Злочини, вчинені в різний час, щодо різних потерпілих та різних об’єктів посягання не можуть утворювати ідеальну сукупність | LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Злочини, вчинені в різний час, щодо різних потерпілих та різних об’єктів посягання не можуть утворювати ідеальну сукупність

Дата публікації:

20 травня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у справі № 761/12266/19 скасував рішення суду, який знайшов у діяннях особи ідеальну сукупність злочинів та звільнив її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК.

Особа обвинувачувалась у вчиненні закінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України, а також у незаконному використанні знаку для товарів і послуг та фірмового найменування, що завдало матеріальної шкоди у значному розмірі за ч. 1 ст.229 КК України.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Ухвалою районного суду, залишеною без зміни апеляційним судом, особу звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК у зв’язку з примиренням із потерпілими, а кримінальне провадження закрито.

У касаційній скарзі прокурор вказував на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність з огляду на наявність у діях обвинуваченого не ідеальної, а реальної сукупності злочинів та відсутність підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Послідовне вчинення таких однорідних злочинів, як посів, вирощування і зберігання конопель, кваліфікується за ознакою повторності

Верховний Суд зазначив, що у цій справі суд першої інстанції встановив, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 229 КК, утворюють ідеальну сукупність, а апеляційний суд, погоджуючись із судом першої інстанції, зазначив, що у випадку ідеальної сукупності двох і більше злочинів невеликої тяжкості дії особи не утворюють повторності злочинів, особа вчиняє одне діяння, яке кваліфікується за двома статтями КК, кожна з яких передбачає злочин невеликої тяжкості, тому немає законодавчих перешкод для констатування передумови, передбаченої ст. 46 КК.

Верховний Суд не погодився з таким висновком та вказав, що ідеальна сукупність виникає, коли особа однією дією вчиняє одночасно два або більше злочинів, відповідальність за які передбачено різними статтями КК.

Читайте також: До особи, засудженої за кілька злочинів, амністія застосовується тільки якщо кожен із злочинів підпадає під дію амністії

Ознаками ідеальної сукупності є вчинення злочину: а) одним діянням; б) в одному місці; в) одночасно; г) за наявності усіх необхідних ознак, передбачених двома чи більше різними статтями КК.

Натомість реальна сукупність злочинів має місце в тому разі, коли особа в різний час (окремими) діяннями вчиняє два або більше злочинів, які мають різні склади і кваліфікуються окремо. Реальна сукупність має місце і в ситуації більш тісного взаємозв’язку злочинів – складових реальної сукупності, а саме коли один злочин є умовою для вчинення іншого, тобто особа спочатку незаконно використала знак для товарів і послуг та фірмового найменування компанії, щоб заволодіти грошовими коштами потерпілого шляхом обману.

Крім того, вказані злочини вчинено з розривом у часі, а окремі його діяння також відбулися в різний час, зокрема його дії щодо розміщення приватного оголошення про продаж різноманітної побутової техніки, позначеної знаком для товарів і послуг та фірмовим найменуванням компанії, замовлення та отримання знаків для товарів та послуг, а також фірмове найменування компанії, що імітують оригінальні знаки для товарів і послуг і фірмове найменування компанії настільки, що їх можна сплутати, та відправлення службою поштових перевезень фальсифікованої побутової техніки із незаконним використанням знаку для товарів та послуг та фірмового найменування компанії.

Читайте також: Чи можна заборонити використовувати торговельну марку, маючи дозвіл лише на її використання?

Потерпілим від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК, є інша особа, а потерпілим від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 229 КК, є компанія. Водночас об’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 229 КК, є гарантоване державою право власності на знак для товарів і послуг, фірмові найменування та маркування, тоді як об’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, є право власності, тобто вбачаються різні об’єкти злочинів.

Таким чином, доводи прокурора про те, що між вказаними кримінальними правопорушеннями існує розрив у часі, різні потерпілі, різні об’єкти злочину та окремі діяння відбулися в різний час, тому відсутня ідеальна сукупність злочинів, ВС визнав обґрунтованими.

Водночас судом першої інстанції було допущено неправильне тлумачення положень ст. 46 КК, яке суперечить точному змісту закону і є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Підвідомчість відкриття виконавчого провадження залежить саме від суми, яка підлягає стягненню за рішенням суду

Опубліковано

on

От

21 травня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 904/1201/15 залишив без змін судові рішення, відступивши від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 р. у справі № 910/14188/16 щодо того, що визначення підвідомчості з виконання виконавчого документу органу державної виконавчої служби має визначатися виходячи саме з розміру основного зобов`язання за кредитним договором, а не виходячи із вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.

Читайте також: Право податкової застави виникає незалежно від наявності іпотеки?

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

ТОВ «ФК «Ф» звернулось до суду з позовом до ТОВ «Фосфат» про звернення стягнення на предмет застави.

Рішенням господарського суду позовні вимоги задоволено частково. На виконання рішення видано відповідні накази.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання зазначених наказів господарського суду та винесено постанови про стягнення з боржника ТОВ «Фосфат» виконавчого збору та про арешт майна боржника.

ТОВ «Фосфат» звернулося до Господарського суду зі скаргою на дії державного виконавця та просило визнати недійсними постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням, про арешт майна боржника за виконавчим провадженням, зазначаючи, що при прийнятті державним виконавцем до виконання наказів господарського суду та відкриття з їх виконання виконавчого провадження були порушені правила підвідомчості, оскільки з огляду на заставну вартість обладнання підвідомчість цього виконавчого документа належить до відділу державної виконавчої служби за місцем знаходження заставного майна, на яке звернуто стягнення.

Читайте також: Ненадіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання і реєстрацію обтяження унеможливлює звернення стягнення на предмет застави

Господарський суд своєю ухвалою скаргу ТОВ «Фосфат» задовольнив частково, а апеляційний суд  зазначену ухвалу залишив без змін, обґрунтовуючи тим, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не доведено того, що вартість заставного майна становить суму п`ятдесят та більше мільйонів гривень, відтак дії державного виконавця в частині відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача, яким визначено підвідомчість виконавчого документа з огляду на загальний розмір заборгованості, є неправомірними, а постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає визнанню недійсною.

У касаційній скарзі Департамент державної виконавчої служби посилався на безпідставне неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 березня 2018 р. у справі № 910/14188/16.

Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 4 розд. І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5 (у редакції, чинній на момент винесення постанов державним виконавцем) відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими сума зобов’язання становить п’ятдесят та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Читайте також: Ненадання відповіді на адвокатський запит посадовою особою відділу державної виконавчої служби підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства

Тобто виконавець наділений повноваженнями щодо вчинення виконавчих дій на підставі виконавчого документа, який повинен містити резолютивну частину рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, тому є обґрунтованим, що підвідомчість відкриття виконавчого провадження залежить саме від суми, яка підлягає стягненню за рішенням суду (зазначена у резолютивній частині рішення, виконавчому документі або підлягає визначенню відповідно до чинного законодавства), тобто у цьому випадку, виходячи з вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, оскільки сума заборгованості ТОВ «Фосфат» обмежена вартістю заставленого майна, на яке за рішенням суду звернуто стягнення шляхом реалізації з прилюдних торгів, за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, тому що правовідносини застави регулюються ст.ст. 572593 ЦК України та Законом України «Про заставу», відповідно до яких заставодавець відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково у межах вартості предмета застави.

Наведеними нормами права керувались і суди попередніх інстанцій у даній справі, що, за висновком ВС, свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм права.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Новопризначений розпорядник майна підприємства-боржника має право подати заяву про відмову від апеляційної скарги, поданої попереднім розпорядником

Опубліковано

on

От

5 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/4262/17 залишив без задоволення касаційну скаргу АТ, вказавши, що подання заяви про відмову від апеляційної скарги є реалізацією процесуальних прав арбітражного керуючого та випливає з принципу диспозитивності й не може розцінюватись як зловживання процесуальними правами.

Ухвалою господарського суду у справі про банкрутство ТОВ, яка перебуває на стадії розпорядження майном, задоволено частково заяву Компанії про визнання грошових вимог до ТОВ.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Ухвалою апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою розпорядника майна ТОВ арбітражного керуючого Л. на згадану ухвалу господарського суду.

Читайте також: Відсутність спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Ухвалою господарського суду відсторонено арбітражного керуючого Л. від виконання повноважень розпорядника майна у цій справі, призначено розпорядником арбітражного керуючого Г.

Ухвалою апеляційного суду задоволено заяву розпорядника майна ТОВ арбітражного керуючого Г. про відмову від апеляційної скарги, поданої розпорядником Л. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою розпорядника майна ТОВ арбітражного керуючого Л. закрито.

У касаційній скарзі АТ серед іншого вказувало на відсутність  у арбітражного керуючого Г. підстав та обґрунтувань в заяві про відмову від апеляційної скарги, та що подана заява є зловживанням процесуальними правами з боку арбітражного керуючого  Г.,  що суперечить інтересам кредиторів у справі про банкрутство.

Читайте також: Визначення ознак дій з доведення до банкрутства має здійснюватися за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство

Верховний Суд вказав, що відповідно до положень ч. 4 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 1 КУзПБ розпорядник майна – арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном.

Читайте також: Вимоги ДПІ про стягнення податкового боргу, що виник до порушення провадження у справі про банкрутство, мають розглядатися в господарському суді

Розпорядник майна у справі про банкрутство не є представником юридичної особи, а є самостійним учасником у справі про банкрутство, за винятком припинення господарським судом повноважень керівника або органу управління боржника та покладання його обов’язків на розпорядника майна (ст. 40 КУзПБ).

При цьому обсяг повноважень, наданий арбітражному керуючому – розпоряднику майна боржника положеннями КУзПБ та ГПК України як учаснику у справі про банкрутство (зокрема щодо оскарження судових актів, відмови від поданих скарг та ін.) не змінюється від зміни особи, яка призначена господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном боржника, тобто від зміни особи арбітражного керуючого.

Подання заяви про відмову від апеляційної скарги є реалізацією процесуальних прав особи, встановлених нормами ГПК України, та випливає з принципу диспозитивності й не може розцінюватись як зловживання процесуальними правами.

Ураховуючи, що розпорядник майна не є представником юридичної особи, а також на відсутність осіб, що приєдналися до апеляційної скарги у цій справі, відповідно і їх заперечень, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про прийняття відмови розпорядника майна ТОВ арбітражного керуючого Г. від апеляційної скарги розпорядника майна ТОВ арбітражного керуючого Л. на ухвалу господарського суду та закриття апеляційного провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Законодавство не обмежує осіб, які беруть участь у справі, у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду справи АМКУ  

Опубліковано

on

От

21 квітня 2021 р. Верховний Суд у справі № 910/701/17 передав справу на новий розгляд до господарського суду, конкретизувавши правові висновки, викладені у постановах від 19 серпня 2019 р. у справі № 910/12487/18 та від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18.

Товариство звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення, мотивуючи тим, що АМК неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, не довів обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також: Господарські суди обмежують надання доказів у справах про оскарження рішень АМКУ

Господарський суд рішенням, залишеним без змін  апеляційним судом, у задоволенні позову відмовив. При цьому апеляційний суд, відхиляючи доводи ТОВ про обмеження його права на подання висновку експерта як доказу у справі, посилався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2019 р. у справі № 910/12487/18 та від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18, і зазначив, що докази, які не були надані позивачам Антимонопольному комітету України в межах розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не можуть оцінюватися судом на підтвердження наявності підстав для скасування рішення АМК, у тому числі докази, отриманні безпосередньо під час розгляду справи у суді, зокрема шляхом проведення судової експертизи.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-III (далі – Закон № 2210) підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМКУ є, зокрема неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи.

Читайте також: Рекомендації АМКУ у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не підлягають судовому оскарженню

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Читайте також: Спір за позовом фізичної особи про оскарження рішення органу АМКУ та його органів підлягає розгляду в порядку господарського судочинства

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов’язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд звернув увагу, що у п. 1–3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд конкретизував правові висновки, викладені у постановах від 19 серпня 2019 р. у справі № 910/12487/18 та від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18, на які послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, зазначивши таке.

За приписами п. 23 та 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням АМК від 19 квітня 1994 р. № 5 (в редакції розпорядження АМК від 29 червня 1998 р. № 169-р), службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, спрямовані на всебічне, повне і об’єктивне з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін; у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.

Читайте також: 11 головних проблем антимонопольного законодавства

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що рішення АМКУ має містити усі докази, якими обґрунтовуються його висновки.

Водночас положення ст. 40 Закону № 2210 та п. 16 названих Правил стосовно прав осіб, які беруть (брали) участь у справі (зокрема щодо наведення доказів) не обмежують цих осіб у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду АМКУ справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

У цій справі суди попередніх інстанцій належним чином не оцінили, зокрема належність, допустимість кожного наявного у справі доказу окремо, а також достатність та взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, припустившись у зв’язку з цим порушення вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного, об’єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link