Судова практика
Золоте дно Махінації керівництва морських портів у світлі практики господарських судів
Юрій КОТНЮК, ЮВУ
Першого серпня Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалив постанову, якою завершив на користь держави арбітражну частину великої антикорупційної епопеї, пов’язаної з масштабними фінансовими махінаціями в Державному підприємстві «Адміністрація морських портів України». Роль у ній судів господарської юрисдикції полягала в тому, щоб за позовами Національного антикорупційного бюро України визнати недійсними два контракти, укладені згаданим підприємством з одною комерційною структурою на закупівлю робіт на загальну суму в мільярд гривень, оскільки справжня їх вартість, за підрахунками детективів, була завищена приблизно вдвічі.
Годівничка перейшла у спадок новій владі
Адміністрація морських портів України — посідає четверте місце серед найбільших державних підприємств, після Нафтогазу, Енергоатому і Укрзалізниці. Вартість його активів, за офіційними, тобто значно заниженими, даними, оцінюється у 20 мільярдів гривень. У складі її господарства перебуває 13 портів, 263 причали загальною протяжністю понад 40 км і 162 одиниці портового флоту. А в наших умовах — де велике державне підприємство, там поруч і великомасштабні розкрадання державного майна.
Кримінальне провадження за фактом розтрати кількох десятків мільйонів гривень, вчиненої працівниками портового господарства держави у 2012–2015 роках під приводом будівництва гідротехнічних споруд, було відкрите ще 20 жовтня 2015 року слідчими СБУ. Чекісти кваліфікували це правопорушення доволі серйозно — за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України. Однак суворість, із якою вони вели розслідування, не дуже налякала махінаторів, і вони замість того, щоби причаїтися немов миші й сидіти тихше води нижче трави, розгорнули свою протиправну діяльність у ще більших масштабах.
Протягом останніх років з матеріалів журналістських розслідувань можна було дізнатися, що АМПУ, яка до Революції Гідності була годівничкою для найближчого оточення Януковича, стала після її перемоги годівничкою для однієї з парламентських партій, що мала низку впливових міністерських портфелів в урядах Яценюка і Гройсмана. Причому ця політична сила була молодшим партнером у владній коаліції, тож своє право на це «корито» їй доводилося постійно відстоювати в нелегких боях. Бо, наприклад, керівника АМПУ Андрія Амеліна, призначеного на цю посаду в квітні 2014 року, двічі ув’язнювали працівники різних правоохоронних органів: перший раз у серпні 2016-го року (СБУ), другий — у січні 2018-го (НАБУ). Проте цей чоловік щоразу за рішенням суду виходив із в’язниці під багатомільйонну заставу.
Кримінальній частині цієї історії, кінця поки що, на жаль, не видно, зате більш вдалою була робота правоохоронних органів в арбітражному напрямі. Так, НАБУ, до якого від СБУ перейшла естафета розслідування махінацій у морських портах України, користуючись своїм законним правом, звернулося до Господарського суду Києва з позовом про визнання недійсними двох укладених АМПУ договорів про виконання робіт. З географічної точки зору це пояснюється тим, що резиденція цього підприємства знаходиться в столиці на Контрактовій площі, 10.
Звідки припливли ці кораблі?
Перший з цих договорів на суму 290 мільйонів гривень було укладено 3 серпня 2015 року, другий вартістю 712 млн грн — 11 березня 2016 року. Предметом обох з них була закупівля за державний кошт робіт з поглиблення дна акваторій і підхідних каналів Маріупольського і Бердянського портів. Як того вимагає закон, перед їх укладенням були проведені конкурсні торги, але, на думку детективів НАБУ, всі вони були заточені під заздалегідь визначеного переможця — ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв», котрому, відповідно до розробленого махінаторами плану, керівництво Адміністрації морських портів України мало за державні кошти оплатити послуги за значно завищеними цінами, а різницю поділити між учасниками оборудки.
Інші учасники тендерів (у першому випадку це було ТОВ «Ірида», в другому — приватне підприємство «Інфлот-Данубіус Ейдженсі») грали роль таких собі підставних осіб. Тож у двох судово-господарських процесах Адміністрація морських портів України і «Техморгідрострой» виступали в ролі відповідачів, а названі перед цим «роги й копита» — у статусі третіх осіб.
Головним аргументом позивача-НАБУ стала та обставина, що в ході проведення відкритих торгів були грубо порушені вимоги Закону України «Про здійснення державних закупівель». Відтак укладені за наслідками цих торгів договори, відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України, мають бути визнані такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, а значить, відповідно до вимог ст. 215 ЦКУ, — недійсними. Отже, все просто, лишається тільки довести, що були порушені вимоги закону про держзакупівлі. Але для цього детективам НАБУ довелося поганяти світом чималу кількість паперу.
Так, відповідно до вимог документації конкурсних торгів, розробленої самою ж Адміністрацією морських портів України, фірми-учасниці мусили надати документи, які засвідчували їхнє право власності або право користування днопоглиблювальними плавзасобами і грунтовідвізними суднами, аби організатори тендеру були певні, що перед ними реальні кандидати у виконавці робіт, а не якісь пройдисвіти. Учасники ж надали договори оренди на кораблі з якимись фірмами, зареєстрованими на Кіпрі, у Великій Британії, Белізі та інших екзотичних країнах. Проте документів про те, що судна реально належать саме цим фірмам, надано не було.
Організатори конкурсу в особі відповідних співробітників Адміністрації морських портів України, згідно із законом, повинні були або з’ясувати особи справжніх власників кораблів, або відхилити пропозиції учасників. Але вони замість цього в обох випадках визнали переможцем ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв» і зробили все для того, щоб контракти на 1 млрд грн були укладені саме з ними. Зате детективи НАБУ докопалися до правди і встановили, що насправді ці кораблі належали Відкритому акціонерному товариству «Северное морское пароходство» Російської Федерації, ходили під усім відомим триколором і нікому в оренду не передавалися: навіть переговори з цього приводу ні з ким не велися.
У зв’язку з цим епізодом за підроблення документів (ст. 358 Кримінального кодексу України) вироком Приморського суду Одеси від 22 червня 2018 року була засуджена молода жінка. Вона в цій катавасії також грала роль підставної особи: підписавши на прохання своїх знайомих купу паперів, які вона не читала, але з яких випливало, що вона і є директором фірм з Кіпру, Белізу та інших екзотичних країн, зловмисниця отримала за угодою про визнання винуватості з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури два роки умовного позбавлення волі й 850 грн штрафу.
Це, до речі, була єдина особа, яка отримала вирок у справі про мільярдні розтрати, вчинені службовими особами Адміністрації морських портів України, а господарські суди обох інстанцій дійшли висновку, що ця історія з кораблями є вагомою підставою визнати обидва договори недійсними.
Як не заплутатись у нетрях постанов Нацбанку?
Іншим важливим моментом цих господарських справ було питання відповідності вимогам конкурсних торгів банківської гарантії, яку учасники мали надати на підтвердження серйозності своїх намірів: її сума у першому випадку дорівнювала 5 млн грн, у другому — 7 млн грн.
Усі три учасники торгів — «Техморгідрострой», «Ірида» та «Інфлот» — знайшли для себе три різні банки, які погодилися стати їхніми гарантами, після чого принесли від них листи під назвою «Банківська гарантія». З них Адміністрація морських портів України могла дізнатися, що фінансові установи готові заплатити ці гроші організатору торгів у тому піковому випадку, якщо їхні принципали (тобто особи, за яких вони поручаються) раптом поведуться як останні пройдисвіти. Однак судді Господарського суду Києва вирішили, що листи з такою назвою не дають права брати участь у торгах, оскільки, мовляв, потрібно було надати копії договорів банківської гарантії. І виявилися не праві.
За інших обставин такий неправильний висновок міг стати підставою для скасування рішень суду першої інстанції, але суддям Північного господарського суду вистачило кмітливості правильно розтлумачити ситуацію. Щоправда, для цього їм довелося не лише добряче покопирсатися в Господарському і Цивільному кодексах, а й простудіювати від А до Я постанову правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 639.
Як виявилося, лист під назвою «Банківська гарантія» насправді дає право брати участь у конкурсних торгах, але не завжди. Якщо, наприклад, заява про надання гарантії з боку принципала на адресу банку-гаранта відповідає певним умовам, то вона має силу договору — в тому випадку, коли, звичайно, банк в особі свого керівника напише на ній відповідну резолюцію. В цьому ж випадку заяви «Техморгідрострою», «Іриди» та «Інфлоту» не відповідали вказаним вимогам, а відтак надані ними банківські гарантії не давали права на участь у конкурсі.
Тоді, у серпні 2015-го і в березні 2016-го, службові особи Адміністрації морських портів України, окрім іншого, повинні були з’ясувати ще й цей момент, а потім уже допускати претендентів до тендеру. Але вони цього не зробили, що й дало суддям усі підстави забракувати ці договори. Так, Господарський суд Києва рішеннями від 18 липня 2018 року і 24 січня 2019 року задовольнив два позови Національного антикорупційного бюро України, якими воно просило визнати недійсними два договори, укладені Адміністрацією морських портів України з ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв». Постановами Північного апеляційного господарського суду від 13 березня і 14 травня 2019 року ці рішення були залишені без змін. А вже постановами від 20 червня і 1 серпня правильність їхніх висновків підтвердив і Верховний Суд.
До цього слід додати, що в листопаді 2017 року за підсумками розслідування обставин одного з цих двох організованих АМПУ тендерних конкурсів, яке було проведено Антимонопольним комітетом України, ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв» і ТОВ «Ірида» були визнані винними в здійсненні антиконкурентних узгоджених дій і піддані штрафу — перше на суму 38 млн грн, друге — 1,466 млн грн.
Джерело: Юридичний вісник України
