Ангела Меркель: початок прощання

Віталій Портніков, журналіст

Після очікуваного погіршення результатів, продемонстрованих партією Ангели Меркель на нещодавніх виборах у федеральній землі Гессен канцлер, за інформацією німецьких ЗМІ, заявила про те, що не буде більше балотуватися на пост голови ХДС, а також піде з німецької та європейської політики. Таким чином, сьогодні почався період прощання з Ангелою Меркель і її політичною спадщиною, період турбулентності самої німецької політики та її неминучого переформатування, період, який може виявитися складним випробуванням для європейської єдності.

Остання із могікан

Справа не лише в особистості самої Меркель — хоча і в цьому, звичайно, теж. Справа в тому, що Меркель була однією з могікан класичних європейських цінностей і захищала їх класичними методами. Це й призвело до покищо найсерйознішої в нашому столітті міграційної кризи в історії Європи і, що найважливіше, до його пропагандистської складової, вдало використаної Росією і правими популістами, що симпатизують Путіну.

Якщо вже говорити відверто, та сама міграційна криза була з першої до останньої хвилини вдалою російської спецоперацією проти вільного світу. Кремль скористався повстанням проти диктатури сімейства Асадов в Сирії й недалекоглядністю тодішнього американського президента Барака Обами для організації масованих бомбардувань території Сирії авіацією Асада, а потім і її союзниками з Росії. Зроблено це було з однією простою метою — добитися масової міграції цивільного населення в країни Європи, поставити Європейський Союз перед небаченими викликами.

Звичайно, якби Вашингтон діяв тоді інакше, якби він домігся усунення Асада, якби в Сирії була встановлена безпольотна зона, як колись в Іраку, нічого цього просто не було б. Але Європі трагічно не пощастило з «миротворцем» Обамою так само, як їй за сім десятиліть до цього не пощастило з «миротворцями» Чемберленом і Даладьє.

Ангела Меркель стала заручницею цієї трагічної ситуації, але її важко дорікати в тому, що вона намагалася знайти вихід з неї, діючи в рамках європейських цінностей і не даючи європейцям втратити людську гідність. Саме на це й розраховував Путін, який і знати не хоче ні про які цінності і який керує людьми, що читали про людську гідність лише в рамках шкільної програми. Те, що Меркель після початку міграційного кризи вдалося протриматися так довго та ще й виграти парламентські вибори — це вже велике політичне досягнення. Однак ніщо не може тривати вічно. І ХДС, і її баварський союзник ХСС, і соціал-демократи перестають у Німеччині бути, що називається, системоутворюючими, «народними» партіями. Можливо, це вже неспинний процес, але в будь-якому разі Меркель не може не дати власній партії шанс перевірити, чи пов’язаний цей процес з її особистістю, її принципами, втомою німців від її тривалого перебування на посту канцлера або ж обумовлений об’єктивними закономірностями.

Тепер слово за стійкістю німецької політичної системи як такої. Зараз, звичайно, далеким від політики людям важко відновити в пам’яті події, пов’язані з відходом із великої політики Гельмута Коля й обранням його наступницею Ангели Меркель. Останнім із могікан великої європейської політики, що минає, тоді якраз називали канцлера, але одночасно підкреслювали, що він витоптав усе політичне поле навколо себе, не залишивши шансів яскравим особистостям. Меркель якраз і сприймалася «гидким каченям», безбарвним персонажем, який навряд чи здатний скласти ефективну конкуренцію яскравому лідеру німецьких соціал-демократів федеральному канцлеру Герхарду Шредеру. Та зараз ніхто не сумнівається в політичних масштабах Меркель, зате саме її порівняння зі Шредером, який перейшов на кремлівську службу, виглядає образливо.

Але тоді німецька політична система не виглядала настільки турболентною, як зараз, що, звичайно, дуже парадоксально з точки зору стабільного економічного розвитку країни. Тоді було ясно, що в разі поразки ХДС / ХСС і їх союзників вільних демократів на виборах до влади практично передбачувано приходить коаліція соціал-демократів та їхніх потенційних союзників «зелених» в якості молодшого партнера. На самий крайній випадок існувала ефективна, але тимчасова, модель «великої коаліції» ХДС і СДПН, випробувана ще федеральним канцлером Куртом Георгом Кісінгером із ХДС та його партнером і наступником, соціал-демократом Віллі Брандтом.

Але нікому тоді не приходило в голову, що союз двох антагоністів буде правити країною практично постійно, нівелюючи відмінності в очікуваннях виборців. Нікому не приходило в голову, що соціал-демократи з «народної партії» перетворяться в партію вузького кола виборчих симпатій, що в них, як дотепно зауважив один зі спостерігачів, «закінчаться робочі». Ніхто не уявляв собі, що до лівих популістів, до появи яких у парламенті були готові після об’єднання з НДР, додадуться праві популісти, які перестануть бути маргіналами.

У соціал-демократичних політиків в присутності лівих популістів виникла спокуса спробувати себе в новій якості — не випадково лідером «Лівих» став патріарх СДПН Оскар Лафонтен, колишній голова партії і міністр в уряді Шредера. Хто сказав, що зараз політиків із табору ХДС / ХСС надихнув успіх «Альтернативи для Німеччини»? Адже союз із цією політичною силою, якщо вивести її з маргінальної ніші й «прикрасити» шанованими фігурами, які усвідомлюють свої дії, — гарантує, на перший погляд, довге й упевнене правління правої коаліції, якій не будуть потрібні будь-які союзники та попутники з лівого і навіть з ліберального табору.

Усе це Німеччина в своїй політичній історії вже проходила в 20—30 роки минулого століття — досить прочитати мемуари колишнього канцлера Папена, щоб у цьому переконатися. Ситуація й тоді була зовсім непередбачуваною та завершилася трагічно для німецької демократії і для Європи. І зараз ситуація, на перший погляд, передбачуваною не виглядає, так багато в ній різних обставин і гравців, так багато залежить від випадковостей, так багато спирається не на реальність, а на уявлення громадян про цю реальність, яку щедро присмачують «постправдою».

Ось чому так важлива передбачуваність і спадкоємність у перехідний період і після Меркель. Для України, для врегулювання російсько-українського конфлікту вони важливі насамперед, бо мало хто може собі уявити межі турбулентності в Європі і наслідки цієї турбулентності в період перебудови німецької політичної системи.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути