суду з позовом до орендаря про визнання удаваним договору оренди земельної ділянки, застосування наслідків, передбачених ст. 235 ЦК України.
Позивач уклав з відповідачем договір оренди земельної ділянки на 49 років, при цьому відповідач зобов’язався сплатити орендну плату одразу за весь цей час. Позивач просив суд визнати договір оренди удаваним, оскільки вважав, що відповідач мав на меті приховати інший правочин, а саме – договір купівлі-продажу земельної ділянки, та застосувати наслідки удаваного правочину.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, оскільки договір містить усі істотні умови договору оренди землі, він не передбачає переходу права власності на земельну ділянку, між сторонами виникли правовідносини, що характерні саме для договору оренди.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що перелік визначених у ст. 16 ЦК України способів захисту не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, аніж тим, що встановлений договором або законом.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Предметом позову у справі, яка переглядалася, є вимоги про визнання удаваним договору оренди землі та застосування наслідків цього правочину, оскільки позивач стверджував, що насправді укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, а не договір оренди.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору та підлягають з’ясуванню судом.
З огляду на наведене та враховуючи, що сама собою вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення іншого спору, зокрема, у разі звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, а такий спір у цій справі відсутній, Верховний Суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним та самостійним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за таким правочином регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні такого позову, проте помилково надав оцінку цим вимогам по суті та відмовив із підстав недоведеності наявності навмисних дій відповідача під час укладення спірного договору та наявності у нього мети приховати договір купівлі-продажу. Оцінюючи обставини справи за такою логікою, суд першої інстанції додатково був зобов’язаний врахувати, що купівля-продаж земель сільськогосподарського призначення за чинним законодавством не допускається, тому правила про договір купівлі-продажу до оспорюваного правочину щодо такої землі застосовані бути не можуть.
Підготував Леонід Лазебний
