Судова практика
Заперечення потерпілого проти закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення з підстав закінчення строків давності не є визначальним
29 липня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 552/5595/18 залишив без задоволення касаційну скаргу потерпілої, представника потерпілого, які наполягали, що звільнення від кримінальної відповідальності не належить до повноважень суду апеляційної інстанції.
Районний суд своєю ухвалою відмовив у задоволенні клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження щодо нього у зв`язку із закінченням строків давності.
Апеляційний ухвалу суду першої інстанції скасував та звільнив особу від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст.122 КК, на підставі ст. 49 КК, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Розглянувши касаційну скаргу потерпілої та представника потерпілого, Верховний Суд вказав, що доводи касаційної скарги про те, що невизнання фігурантом своєї вини та заперечення факту вчинення злочинів, позбавляє суд апеляційної інстанції можливості звільнити його від кримінальної відповідальності на підставах, визначених п. 3 ч. 1 ст. 49 КК, та закрити кримінальне провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, є необґрунтованими.
Виходячи з положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК визнання винуватості є правом, а не обов’язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов’язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.
Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках, за умови роз’яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження, не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.
Суд апеляційної інстанції, установивши, що підозрюваний підтримував у суді першої інстанції клопотання прокурора та просив звільнити його від кримінальної відповідальності, обґрунтовано зазначив, що невизнання вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання про таке звільнення.
З рішення апеляційного суду вбачається, що кримінальне провадження було закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, а не на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, який передбачає закриття кримінального провадження у разі коли потерпілий, а у випадках, визначених КПК, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. У цьому разі думка потерпілих з’ясовується, однак для закриття кримінального провадження у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності відмова потерпілих від обвинувачення не є визначальною.
Крім цього, Верховний Суд звернув увагу, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК (сплив строків давності) є безумовним і здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, щирого каяття тощо.
Підготував Леонід Лазебний
