Судова практика
Заміна сторони у виконавчому провадженні
Євген МОРОЗОВ,
адвокат
Чотирнадцятого серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/17846/14 (ЄДРСРУ № 83619862) досліджував питання заміни сторони у виконавчому провадженні.
Згідно зі статтею 1291 Конституції України судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист й охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012).
Таким чином, оскільки виконання рішення суду є невід’ємною стадією процесу правосуддя, то й заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та в порядку, визначених ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно з частиною першою статті 334 ГПК України, в разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження, суд замінює таку сторону її правонаступником.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», в разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника всі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов’язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до положень статті 52 ГПК України, в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі в справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов’язків до іншої особи — правонаступника.
Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, — це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Відповідно до положень частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов’язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. У зв’язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус як сторони виконавчого провадження. Заміна такої особи належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону «Про виконавче провадження», статті 334 ГПК України за заявою, зокрема, заінтересованої сторони зобов`язання, яким є й боржник.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові № 2-н 148/09 від 25.04.2018 року зазначив, що під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов’язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні. Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу.
У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна відбувається поза межами виконавчого провадження в разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
Висновок
Правонаступництво сторін у виконавчому провадженні допускається на будь-якій стадії процесу. Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-122 цс13, постановах ВС від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10, від 5 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14.
Джерело: Юридичний вісник України
