Судова практика
Заборонено накладати арешт на кошти, призначені для виплати зарплати, а не на рахунки, де вони знаходяться
19 травня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 905/361/19 скасувала рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено скаргу підприємства-боржника на дії приватного виконавця, однак вказала, що у разі виникнення в боржника зобов’язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю.
На виконання наказу господарського суду приватний виконавець наклав арешт на рахунки боржника. Банк повідомив виконавця про те, що один із рахунків підприємство-боржник використовувало для виплати заробітної плати його працівникам, а також сплати обов`язкових платежів. Також банк повідомив, що даний рахунок не є рахунком із спеціальним чи обмеженим режимом використання.
Підприємство-боржник звернулося до приватного виконавця із заявою про зняття арешту з цього рахунку, у задоволенні якої було відмовлено, а тоді звернулося до суду.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом було задоволено скаргу підприємства-боржника. Дії приватного виконавця були визнані неправомірними та зобов’язано зняти арешт з указаного рахунку. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
У касаційній скарзі кредитор зазначив, що законодавством не передбачено заборону виконавцю накладати арешт на рахунки, призначені для виплати заробітної плати. Скаржник наполягав, що боржник не надав жодного обґрунтування стосовно суми грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, не підтвердив, що арештований рахунок використовується виключно з метою оплати праці та здійснення пов`язаних відрахувань.
Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, вказала, що відповідно до положень ст.ст. 52, 59 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця зобов’язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання.
Чинним законодавством України не передбачено відкриття суб’єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати, а з установлених судами обставин вбачається, що рахунок боржника, на кошти на якому виконавцем був накладений арешт, є поточним рахунком боржника, який використовується для зберігання грошей та здійснення різних розрахунково-касових операцій боржника, у тому числі виплати заробітної плати.
Хоча зобов’язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов’язаннями суб’єкта господарювання, в даному випадку цей рахунок і кошти на ньому не можна визнати такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
Якщо в боржника виникає зобов’язання із виплати заробітної плати працівникам, можливе зняття арешту здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі відповідних підтвердних документів.
Отже, Велика Палата дійшла висновку, що у цій справі заяву боржника про зняття арешту було цілком правомірно відхилено, оскільки боржник не додав до заяви будь-яких підтвердних документів.
У низці рішень Верховний Суд дотримувався позиції, що рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом (див. докладніше процедуру Скасування арешту зарплатних коштів).
Підготував Леонід Лазебний
