Запобіжні заходи на стадії судового розгляду можна оскаржити в апеляції

Леонід Лазебний, журналіст, головний редактор інформаційно-правової платформи ActiveLex

Опубліковано рішення Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13 червня 2019 р. у справі № 3-208/2018(2402/18) за конституційною скаргою Глущенка Віктора Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 392 КПК не підлягають окремому оскарженню ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції, до ухвалення вироків. Ця заборона, зокрема, унеможливлює оскарження ухвал слідчих суддів про застосування під час досудового розслідування такого виняткового запобіжного заходу, як тримання особи під вартою.

Під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про продовження строку тримання під вартою можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (п. 3 ч. 1 ст. 309 КПК), а на стадії провадження в суді першої інстанції такі ухвали окремому оскарженню не підлягають, заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення (ч. 2 ст. 392 КПК).

Обґрунтовуючи свій висновок, Конституційний Суд нагадав власні попередні рішення, зокрема від 25 листопада 1997 року № 6-зп, від 25 грудня 1997 року № 9-зп, де послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

КСУ наголосив, щ реалізація права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб’єктів має відповідати також вимозі доступності правосуддя, про що зазначено в актах міжнародного права – Загальній декларації прав людини 1948 року (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 14), Конвенції (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 1985 року (пункт 4).

Суд виходив із того, що законодавчо визначений механізм реалізації права на судовий захист, що включає в себе, зокрема, право на апеляційний перегляд справи, є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя, в тому числі права на свободу, захисту цих прав і свобод від порушень і протиправних посягань, а також від помилкових і неправосудних судових рішень.

Неможливість своєчасного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою унеможливлює ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду. Неможливість оскарження в апеляційному порядку такої ухвали створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.

Отже, КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 2 ст. 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції, та зобов’язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання, встановлене ч. 2 ст. 392 КПК, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Поділитися

Твітнути