Connect with us

Судова практика

Заміна сторони у виконавчому провадженні

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

 Чотирнадцятого серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/17846/14 (ЄДРСРУ № 83619862) досліджував питання заміни сторони у виконавчому провадженні.

Згідно зі статтею 1291 Конституції України судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист й охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012).

Таким чином, оскільки виконання рішення суду є невід’ємною стадією процесу правосуддя, то й заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та в порядку, визначених ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно з частиною першою статті 334 ГПК України, в разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження, суд замінює таку сторону її правонаступником.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», в разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника всі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов’язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до положень статті 52 ГПК України, в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі в справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов’язків до іншої особи — правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, — це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Відповідно до положень частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов’язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. У зв’язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус як сторони виконавчого провадження. Заміна такої особи належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону «Про виконавче провадження», статті 334 ГПК України за заявою, зокрема, заінтересованої сторони зобов`язання, яким є й боржник.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові № 2-н 148/09 від 25.04.2018 року зазначив, що під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов’язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні. Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу.

У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна відбувається поза межами виконавчого провадження в разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Висновок

Правонаступництво сторін у виконавчому провадженні допускається на будь-якій стадії процесу. Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-122 цс13, постановах ВС від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10, від 5 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Акти, які не створюють юридичних наслідків не підлягають оскарженню в судовому порядку

Предметом для судового розгляду не можуть виступати рішення або акти, що визначають розмір збитків – такий висновок було викладено в постанові Великої Палати від 27.03.2019 р, складеній за результатами розгляду справи №917 / 902/18.

До господарського суду надійшла вимога визнати неправомірним рішення виконавчого комітету міськради. Позивач вимагав скасувати акт комісії, що визначала розмір та порядок відшкодування збитків, завданих територіальній громаді, як наслідок допущення порушень (з боку приватного підприємства) земельного законодавства, а саме за неправомірне використання земельної ділянки.

Посилаючись на п.1 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу, провадження у вищевказаній справі було закрито. У своєму рішенні суд послався на відсутність правових відносин у сфері, що регулюється господарським правом. Відсутні складові елементи і правові підстави, які визначили б цю справу як таку, що підлягає розгляду в господарському суді за підсудністю, дали підстави суддям закрити провадження. У своєму рішенні, суд також додав, що розгляд має бути здійснений за правилами адміністративного судочинства.

Рішення суду першої інстанції було скасовано в апеляційному суді, де була визначена підсудність господарського суду, куди для повторного розгляду були направлені матеріали провадження. Своє рішення в апеляційному суді прийняли, аргументуючи статусом відповідача: він не виступає як орган владних повноважень, в спірних питаннях, що виникають у сфері здійснення повноважень в земельних відносинах. Помилковим цю постанову апеляційного суду визнали у Великій Палаті. Рішення було аргументовано, з урахуванням таких обставин, що вимагають уваги при розгляді справи:

  • У цій суперечці позивач виступає в ролі землекористувача, а питання щодо правомірності дій відповідача є предметом спору. Зокрема мова йде про прийняте рішення, стосовно затвердженого розміру понесених збитків, внаслідок порушень земельного права. Правомірність дій Виконкому, підтверджується змістом п.2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі. Вважаючи, що органу місцевого самоврядування з боку позивача було завдано збитків, еквівалентних сумі неотриманих доходів, Виконкомом в рамках покладених на орган повноважень, був складений відповідний акт, що визначає відшкодування збитків.
  • Згідно з нормами п.2 вказаного Порядку, повноваження відповідача обмежені проведенням розрахунку завданих збитків. Але в примусовому порядку їх відшкодування не може бути здійснено за рішенням Виконкому.

Висновок, який випливає з попередніх пунктів: юридичні наслідки для позивача не можуть наступити в результаті рішення, прийнятого Виконкомом. Отже, порушення прав приватного підприємства, який виступив на ролі позивача, не мало місця в даному спорі. З огляду на обставини, предмет судового захисту у справі відсутній.

Читати далі

Судова практика

Потерпілий претензій не має. Як Нафтогаз на кримінальному полі бою програв фірташівському «Запоріжгазу» 6,7 мільйона гривень

Юрій Котнюк, ЮВУ

Третього вересня Орджонікідзевський районний суд Запоріжжя, можна сказати, поховав доволі резонансну справу, пов’язану з викраденням чотирьох мільйонів кубометрів природного газу під приводом його витоку в атмосферу під час аварій трубопроводів, яких насправді не було. Головний підозрюваний — голова правління Публічного акціонерного товариства «Запоріжгаз» Олег Мизик був звільнений від кримінальної відповідальності через відмову потерпілого від обвинувачення. В ролі потерпілого в даному випадку виступало очолюване ним підприємство, яке внаслідок його дій зазнало збитків на суму 27 мільйонів гривень. Також на роль потерпілого претендувала Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», якій належить 25 відсотків акцій даного товариства, але ухвалою суду їй у цьому було відмовлено.

Багатообіцяючий початок

Сама подія злочину мала місце в жовтні-грудні 2014 року, коли, за вказівкою Мизика, який на той час також був лише виконуючим обов’язки голови правління «Запоріжгазу», тамтешні клерки написали в звітах неправдиву інформацію про завищені виробничо-технологічні втрати (ВТВ) газу внаслідок аварій, а також намалювали відповідні папери, які засвідчували сам факт таких аварій. Так, обсяг ВТВ у цьому кварталі мав би становити 1,5 млн м3 на суму 9,7 млн грн, а написали, ніби 5,4 млн м3 на суму 36,3 млн грн. Таким чином, близько чотирьох мільйонів кубометрів на папері вилетіли в небо, а насправді, як написано в тексті обвинувального акта, були передані невстановленим споживачам, які одержали неправомірну вигоду у вигляді звільнення від його оплати.

Зазначимо, що ці махінації не були пов’язані з нецільовим використанням дешевого соціального газу для потреб комерційних споживачів. Тут зовсім інша справа, оскільки газ для таких потреб дане товариство в той час уже придбавало за суто комерційними цінами. На перший погляд, може здатися, ніби керівник товариства обікрав своїх роботодавців-акціонерів, і слідчі органи з цим погоджуються, але з одним уточненням: не всіх акціонерів, а лише одного з них, а саме Нафтогаз, якому належить четверта частина акцій. Решта ж три чверті опосередковано належить «віденському в’язню» Дмитру Фірташу, і саме він, на думку працівників СБУ, прямо чи непрямо був зацікавлений у даній оборудці. Таким чином, у дурнях мав лишитися виключно Нафтогаз, а оскільки всі сто відсотків самого Нафтогазу належать державі і кожний громадянин України є своєрідним його акціонером, то можна вважати, що обікрасти хотіли всіх нас.

Інформація про аварії, яких насправді не було, доволі швидко стала відома чекістам, оскільки серед працівників цього облгазу було чимало людей, критично налаштованих до Мизика, які категорично не сприймали таку його політику, відмовлялися підписувати фальсифіковані документи, змушені були під його тиском звільнитися з роботи і в подальшому дали на допитах офіційні свідчення проти нього. Попервах оперативно-розшукова справа велася за ознаками статті 113 Кримінального кодексу України — «Диверсія». Можливо, інформатори дещо перебільшили, а можливо, Мизик і справді планував здійснити кілька вибухів на газопроводах для того, щоб мати привід списати ще кілька мільйонів кубометрів.

А 26 травня 2015 року слідчим відділом прокуратури Запорізької області на підставі повідомлення оперативного підрозділу УСБУ в Запорізькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості щодо привласнення посадовими особами ПАТ «Запоріжгаз» грошових коштів НАК «Нафтогаз України», тобто скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 КК України, в якій ідеться про заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем.

Далі цікавий процесуальний момент — 21 липня того ж року прокурором Запорізької області Олександром Шацьким проведення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні було доручене слідчим слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області. Це було мотивоване тим, що зловмисники не належали до категорій осіб, чиї діяння підслідні органам прокуратури, а здійснення розслідування в ньому слідчими органів внутрішніх справ могло бути неефективним.

Обсяг обвинувачень значно «схуднув»

Як це не прикро, але слід визнати, що в даному конкретному випадку слідство, проведене органами безпеки, також важко назвати ефективним. Так, через три з лишком роки, а саме 22 грудня 2018 року, злочин було перекваліфіковано на статтю 3641 «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», зокрема її частину другу, де вилка санкції коливається від 6,8 тисяч гривень штрафу до шести років позбавлення волі. Попередня ж кваліфікація передбачала від семи до дванадцяти років ув’язнення з конфіскацією майна, тож різниця вбачається суттєвою.

А 28 грудня того ж року Олега Мизика було повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 3641 ККУ, до якої додали ще й обвинувачення в службовому підробленні (ст. 366 ККУ), яке за теперішніх часів зовсім не вважається чимсь серйозним. Ще через деякий час, 12 і 25 січня 2019 року, ухвалами слідчого судді Жовтневого районного суду Запоріжжя підозрюваному було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання і відсторонено від посади.

Примітний факт: враховуючи резонанс даної справи, бажання здійснити відеозйомку в залі судових засідань виявили співробітники Запорізької регіональної дирекції новин ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» і місцевого каналу «Січ-ТВ». Адвокати Мизика заперечували, посилаючись на те, що в ході розгляду справи будуть розголошені конфіденційні дані про вік і стан здоров’я підозрюваного, однак суддя Максим Антоненко вирішив, що оприлюднення зазначених відомостей про Мизика не принизить його гідність і не розголосить обставини особистого чи сімейного життя, а тому дав телекамерам своє добро.

В апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду Запорізької області, адвокати зловмисника лякали тим, що суддя Антоненко, відсторонивши від посади голову правління, який єдиний має право цифрового електронного підпису платіжних документів від імені ПАТ «Запоріжгаз», залишив вибухонебезпечне підприємство в дуже скрутному становищі, оскільки воно тепер не зможе здійснювати закупівлю матеріалів для проведення ремонтних робіт, а також поставив під загрозу зриву успішне завершення опалювального сезону, вже не кажучи про сплату податків і зборів та виплату зарплат 1 800 працівникам очолюваного ним підприємства.

У відповідь на це колегія суддів слушно зауважила, що вищим органом ПАТ «Запоріжгаз» є загальні збори акціонерів, які вкупі з Наглядовою радою можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, зокрема надати право електронного підпису першому заступнику голови правління чи будь-кому з інших заступників. Урешті-решт, рішенням Наглядової ради призначити виконуючого обов’язки голови правління товариства, що виключить всі перелічені в апеляційній скарзі негативні наслідки.

Провальний фінал

В обвинувальному акті було ретельно досліджено, як підозрюваний своїми діями порушив вимоги «Положення про порядок обліку обсягів розбалансування природного газу в газорозподільних мережах», затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України № 112 від 25.02.2004 р., а також наказу цього ж відомства № 264 від 30.05.2003 р. «Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами». Було, зокрема, встановлено, що Мизик надав вказівки посадовим особам регіональних управлінь експлуатації газового господарства вносити в журнали реєстрації аварійних заявок аварійно-диспетчерської служби відомості щодо адрес пошкодження газопроводів, їх діаметрів та тривалості витоку природного газу, причому таким чином, щоб у сумі цифри втрат збігалися з цифрами, намальованими в центральному офісі цієї доволі потужної газконтори. Загалом до обвинувального акта були додані 45 томів справи і кілька десятків коробок із розсекреченими матеріалами не гласних оперативно-розшукових заходів, тож робота, начебто, була проведена велика.

Але з найголовнішим у правоохоронних органів вийшла прикра промашка: коли слідчий СБУ звернувся до суду з погодженим прокурором клопотанням про накладення арешту на нерухоме майно підозрюваного й належні йому транспортні засоби, йому в цьому було відмовлено, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який цивільний позов, заявлений потерпілим чи прокурором. Щодо потерпілого все зрозуміло — ні Мизик, який де-факто керував «Запоріжгазом», ні Фірташ, якому він фактично належав, зовсім не збиралися подавати ніякі позови. А от щодо прокурора, то це був явний натяк на те, що реальним потерпілим даної оборудки був Нафтогаз — державне підприємство, цивільні позови в інтересах якого в рамках кримінального провадження може подавати лише прокурор.

Правда, прокурором у судовому засіданні було надано проект цивільного позову, який буде поданий в інтересах ПАТ «Нафтогаз України» до Олега Мизика, причому без зазначення дати його подання. Однак суддям цей аргумент видався непереконливим і вони написали, що накладення арешту на майно з метою забезпечення кримінального провадження на підставі того, що потерпілим, можливо, буде пред’явлено цивільний позов, не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та не входить до переліку підстав, за якими може бути накладено арешт на майно.

Таким чином, за відсутності цивільного позову на суму, що становить четверту частину за вданих «Запоріжгазу» збитків, суд відмовив у задоволенні клопотання Нафтогазу про визнання його потерпілим. Тож, виходячи з цих обставин, немає нічого дивного в тому, що судом було задоволено клопотання представника, так би мовити, законного потерпілого публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» — адвоката Сергія Ткаченка про закриття кримінального провадження, а потім і звільнено Олега Мизика від кримінальної відповідальності.

У правоохоронних органів є шанс виправити свої недоробки в суді апеляційної інстанції.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Стягнення збитків внаслідок неправомірних дій митного органу

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Стягнення збитків (витрати на вимушене зберігання товару та простій транспортних засобів) внаслідок неправомірних дій митного органу.

Третього вересня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/11153/17 (ЄДРСРУ № 83985451) досліджував питання щодо стягнення збитків (витрат на вимушене зберігання товару та простій транспортних засобів) внаслідок неправомірних дій митного органу.

Суть справи

Позивач наполягає, що внаслідок протиправних дій посадових осіб митниці ДФС він поніс витрати на вимушене зберігання товару та простій транспортних засобів. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що сплачені позивачем кошти є його збитками, оскільки вони сплачені саме у зв’язку із неправомірною відмовою митного органу в митному оформленні товару, що й спричинило несвоєчасність закінчення митних процедур з оформлення вантажу та необхідність передання його під відповідне зберігання. Тобто, причиною спору зі справи стало питання про наявність підстав для стягнення коштів на відшкодування шкоди.

Відносини, пов`язані зі здійсненням митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, регулюються Митним та Податковим кодексами, законами України з питань оподаткування та іншими нормативно­правовими актами з питань державної митної справи, чинними на день прийняття митної декларації органом доходів і зборів.

Робота державної митної системи базується на принципах, передбачених статтею 8 Митного кодексу України, зокрема, принципів законності та презумпції невинуватості; визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб`єктів господарювання незалежно від форми власності; додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб; відповідальності всіх учасників відносин, що регулюються цим Кодексом.

Заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих
відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/ або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв’язку з якими було надано такі пільги, — тягнуть за собою відповідальність, передбачену статтею 485 Митного кодексу України.

Наявність протоколу про порушення митних правил за статтею 485 Митного кодексу України, яка не передбачає конфіскацію товарів, не перешкоджає випуску товару у вільний обіг. Єдиною підставою для коригування митної вартості імпортованого товару є відповідно до вимог митного законодавства — рішення про коригування митної вартості.

Відповідно до приписів частини другої статті 325 Митного кодексу України у встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право в письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з частиною п’ятою статті 338 Митного кодексу України, крім випадків, зазначених у частинах другій­-четвертій цієї статті, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, в тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов’язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Враховуючи імперативні приписи частини другої статті 325, частини п’ятої статті 338 Митного кодексу України у разі відсутності встановлення в результаті проведення митних процедур порушення вимог законодавства України витрати вантажовідправника (власника вантажу) на їх проведення підлягають відшкодуванню органом, за ініціативою якого проведено вказані операції, що мало наслідком затримання вантажу та спричинило збитки власнику цього вантажу (вантажовідправнику), зокрема додаткові витрати на послуги перевізника, пов’язані з виконанням передбачених зазначеними нормами дій, пов’язаних із проведенням митних операцій (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 906/374/17, ЄДРСРУ № 73702622).

Згідно з пунктами 21, 29 частини першої статті 4 Митного кодексу України митна процедура — зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність митних формальностей та порядок їх виконання. Митні формальності — сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

З аналізу вказаних положень Митного кодексу України вбачається, що статті 325, 338 цього Кодексу, включені у главу 47 «Організація митного контролю» відповідно, які містять загальні принципи та норми проходження процедури митного контролю і здійснення огляду (переогляду) транспортних засобів комерційного призначення.

За змістом приписів статей 1166 та 1173 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, заподіяних органом державної влади, необхідною є наявність трьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправності поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою і збитками; наявність вини необхідним елементом не є, оскільки відповідальність у такому разі настає незалежно від вини особи, що заподіяла шкоду.

Верховний Суд виходить з того, що причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає в тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов’язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об’єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 920/715/17.

Дана справа була передана на розгляд Великої Палати ВС у зв’язку з наявністю виключної правової проблеми, а саме питання самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, яка завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю вказаних органів.

Як зазначено в згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями та заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 12.03.2019 р. у справі № 920/715/17, питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно­правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває в площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов’язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Вказана правова позиція підтримана й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 серпня 2019 року в рамках справи № 922/1899/16 (ЄДРСРУ № 83567226). Більше того, як зазначив ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 1 серпня 2019 року в рамках справи № 915/406/18 (ЄДРСРУ № 83567400), сам по собі факт наявності шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно­правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб’єкта такої відповідальності.

Верховний Суд зазначає, що положеннями статті 1173 ЦК України регулюються відносини з відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, тобто встановлюється цивільно­правова відповідальність органу влади незалежно від сфери публічно­правових відносин.

Висновок

Підсумовуючи зазначене, слід зазначити, що для того, аби компенсувати збитки, завдані органами державної влади, зокрема митницею, необхідно: 1) в рамках адміністративного судочинства визнати неправомірною та скасувати постанови про порушення митних правил (рішення про коригування митної вартості), що була підставою для відмови в митному оформленні товару; 2) і з урахуванням позитивного рішення в адміністративній справі звернутися до господарського суду з відповідним позовом до ДФС та Державної казначейської служби України про стягнення збитків, завданих внаслідок неправомірних дій митних органів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.