Судова практика
Закон не містить вичерпного переліку обмежень при використанні об’єктів благоустрою
23 січня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 522/20954/16-а залишив без задоволення касаційну скаргу ФОП, який не дотримувався вимог дотримання тиші.
Фізична особа-підприємець звернувся до суду з позовом до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати припис відповідача про усуненням порушень правил благоустрою, як такий, що винесений неповноважною особою.
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, зазначили, що відповідач наділений повноваженнями щодо винесення оскаржуваного припису.
У касаційній скарзі ФОП твердив, що суди попередніх інстанцій невірно застосували положення п.п. 2.2.17.5 та 2.2.17.6 Положенням про Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, затвердженого рішенням – Одеської міської ради від 24 грудня 2014 року № 5990-VI (далі – Положення № 5990-VI), оскільки Управління не наділене повноваженнями щодо здійснення контролю у сфері благоустрою відносно виконання вимог щодо дотримання тиші, встановлених п. 8.1.5 Правил з благоустрою міста.
Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що контроль за станом благоустрою території міста Одеса, а також контроль за дотриманням та здійсненням заходів, спрямованих на виконання вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р. № 2807-IV відповідно до п. 11.1 Правил № 1631-VI здійснюється Одеською міською радою та утвореними нею органами в межах наданих повноважень, що також підтверджується ч. 1 ст. 40 Закону України № 2807-IV. У цій статті, зокрема, зазначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що ст. 16 Закону № 2807-IV встановлює вичерпний перелік обмежень при використанні об’єктів благоустрою.
Аналізуючи положення цієї статті, колегія суддів зазначила, що за способами викладення норм права в приписах статей нормативно-правових актів залежно від рівня узагальнення розрізняють абстрактний та казуальний способи.
Перший розкриває зміст норми (ознаки фактичних обставин, дій, явищ) у приписах статей загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями, через родові особливості, а другий розкриває зміст норми (фактичні обставини, дії, явища, їхні види) у приписах статей індивідуалізованими поняттями через факти, конкретні випадки (казуси), ознаки тощо з широким застосуванням прийому переліків. І перший, і другий способи можуть встановлювати вичерпний перелік ознак фактичних обставин, дій, явищ. Щоправда, перший – родових ознак, а другий – індивідуальних.
Виходячи зі змісту ст. 16 Закону № 2807-IV у взаємозв’язку з нормою п. 2 ч. 1 ст. 10 цього Закону щодо повноважень органів місцевого самоврядування затверджувати правила благоустрою, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції та постановив, що вичерпний перелік обмежень при використанні об’єктів благоустрою, наведений в ст. 16, стосується родових ознак об’єктів благоустрою, на які закон забороняє відповідні посягання, щоб надмірно не обтяжувати правову норму деталізацією правовідносин, що виникають в суспільному житті.
Тому п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України № 2807-IV передбачає можливість органами місцевого самоврядування самостійно на своїй території визначати відповідні заборони та обмеження при використанні об’єктів благоустрою.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 р. у справі № 127/3709/17.
Підготував Леонід Лазебний
