Судова практика
Закон не ототожнює приватного виконавця зі стягувачем або його представником
2 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 490/3876/19 скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, який зобов`язав приватного виконавця сплачувати судовий збір за оскарження ухвали районного суду за ставкою як для юридичної особи.
Приватний виконавець звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа.
Ухвалою районного суду подання приватного виконавця залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою останнього в судове засідання.
Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу приватного виконавця повернуто через несплату ним судового збору у розмірі, передбаченому для юридичних осіб, з тих мотивів, що приватний виконавець здійснює виконавчі дії у виконавчому провадженні, у якому стягувачем виступає банк – юридична особа, яка повинна здійснити авансування внеску на витрати виконавчого провадження, в тому числі на сплату судового збору, який для юридичних осіб у даному випадку становить 1 921, 00 грн.
У касаційній скарзі приватний виконавець зазначав, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що заявник мав сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 921,00 грн, оскільки апеляційна скарга подана заявником не як приватним підприємцем, а як фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Верховний Суд вказав, що за приписами ст. 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.
Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець під час здійснення своєї діяльності не може займатися підприємницькою діяльністю.
Як вбачається із матеріалів справи, виконавцем надано до апеляційного суду платіжне доручення про сплату судового збору на суму 384,20 грн та клопотання, у якому він зазначив, що апеляційна скарга подана приватним виконавцем як фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, а не приватним підприємцем.
Тому у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави вважати, що для подання приватним виконавцем апеляційної скарги варто застосовувати ставку судового збору як для юридичної особи чи фізичної особи-підприємця.
Крім того, Закон України «Про виконавче провадження» та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» не ототожнює приватного виконавця зі стягувачем або його представником.
Апеляційну скаргу було подано не від імені банку, а особисто від імені приватного виконавця, який діє самостійно та відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
