Вимога про визнання права осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, на умовно-дострокове звільнення не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Вимога про визнання права осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, на умовно-дострокове звільнення не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства

Дата публікації:

Неможливість визнання за неперсоніфікованим колом осіб певного права є легітимним обмеженням, яке не позбавляє права на доступ до суду, оскільки це право гарантоване юридичною можливістю кожної особи звернутися до відповідного суду за захистом, насамперед, її власних прав та інтересів.

15 травня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу позивача у справі № 757/12726/18-ц  за позовом засудженого до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про визнання права на умовно-дострокове звільнення.

Позивач звернувся з позовом, в якому просив припинити дискримінацію осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, визнавши їх право на умовно-дострокове звільнення. Вимогу мотивував тим, що в Україні відсутні механізм перегляду строку покарання у вигляді довічного позбавлення волі та можливість умовно-дострокового звільнення осіб, засуджених до такого покарання, що, на думку позивача, є порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

23 квітня 2018 р. Печерський районний суд м. Києва своєю ухвалою, залишеною без змін апеляційним судом, відмовив у відкритті провадження у справі, зазначивши, що позов має розглядатися за правилами кримінального судочинства, оскільки перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироку, та порядок їх вирішення визначені ст.ст. 537 та 539 КПК України, а питання звільнення від відбування покарання – у главі 23 розділу V Кримінально-виконавчого кодексу України.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У касаційній скарзі позивач наполягав, вимога про визнання права має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки такий спосіб захисту передбачений ст. 16 ЦК України, а позов не має нічого спільного з вирішенням питання про умовно-дострокове звільнення позивача, хоча й задоволення позову має надати позивачеві можливість реалізувати відповідне право у майбутньому.

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, дійшла висновку, що суди першої й апеляційної інстанцій не врахували, що позивач не просив про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Більше того, позивач прямо вказав на те, що подав позов за правилами цивільного судочинства. З урахуванням предмету і підстав позову суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що заявлена позивачем вимога має розглядатися за правилами кримінального судочинства.

Метою подання позову про визнання права є усунення невизначеності щодо суб’єктивного цивільного права особи, а також створення сприятливих умов для здійснення нею цього права. Вимогу про визнання права можна заявити у випадках, коли цивільне право певної особи не визнається, оспорюється або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй відповідного права.

Водночас, ст. 289 ЦК України, на яку посилався позивач, не гарантує права на умовно-дострокове звільнення засуджених. Тому його реалізація, зокрема захист шляхом визнання такого права, є неможливою за правилами цивільного судочинства. Можливість звернення до суду з позовом для захисту прав та інтересів неперсоніфікованого кола осіб, зокрема всіх засуджених до довічного позбавлення волі, законодавство України не передбачає.

Отже, позовна вимога, спрямована на захист прав цих осіб, не може розглядатися у суді, а тому позов з вимогою про визнання за особами, засудженими до довічного позбавлення волі, права на умовно-дострокове звільнення не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Відсутність юридичної можливості визнати за неперсоніфікованим колом осіб певне право є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті, яка досягається гарантуванням юридичної можливості кожній особі звернутися до відповідного суду за захистом, насамперед, її власних прав та інтересів.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішеннях у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» («Vinter and Others v. the United Kingdom», заяви № 66069/09, 130/10, 3896/10) та «Ласло Магяр проти Угорщини» («Laszlo Magyar v. Hungary», заява № 73593/10), Велика Палата Верховного Суду визнала необґрунтованими.

У вказаних справах ЄСПЛ не вирішував питання про те, чи може розглядатися у національному суді та за правилами якого саме судочинства позовна вимога про визнання за всіма особами, засудженими до довічного позбавлення волі, права на умовно-дострокове звільнення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Як відмову, так і задоволення подання державного чи приватного виконавця про обмеження у виїзді за кордон може бути оскаржено в апеляційному порядку

Опубліковано

on

От

4 серпня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/8802/17 скасував ухвалу апеляційного суду, який помилково дійшов висновку, що ухвалу суду про відмову у задоволенні подання щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України не може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Відділ державної виконавчої служби звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа  через ухилення нею від виконання зобов’язань, покладених судовим рішенням.

Районний суд залишив подання без задоволення.

Апеляційний суд апеляційну скаргу стягувача повернув до районного суду з тих мотивів, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України не належить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, визначеного ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Обмеження права виїзду за кордон як наслідок невиконання рішення суду (погляд з різних сторін)

Розглянувши касаційну скаргу стягувача, Верховний Суд вказав, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України – це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема, виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

Також Верховний Суд нагадав, що у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2018 р. у справі № 752/1016/17 сформував правовий висновок про те, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для оскарження ухвал, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв’язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження таких ухвал підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Читайте також: Право виїзду боржника за кордон можна обмежити без суду

Тлумачення п. 31 ч. 1 ст. 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, з поданням про ухвалення якого звернувся відділ державної виконавчої служби до суду, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судових рішень про стягнення з боржника заборгованості і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо.

Читайте також: Виконавцю не надано права накладати арешт на право оренди майна боржника-орендаря

У зв’язку з цим ухвала суду як про задоволення, так і про відмову у задоволенні подання державного чи приватного виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2020 р. у справі №488/926/16-ц; від 21 жовтня 2020 р. в справі № 295/6031/18; від 3 березня 2021 р. в справі 522/16061/18.

У цій справі суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу на підставі п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України помилково вважав, що ухвала суду про відмову у задоволенні подання щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухвала, якою вирішено питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, не перешкоджає подальшому провадженню у справі

Опубліковано

on

От

4 серпня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 758/6080/19  скасував ухвалу апеляційного суду, постановлену за межами його повноважень.

Юридична особа, зареєстрована за законодавством Королівства Саудівська Аравія,  звернулася до суду із клопотанням про визнання рішень Високого Суду Правосуддя Англії та Уельсу щодо боржника – ТОВ, зареєстрованого у м. Києві.

Ухвалою місцевого суду клопотання задоволено.

Читайте також: Ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів шляхом звернення до іноземного суду підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Постановою апеляційного суду ухвалу місцевого суду скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції з тих мотивів, що суд першої інстанції розглянув клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду за відсутності представника боржника, який заперечував проти розгляду без його участі. При цьому суд першої інстанції не перевірив, чи є поважною така причина нез`явлення представника ТОВ у судове засідання, як участь в іншому засіданні більш високої інстанції.

Крім того, апеляційний суд вказав, що клопотання не було належним чином оформлене, а суд першої інстанції, прийнявши та задовольнивши його, вийшов за межі вимог, які стягувач поставив перед судом у цьому клопотанні.

Читайте також: Проживання особи в іншій країні та заборона в`їзду в Україну не складають непереборних перешкод для її звернення до суду із клопотанням

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Тлумачення ч. 1 ст. 374 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості скасовувати ухвалу з направленням справи для продовження розгляду у випадку, якщо ця ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі. У кожному випадку суд апеляційної інстанції повинен перевіряти чи перешкоджає ухвала суду першої інстанції подальшому провадженню у справі.

Аналіз терміну «провадження» у контексті цивільного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін у цивільному законодавстві означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду ( справа), так и комплекс певних процесуальних дій у їх системі.

Читайте також: Невиконання судом вимоги про встановлення змісту норми іноземного права є підставою для скасування прийнятого рішення

При цьому за наслідком розгляду клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішень іноземного суду суд також постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою суто з процесуальних питань, а є вирішенням спору по суті. Таким чином ухвала, якою вирішено питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є за своєю суттю судовим рішенням, яким завершено розгляд, а не процесуальною ухвалою, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

До близьких за змістом висновків дійшла Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 р. у справі № 643/5556/14-ц.

Апеляційний суд наведеного не врахував, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу для продовження розгляду до цього ж суду, узагальнено послався на ст.ст. 367, 374, 376, 379, 381, 382, 466, 467 ЦПК України, не конкретизував при цьому підставу (з передбачених ст. 379 ЦПК України) та повноважень (з передбачених ст. 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції у випадку наявності підстав для скасування ухвали місцевого суду, як судового рішення по суті спору, повинен ухвалити судове рішення у відповідності до повноважень, наведених у п. 1-5 ч. 1 ст. 374 ЦПК України.

У даному випадку, апеляційний суд, який встановив порушення судом першої інстанції положень ст. 466 ЦПК України, мав ухвалити своє рішення та вирішити питання, які на його думку були неправильно вирішені місцевим судом.

Таким чином, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Не можуть бути нововиявленими обставини, які могли бути встановлені під час розгляду справи в разі виконання сторонам і судом своїх процесуальних обов’язків

Опубліковано

on

От

28 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 345/1362/20 частково задовольнив касаційну скаргу відповідача, вказавши, що неналежне виконання умов мирової угоди не може вважитися нововиявленою обставиною у розумінні ст. 423 ЦПК України.

Перший заступник керівника місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави до особи про стягнення в порядку регресу майнової шкоди.

Ухвалою міськрайонного суду визнано укладену між сторонами мирову угоду, провадження у справі закрито.

Керівник місцевої прокуратури звернувся до суду із заявою про перегляд ухвали міськрайонного суду за нововиявленими обставинами з тих мотивів, що відповідач у справі умови мирової угоди не виконав, майнова шкода не відшкодована. Прокурор вважав, що зазначені обставини є нововиявленими, оскільки не були йому відомі на час визнання мирової угоди.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Факт державної реєстрації об’єкта нерухомості не виключає можливість його знесення в порядку, встановленому для самочинно побудованих об’єктів

Рішенням міськрайонного суду заяву задоволено.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, проте зазначив, що укладена між сторонами мирова угода не містила жодних умов щодо предмету спору. Суд першої інстанції помилково вважав обставину, на яку посилався прокурор, нововиявленою, однак згідно п. 23 ч. 1 ст. 353 ЦПК України ухвала про задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не може бути оскаржена окремо від рішення суду, а тому судом апеляційної інстанції зазначено, що заперечення на ухвалу враховані при перевірці дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час вирішенні спору по суті.

Читайте також: Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, не повинний проводити її агрохімічну паспортизацію

Розглянувши касаційну скаргу відповідача, Верховний Суд вказав, що процедура скасування остаточного судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами передбачає наявність обставин, невідомих раніше, які однак могли б призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості довести ці обставини на остаточному судовому слуханні, а також те, що ці обставини є вирішальними.

Обставини, які могли бути встановлені в разі виконання учасниками справи та судом вимог процесуального закону, не можуть визнаватися нововиявленими.

Сторони наділені правом укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву на будь-якій стадії судового процесу (ч. 2 ст. 207 ЦПК України).

Читайте також: Нікчемність додаткових угод до основного договору не означає відсутності між сторонами договірних відносин

Відповідно до ст. 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Задовольняючи заяву прокурора про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали міськрайонного суду, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону достатньої уваги не звернув, не надав належної оцінки обставинам, на які посилався прокурор, ініціюючи перегляд судового рішення, не врахував, що невиконання мирової угоди, укладеної сторонами і затвердженої судом, не може бути нововиявленою обставиною в розумінні положень ст. 423 ЦПК України, а наслідки невиконання мирової угоди передбачені нормами чинного законодавства України.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link