Ангела Меркель: початок прощання | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

В світі

Ангела Меркель: початок прощання

Опубліковано

on

Віталій Портніков, журналіст

Після очікуваного погіршення результатів, продемонстрованих партією Ангели Меркель на нещодавніх виборах у федеральній землі Гессен канцлер, за інформацією німецьких ЗМІ, заявила про те, що не буде більше балотуватися на пост голови ХДС, а також піде з німецької та європейської політики. Таким чином, сьогодні почався період прощання з Ангелою Меркель і її політичною спадщиною, період турбулентності самої німецької політики та її неминучого переформатування, період, який може виявитися складним випробуванням для європейської єдності.

Остання із могікан

Справа не лише в особистості самої Меркель — хоча і в цьому, звичайно, теж. Справа в тому, що Меркель була однією з могікан класичних європейських цінностей і захищала їх класичними методами. Це й призвело до покищо найсерйознішої в нашому столітті міграційної кризи в історії Європи і, що найважливіше, до його пропагандистської складової, вдало використаної Росією і правими популістами, що симпатизують Путіну.

Якщо вже говорити відверто, та сама міграційна криза була з першої до останньої хвилини вдалою російської спецоперацією проти вільного світу. Кремль скористався повстанням проти диктатури сімейства Асадов в Сирії й недалекоглядністю тодішнього американського президента Барака Обами для організації масованих бомбардувань території Сирії авіацією Асада, а потім і її союзниками з Росії. Зроблено це було з однією простою метою — добитися масової міграції цивільного населення в країни Європи, поставити Європейський Союз перед небаченими викликами.

Звичайно, якби Вашингтон діяв тоді інакше, якби він домігся усунення Асада, якби в Сирії була встановлена безпольотна зона, як колись в Іраку, нічого цього просто не було б. Але Європі трагічно не пощастило з «миротворцем» Обамою так само, як їй за сім десятиліть до цього не пощастило з «миротворцями» Чемберленом і Даладьє.

Ангела Меркель стала заручницею цієї трагічної ситуації, але її важко дорікати в тому, що вона намагалася знайти вихід з неї, діючи в рамках європейських цінностей і не даючи європейцям втратити людську гідність. Саме на це й розраховував Путін, який і знати не хоче ні про які цінності і який керує людьми, що читали про людську гідність лише в рамках шкільної програми. Те, що Меркель після початку міграційного кризи вдалося протриматися так довго та ще й виграти парламентські вибори — це вже велике політичне досягнення. Однак ніщо не може тривати вічно. І ХДС, і її баварський союзник ХСС, і соціал-демократи перестають у Німеччині бути, що називається, системоутворюючими, «народними» партіями. Можливо, це вже неспинний процес, але в будь-якому разі Меркель не може не дати власній партії шанс перевірити, чи пов’язаний цей процес з її особистістю, її принципами, втомою німців від її тривалого перебування на посту канцлера або ж обумовлений об’єктивними закономірностями.

Тепер слово за стійкістю німецької політичної системи як такої. Зараз, звичайно, далеким від політики людям важко відновити в пам’яті події, пов’язані з відходом із великої політики Гельмута Коля й обранням його наступницею Ангели Меркель. Останнім із могікан великої європейської політики, що минає, тоді якраз називали канцлера, але одночасно підкреслювали, що він витоптав усе політичне поле навколо себе, не залишивши шансів яскравим особистостям. Меркель якраз і сприймалася «гидким каченям», безбарвним персонажем, який навряд чи здатний скласти ефективну конкуренцію яскравому лідеру німецьких соціал-демократів федеральному канцлеру Герхарду Шредеру. Та зараз ніхто не сумнівається в політичних масштабах Меркель, зате саме її порівняння зі Шредером, який перейшов на кремлівську службу, виглядає образливо.

Але тоді німецька політична система не виглядала настільки турболентною, як зараз, що, звичайно, дуже парадоксально з точки зору стабільного економічного розвитку країни. Тоді було ясно, що в разі поразки ХДС / ХСС і їх союзників вільних демократів на виборах до влади практично передбачувано приходить коаліція соціал-демократів та їхніх потенційних союзників «зелених» в якості молодшого партнера. На самий крайній випадок існувала ефективна, але тимчасова, модель «великої коаліції» ХДС і СДПН, випробувана ще федеральним канцлером Куртом Георгом Кісінгером із ХДС та його партнером і наступником, соціал-демократом Віллі Брандтом.

Але нікому тоді не приходило в голову, що союз двох антагоністів буде правити країною практично постійно, нівелюючи відмінності в очікуваннях виборців. Нікому не приходило в голову, що соціал-демократи з «народної партії» перетворяться в партію вузького кола виборчих симпатій, що в них, як дотепно зауважив один зі спостерігачів, «закінчаться робочі». Ніхто не уявляв собі, що до лівих популістів, до появи яких у парламенті були готові після об’єднання з НДР, додадуться праві популісти, які перестануть бути маргіналами.

У соціал-демократичних політиків в присутності лівих популістів виникла спокуса спробувати себе в новій якості — не випадково лідером «Лівих» став патріарх СДПН Оскар Лафонтен, колишній голова партії і міністр в уряді Шредера. Хто сказав, що зараз політиків із табору ХДС / ХСС надихнув успіх «Альтернативи для Німеччини»? Адже союз із цією політичною силою, якщо вивести її з маргінальної ніші й «прикрасити» шанованими фігурами, які усвідомлюють свої дії, — гарантує, на перший погляд, довге й упевнене правління правої коаліції, якій не будуть потрібні будь-які союзники та попутники з лівого і навіть з ліберального табору.

Усе це Німеччина в своїй політичній історії вже проходила в 20—30 роки минулого століття — досить прочитати мемуари колишнього канцлера Папена, щоб у цьому переконатися. Ситуація й тоді була зовсім непередбачуваною та завершилася трагічно для німецької демократії і для Європи. І зараз ситуація, на перший погляд, передбачуваною не виглядає, так багато в ній різних обставин і гравців, так багато залежить від випадковостей, так багато спирається не на реальність, а на уявлення громадян про цю реальність, яку щедро присмачують «постправдою».

Ось чому так важлива передбачуваність і спадкоємність у перехідний період і після Меркель. Для України, для врегулювання російсько-українського конфлікту вони важливі насамперед, бо мало хто може собі уявити межі турбулентності в Європі і наслідки цієї турбулентності в період перебудови німецької політичної системи.

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

Від метушні до помсти Що відбувається в Раді Європи навколо України та РФ?

Опубліковано

on

Сергій СИДОРЕНКО, редактор ЄП

Наближення українських виборів — і президентських, і парламентських — дається взнаки і в Страсбурзі.

 

Українська делегація роками зберігала єдність у Парламентській асамблеї Ради Європи, відкладаючи убік внутрішні конф лікти задля спільної боротьби з РФ, та цей період потроху відходить у минуле. Між тим опоненти України не приховують бажання скористатися українськими суперечками, аби зняти з Росії санкційний тиск і нарешті повернути росіян до зали ПАРЄ.

Генсек Ягланд уже розкрив нову схему повернення РФ. От тільки, на переконання експертів, шансів на її успіх небагато. Хоча західні політики роблять усе можливе, щоб Росія повернулася до Страсбурга — росіяни у той самий час закривають останні шляхи для збереження членства в РЄ. А «друзі РФ» тим часом обмежуються дрібною помстою на адресу України, і принаймні у цьому вони виявилися успішними.

Німці у грі

Європейські міністри закордонних справ загалом не дуже часто відвідують Раду Європи (за винятком приїздів міністра держави, яка головує в організації). Міністри найпотужніших держав ЄС, на кшталт Німеччини, ще більш рідкісні гості. Та нині — час винятків. Глава німецького МЗС Гайко Маас минулого тижня прилетів до Страсбурга. А щоб ні в кого не лишилося сумніву щодо мети візиту — після того відвідав Росію та Україну. Мета Німеччини — не допустити виходу Росії з РЄ. Ця перспектива стає дедалі реальнішою, і тому Маас взяв на себе роль миротворця. Саме про Росію він говорив з генсеком Ягландом, заявивши після того журналістам, що виходу РФ з Ради Європи треба будь-що запобігти. Тій самій тематиці була присвячена частина переговорів Мааса в Москві, підтвердили в німецькому МЗС.

Варто підкреслити — не в Німеччині питання. Більшість європейських держав вважають так само. Загроза виходу Росії з Ради Європи перетворилася для ЄС на «ідеальну страшилку». Й хоча Москва навіть зараз, зберігаючи членство в РЄ, грубо порушує базові норми організації та не має наміру виконувати ключові рішення ЄСПЛ, європейці все одно вважають, що її офіційний вихід з РЄ завдасть додаткової критичної шкоди росіянам. Дуже показовими є слова Ягланда з його виступу в ПАРЄ 22 січня. «Це (вихід будь-якої держави з РЄ) буде дуже-дуже-дуже погано для Європи. Почнеться щось невідоме», — пояснив він.

Новий план Ягланда

Річ у тім, що в червні Росія має пройти одразу дві точки неповернення у відносинах з РЄ. По-перше, як відомо, Росія з 2017 року не сплачує внески до бюджету Ради Європи, висунувши однозначну вимогу: гроші підуть тільки після того, як з росіян знімуть у ПАРЄ всі санкції й вони відновлять свою роботу в асамблеї. В останній день червня спливає рівно два роки від початку російських неплатежів. А за статутом РЄ (та за чинними роз’ясненнями до нього) за два роки після припинення сплати внесків держава перетворюється на злісного неплатника, проти якого можуть бути застосовані нові санкції.

По-друге, у тому ж таки червні депутати ПАРЄ обиратимуть нового генсека Ради Європи. І якщо Росія не повернеться до РЄ, не братиме участі у його виборах (і, як обіцяють російські депутати, не визнаватиме його), то простору для діалогу з нею майже не залишиться. Тому в Страсбурзі не приховують завдання — повернути росіян до червня. Єдиний шлях для цього — зміна статуту Ради Європи, адже зараз цей документ прямо забороняє утворення націо нальної делегації посеред року, якщо до початку січневої сесії держава не подала до Страсбурга свій список членів ПАРЄ, як це зробила Росія.

Ягланд повідомив, що ініціює проведення «спільного комітету», який має повноваження пропонувати такі зміни. «ПАРЄ та Комітет міністрів мають зібратися разом й конкретно пропрацювати ці питання, вони повинні уточнити правила РЄ та розподіл повноважень між статутними органами», — пояснив Ягланд. Він також висловив упевненість, що санкції, запроваджені у ПАРЄ проти Росії, не пішли на користь, і тому треба зважити, чи потрібен ПАРЄ санкційний інструмент. «Позбавлення російської делегації права голосу не призвело до повернення Криму в Україну або поліпшення ситуації з правами людини в РФ. Натомість цей крок створив кризу в РЄ, подоланню якої ми присвячуємо більшу частину свого часу», — поскаржився Ягланд. Наразі невідомо, коли може відбутися засідання спільного комітету, присвячене внесенню таких змін.

Геть паніку!

Аргументи та пояснення від генсека звучали би загрозливо, але є важлива деталь. Механізм, запропонований Ягландом, практично не має шансів на успіх. Європейські уряди (і не лише Німеччина, а переважна їх більшість) справді готові зробити все задля повернення Росії, і в разі голосування за гіпотетичні зміни статуту всередині Комітету міністрів цей документ легко набрав би дві третини голосів. І на цьому етапі всі такі плани розсипаються, втрачають сенс. ПАРЄ не готова до «прощення Росії», голосів за це там не буде. Минулої осені обговорення схожої ініціативи завершилося провалом. Депутати надто залежні від своїх виборців і не проголосують за настільки відверті поступки агресору, адже потім за це голосування доведеться відповідати перед виборцями.

Та й європейські уряди на чолі з Німеччиною, які просувають ідею зміни статуту, досі не мають ясності щодо того, як їм досягти успіху та що прописати в документі. Проекту змін немає і досі. Наразі дії прибічників повернення РФ найточніше можна описати словом «метушня». Є розуміння, що треба щось робити, адже наближається вирішальна дата, але немає жодних ідей, які мали би шанс бути реалізованими. Єдине, що їм наразі вдається на практиці — це обмежувати в правах депутатів-українців, використовуючи помилки з їхнього боку.

Помста за РФ

На минулому тижні на закритому засіданні Бюро асамблеї керівництво ПАРЄ провело витончену операцію з покарання України. Нідерландський депутат Тіні Кокс, лідер групи крайніх лівих, якого вважають головним агентом РФ у ПАРЄ, з голосу запропонував колегам переглянути принцип розподілу місць у двох комітетах ПАРЄ — регламентному та з питань призначення суддів ЄСПЛ, обмеживши кількість місць двома для кожної держави-члена. Його від разу підтримала президентка ПАРЄ соціалістка Морі-Паск’є та генсек Ягланд (до речі, теж соціаліст). В обох комітетах Україна досі мала чотири місця. «Було вирішено просто обнулити список, зараз у нас нуль місць у регламентному комітеті, і групи мають висувати нових кандидатів», — пояснив В. Ар’єв.

Від нових норм постраждали також британці та французи, але ініціатори не приховували, що мета — обмежити саме українців і саме через регламентний комітет. Торік цей орган ПАРЄ був відповідальним за підготовку змін, що мали на меті зняти санкції з росіян. Тож четверо українців, які намагалися не пропускати жодного засідання, мали високий вплив на рішення. Варто зізнатися — часом надміру високий. Тож не дивно, що прибічники повернення РФ вирішили змінити розклад сил, «творчо обігравши» правила.

Чому Росія програє?

Чотири роки тому Україна отримала принципово нову делегацію в Асамблеї. І йдеться не лише про нові імена. Від початку російської агресії та після оновлення ВРУ депутати-українці зрозуміли просту істину: сила в єдності. Тому приїжджаючи до ПАРЄ, намагалися забути про внутрішні українські чвари й міжпартійні конфлікти та працювали разом. Така єдність з’явилася вперше за 20 років нашого членства у Раді Європи. До того українці «експортували» внутрішні суперечки — кожна політична сила намагалася отримати прихильність західних колег у Страсбурзі, замість того, щоби захищати спільний інтерес.

Це справді мало ефект. Росія програвала раунд за раундом. А торік вдалося навіть переграти Берлін, Париж та інші західні столиці, зупинивши спецоперацію генсека Ягланда, яка мала надати Росії гарантії, що санкцій проти них вже не буде. На жаль, зараз ця атмосфера поволі відходить у минуле. «Це вже не та делегація України, яка була кілька років тому. Надто часто ми працюємо один проти одного, а не разом за Україну», — ці та схожі слова довелося почути кілька разів за два дні у Страсбурзі. На відсутність єдності скаржаться і БПП, і опозиція. І вони праві: наближення українських виборів, і президентських, і парламентських, дається взнаки й у ПАРЄ.

Звісно, й раніше не все було ідеально. Від початку окремо від інших діяв «Опоблок» (у ПАРЄ від них працюють Новінський та Льовочкіна, які в останні місяці також опинилися в різних таборах). Чим далі — тим менше користі від «радикалів», які приїздять до Страсбурга великою командою лише для того, щоби попіарити свого лідера. А від минулого року стало помітнішим напруження між БПП, «Батьківщиною» та «Самопоміччю». Та попри це, є всі сподівання на успіх. Перш за все — через те, що навіть ті депутати, які скаржаться на колег з інших фракцій, визнають: ці суперечки не йдуть на користь нікому і підривають роботу делегації в цілому.

Та ще важливіше те, що й сама Росія не прагне відновити повноцінну роботу в Раді Європи. Наразі схоже, що Москва хоче, щоби її виключили, або, як ще кращий варіант, припускає збереження статус-кво, коли вона не платить внески, але й надалі має важелі для підриву РЄ зсередини. Про це свідчать численні заяви з російського парламенту. А віднедавна про можливість виходу з Ради Європи почали говорити і в російському МЗС. І це — додаткове свідчення того, що жодних далеких планів співпраці з РЄ з боку Росії немає..

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Британія почне нові переговори з ЄС

Опубліковано

on

Парламент Великої Британії проголосував про внесення змін до угоди про Brexit.

 

Як повідомляє BBC, депутати підтримали лише дві з усіх запропонованих поправок. Зокрема, 317 голосами проти 301-го було прийнято ключову поправку — про необхідність нових переговорів із ЄС щодо кордонів між Ірландією та Північною Ірландією. Із угоди з ЄС пропонується повністю прибрати «бекстоп» — можливість навіть тимчасового збереження митного режиму ЄС у Північній Ірландії.

Це єдина правка в угоді з ЄС, яка була підтримана британським урядом. Щоправда, прем’єр Тереза Мей визнає, що ЄС не хоче повертатися до нових переговорів, однак обіцяє знайти нову формулу, що дозволить унеможливити «бекстоп». Крім того, була підтримана правка, яка унеможливлює «жорсткий» Brexit у випадку, якщо уряд не погодить із парламентом формати виходу.

Разом із тим не було підтримано низку правок, які пропонували перенесення дати виходу Британії зі складу ЄС. Також депутати не підтримали можливість проведення повторного референдуму та ідею, за якою Шотландія може залишитися в складі ЄС навіть після виходу Британії.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Розслідування Мюллера добігає кінця

Опубліковано

on

Метью Вітакер, виконувач обов’язків Генерального прокурора США, оголосив, що спеціальний радник ФБР Роберт Мюллер закінчує своє розслідування російського втручання в президентську кампанію 2016 року і ймовірної змови виборчого штабу Трампа з росіянами, пише The New York Times.

 

«Я думаю, що розслідування близьке до завершення, тож сподіваю ся, що ми зможемо отримати звіт від директора Мюллера якомога швидше», — сказав Вітакер.

Цю заяву він зробив в кінці прес-конференції про іншу справу, підтвердивши таким незвичайним чином статус розслідування, проведеного Мюллером.

Політика Міністерства юстиції зазвичай забороняє громадське обговорення відкритих кримінальних розслідувань, тож Мюллер відмовлявся публічно обговорювати розслідування відколи він очолив його в травні 2017 року. Натомість Вітакер, якого вважають надзвичайно лояльним до президента США Дональда Трампа, сказав, що його «повністю поінформували про розслідування», і він очікує, що Мюллер представить звіт про нього.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.