Судова практика
Якщо особа не заявила про свої спадкові права у встановлені законом строки, то у неї відсутня заінтересованість у визнанні заповіту, складеного на користь іншої особи, недійсним
5 лютого 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 463/579/18 задовольнив касаційну скаргу спадкоємця за заповітом на судові рішення про задоволення позову спадкоємця за законом, якому не належало право на спадкування внаслідок спливу строку на його реалізацію.
Батько позивача перед смертю склав заповіт від 7 вересня 2009 р., згідно з яким заповів належний йому на праві власності будинок іншій особі.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 червня 2012 р. спадкоємцеві передано у власність спадкове майно, а саме: 5/6 частин житлового будинку зі всіма господарськими будівлями та спорудами.
Син спадкодавця звернувся до суду з позовом до спадкоємця, у якому просив визнати недійсним заповіт батька, вважаючи, що заповіт був посвідчений з порушенням вимог щодо його форми та не відповідав внутрішній волі заповідача. Крім того, посилаючись на те, що про існування вказаного заповіту позивачу стало відомо лише після ознайомлення 10 січня 2018 р. його представника з матеріалами іншої цивільної справи, просив поновити строк позовної давності для звернення з цим позовом до суду. Також просив касувати свідоцтво про право на спадщину та державну реєстрацію права власності на 5/6 частин будинку.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено. Обґрунтовуючи наявність у позивача права на звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спадкові права позивача порушено, оскільки він є рідним сином заповідача, а тому відповідно до правил ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом.
Свою касаційну скаргу відповідач мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач, будучи обізнаним про смерть батька, протягом 2010-2019 років не вчинив жодний дій, спрямованих на прийняття спадщини. Позов подано без належного та достатнього обґрунтування того, які саме та яким чином оспорюваним заповітом порушено законні права та інтереси позивача. Висновок судів про неможливість встановити час вчинення виправлення в оспорюваному заповіті є припущенням та суперечить матеріалам справи.
Верховний Суд вказав, що позивач на час відкриття спадщини постійно не проживав із спадкодавцем та впродовж шестимісячного строку з часу відкриття спадщини не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України), що ним не заперечується. Таким чином, позивач, будучи обізнаним про смерть батька протягом дев’яти років, у передбаченому законом порядку не вчинив дій щодо прийняття спадщини та з часу її відкриття не заявив про свої спадкові права.
Питання про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті заповідача позивач також не порушував (ст. 1272 ЦК України).
Врахувавши, що позивач не є особою, яка прийняла спадщину після смерті заповідача, Верховний Суд дійшов висновку, що оспорюваний заповіт на його спадкові права не впливає та їх не порушує. У позивача відсутня юридична заінтересованість у визнанні заповіту недійсним, оскільки право, за захистом якого позивач звернувся до суду (право на спадкування), йому не належить внаслідок спливу строку на його реалізацію.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25 лютого 2019 р. у справі № 392/613/16-ц.
Підготував Леонід Лазебний
