Судова практика
Зміна апеляційним судом формулювання обвинувачення, що визнане доведеним, можлива лише за результатами безпосереднього дослідження доказів
25 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 129/4247/13-к частково задовольнив касаційну скаргу захисника та скасував ухвалу апеляційного суду, який не дотримався вимог ч. 2 ст. 439 КПК.
Вироком районного суду особу засуджено за ч. 4 ст. 190 КК за те, що він упродовж січня-березня 2012 р., будучи власником ТОВ, шляхом обману та зловживання довірою, укладаючи від імені ТОВ з ПрАТ угоди на поставку мінеральних добрив за передоплатою, без наміру виконати їх в повному обсязі, за обставин, встановлених судом і наведених у вироку, заволодів коштами цього підприємства в особливо великих розмірах.
Ухвалою апеляційного суду вирок районного суду змінено – виключено з вироку вказівку на спосіб вчинення шахрайства шляхом обману, як зайвий.
У касаційні скарзі захисник зазначив, що виключивши із вироку суду першої інстанції такий спосіб шахрайства як «обман», апеляційний суд не вказав у чому полягало зловживання з боку засудженого довірою посадових та службових осіб потерпілої сторони.
Верховний Суд вказав, що хоча вирок суду першої інстанції вже тричі був предметом перегляду в апеляційному порядку, попередня ухвала апеляційного суду була скасована касаційним судом у зв’язку з порушенням вимог ст. 419 КПК у частині залишення апеляційним судом без уваги доводів сторони захисту.
Незважаючи на це, всупереч приписам ч. 2 ст. 439, ст. 419 КПК при новому апеляційному розгляді вказівок суду касаційної інстанції апеляційний суд не виконав, зазначених доводів апеляційних скарг знову належним чином не перевірив, достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими в ухвалі не навів, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК.
Як вказав ВС, для правильної кваліфікації дій особи за ст. 190 КК необхідним є встановлення обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу шахрайства, що може виражатися у формі обману чи зловживання довірою, із зазначенням того, які конкретно дії винної особи містять відповідні ознаки та якими доказами це підтверджується.
Оскільки перевірка наявності у діях особи ознак обману чи зловживання довірою належить до встановлення фактичних обставин кримінального провадження, то усунення суперечностей у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, повинно було здійснюватися судом апеляційної інстанції, зокрема шляхом дослідження доказів в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК. Однак суд апеляційної інстанції обставин кримінального провадження в частині способу заволодіння засудженим грошовими коштами ПрАТ не перевірив, належної оцінки їм не дав. Виключивши із вироку суду першої інстанції посилання на вчинення шахрайства шляхом обману як зайвого, апеляційний суд свого висновку не мотивував, не вказав у чому конкретно полягало зловживання довірою з боку засудженого, чиї довірливі відносини він використав і на чому такі відносини базувалися.
Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі встановлювати інші обставини кримінального провадження ніж ті, що були встановлені судом першої інстанції, без безпосереднього дослідження доказів у порядку дотримання процедури, передбаченої ст. 404 КПК. Натомість апеляційний суд спростував висновки суду першої інстанції в частині встановлених вироком фактичних обставин кримінального провадження, надав цим обставинам іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, безпосередньо не дослідивши докази, на яких ґрунтувалися відповідні висновки суду першої інстанції, чим порушив принцип безпосереднього дослідження показань, речей і документів.
Верховний Суд дійшов висновку, що зміна апеляційним судом формулювання обвинувачення, що визнане доведеним судом першої інстанції та пов’язане з встановленням фактичних обставин кримінального провадження, може мати місце лише за результатами безпосереднього дослідження доказів у порядку, визначеному ч. 3 ст. 404 КПК, на яких ґрунтуються відповідні висновки суду першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
