Connect with us

В світі

Уряд Македонії почав процес зміни назви країни

Уряд Македонії на позачерговому засіданні затвердив пропозиції змін у конституцію, тим самим розпочавши процедуру зміни назви країни на Північну Македонію.

Речник уряду Міле Бошняковський зазначив, що парламенту запропонували чотири поправки до конституції. Окрім додавання до
назви прикметника «північна», у преамбулі основного закону пропонують більш детально обґрунтувати засади державності Македонії. Третя і четверта поправки стосуються взаємин держави з сусідніми країнами.

Варто зазначити, що для ухвалення конституційних змін необхідно дві третини голосів депутатів парламенту. Прем’єр-міністр Македонії, соціаліст Зоран Заєв закликав усі політичні сили підтримати ці зміни. Натомість представники опозиції заявили, що не голосуватимуть за поправки до конституції, оскільки їх не підтримав народ на референдумі.

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

В світі

Їстівні чеки

У Німеччині з 2020 року вступає в силу закон про те, що всі підприємства роздрібної торгівлі зобов’язані друкувати касові чеки при кожній покупці понад 20 центів незалежно від того, потрібні вони клієнту, чи ні.

Жителям країни ця ідея не дуже сподобалася, адже такий закон згубно впливатиме на екологію. Боротися з владою люди вирішили в дуже крутий спосіб. Для початку німецькі еко-активісти провели ціле дослідження, яке засвідчило, що загальна протяжність непотрібних касових чеків за рік може скласти аж 2 мільйони кілометрів, що дорівнює п’ятьом відстаням від Землі до Місяця. До того ж, касові чеки друкуються на спеціальному папері, який обробляється шкідливим хімічним шаром, що робить їх утилізацію неможливою. Протистояти нелогічним законам громадяни Німеччини вирішили без агресії. Так, кмітливі кондитери почали прикрашати свої солодощі їстівними чеками. Тепер на кожному виробі красується чек із цукрової помадки, який не тільки не шкодить довкіллю, а і є додатковим смаколиком.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Імпічмент, який виграв Трамп. Чому «українська криза» лише підсилила президента США?

Імпічмент Дональда Трампа поступово стає історією. Сенат США відхилив обидва звинувачення проти президента, хоча за одним із них сенатор- республіканець Мітт Ромні підтвердив його вину.

Провал плану Демпартії

Нехай там як, а Україна, яка в останні місяці проти волі стала однією з головних тем у США (під час імпічменту назва нашої держави лунала чи не частіше за прізвище президента), має шанс зійти з вістря американської політичної боротьби. Те, що Трамп збереже посаду, було відомо наперед. Та і його противники, демократи, від початку реалістично оцінювали свої шанси й прагнули не зняти Трампа, а нашкодити йому. Але й це завдання Демпартія, схоже, провалила: чинний президент виходить з імпічменту з рекордними рейтингами. А американське суспільство лишається ще більш розділеним. І це стає новою реальністю найпотужнішої держави світу та стратегічного партнера України.

Суд без свідків

Голосування сенаторів щодо імпічменту відбулося у Вашингтоні в середу, 5 лютого (за українським часом — ближче до кінця доби). Як очікувалося, лише 47 опозиційних сенаторів були готові голосувати за покарання Трампа; натомість однопартійці президента, республіканці, мали намір його захищати. А оскільки для схвалення імпічменту потрібно було 67 голосів, то цей результат був гарантовано недосяжним.

Звісно, ще до цього було зрозуміло, що демократи розпочали процедуру імпічменту не через те, що вірили в реалістичність зміщення президента з Білого дому, а тому, що такої пасивності не пробачили би їм власні виборці. Імпічмент від початку сприймався як засіб політичної боротьби, а не як шанс достроково зняти президента.

Та події початку 2020 року все одно стали непередбачуваними. По-перше, через те, що Сенат відмовився викликати на допит свідків захисту Трампа і перевів імпічмент у «турборежим». По-друге, демократи все ж сподівалися на дещо інший результат. Вони прагнули підважити президента, схиливши проти нього принаймні кількох його однопартійців. Адже на початку навіть лідер республіканської більшості в Сенаті Мітч Макконнелл у своїх публічних заявах не був однозначно на боці Трампа й намагався тримати нейтралітет.

Тут варто нагадати, що імпічмент у верхній палаті Конгресу США, за американським законодавством, є «судовим процесом». Головує на ньому очільник Верховного суду США Джон Робертс, а сенатори виконують роль присяжних. Перед початком процесу всі вони підписали окрему клятву, де зобов’язалися бути справедливими й розсудливими. Сенатори мали розглянути звинувачення, висунуті на адресу президента, та дати відповідь на запитання — винний він, чи не винний?

У грудні Макконнелл заявив, що готовий провести процес у Сенаті без вик лику свідків, аби закінчити це дійство якомога швидше. Демократи прагнули цього уникнути, але програли. На голосуванні 1 лютого їм забракло лише двох голосів для того, щоби зірвати ці плани. А в режимі «турбосуду», коли навіть допит свідків нікого не цікавить, сподівання на справедливий розгляд звинувачень були марними.

Кого не почула Америка?

Ключовим свідком у Сенаті міг стати колишній радник Трампа з нацбезпеки Джон Болтон, який працював на цій посаді до вересня 2019-го і був звільнений через стратегічні розбіжності з президентом.

Інтерес до його свідчень підігрівали й ще не видані мемуари, фрагменти з яких опублікував New York Times. У них Болтон, зокрема, пише, що держсекретар Майк Помпео визнавав у приватних розмовах, що не довіряє словам адвоката президента Рудольфа Джуліані про те, що посол США в Україні була корумпованою. Болтон також розповів, що висловлював стурбованість щодо дій Джуліані генпрокурору США Вільяму Барру (хоча Мін’юст згодом ці дані заперечив).

Ще одна людина з команди Трампа, яка могла стати важливим свідком — Мік Малвейні. Як виконувач обов’язків керівника апарату Білого Дому, він був присутнім під час, принаймні, однієї телефонної розмови, коли президент і Джуліані обговорювали посла Йованович, пише Болтон. Ці публікації розлютили Трампа.

Білий Дім заявив, що Болтона не можна допускати до слухань, адже він може розкрити інформацію, що становить державну таємницю, або просто негативно вплинути на імідж президента. Ще більше в Сенаті чекали на Льва Парнаса, який перебуває під слідством за незаконне фінансування кампанії Трампа та інших республіканців. Парнас, схоже, вирішив співпрацювати зі слідством та публічно визнав, що його дії були координовані Трампом.

Серед потенційних свідків були й ті, хто міг допомогти Трампу. Наприклад, йшлося про виклик Хантера Байдена — сина колишнього віце-президента США та одного із ймовірних конкурентів Трампа на виборах-2020. Хантер, як відомо, був членом наглядової ради скандальної української компанії «Бурісма» й отримував за це чималу винагороду, що й було приводом для звинувачень на адресу його батька, Джо Байдена.

Стратегія захисту Трампа

Відмова викликати свідків і вирішила долю імпічменту, відкривши шлях до швидкого виправдання президента в Сенаті — третього в історії США. Тепер можна хіба що здогадуватись, яким міг бути результат у разі, якби дії Трампа в цьому судовому процесі оцінювали після заслуховування всіх свідків і якби сенатори голосували не за партійними ознаками, а по справедливості.

Та варто зауважити, що за місяці імпічменту кілька разів змінювалася не лише стратегія захисту чинного президента США, але і його власні свідчення. Якщо на початку Трамп казав, що жодного тиску на Україну взагалі не було, при цьому спирався на слова українських чиновників, то після свідчень, які це заперечували, він був змушений виправдовуватися та пояснювати, що коли просив українців «зробити нам послугу», то мав на увазі не себе особисто, а Сполучені Штати загалом. Певна хаотичність сигналів від самого Трампа під час слухань у Конгресі (коли нові й нові свідчення змушували його змінювати стратегію) впливала і на його «команду захисту»: конгресмени-респуб ліканці також часом робили помилки, намагаючись відбілити репутацію Білого Дому в цьому хаосі.

Тепер усе це в минулому. В Сенаті стратегія захисту Трампа виглядала більш злагодженою, ніж це було у Палаті представників. Цього разу прибічники президента виступали в унісон з його особистою риторикою. Але головне для Трампа те, що все це допомогло його рейтингу.

Ще на початку січня рейтинг президента повернувся до показників, які були до імпічменту, сягнувши 45%. А напередодні голосування в Сенаті підтримка президента США взагалі зросла до рекордного для нього показника — в 49%. Тож Трамп має всі підстави для чудового настрою. А демократи, напевно, й самі зрозуміли, що «вистрілили собі в ногу» з імпічментом.

Нова реальність

І хоча спроба імпічменту завершилася добре особисто для Трампа, вона не допомогла ані Україні, ані самим Сполученим Штатам. Про потенційну шкоду для нашої держави йшлося неодноразово. Україна від початку імпічменту постала як корумпована держава, без сильних демократичних інституцій — саме так політики зазвичай згадували про нас на слуханнях та поза ними, в коментарях для медіа. На щастя, найгіршого не сталося. Попри намагання політичних гравців (включно із самим Трампом) та американських ЗМІ втягнути українську владу в боротьбу між демократами та республіканцями, цього вдалося уникнути. Для України, яка пройшла імпічмент-кризу, зберігши двопартійну підтримку в США, розподіл влади між двома партіями є цілком нормальним, а, можливо, і найкращим зі ймовірних варіантів.

Владислав ФАРАПОНОВ,
експерт аналітичного центру «Ad astra»

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Перші дні нової Британії: що змінив Brexit для України та Європи?

Ганна ШЕЛЕСТ,
кандидат політичних наук,
головний редактор UA: Ukraine Analytica,
член правління Ради зовнішньої
політики «Українська призма»

Нарешті це сталося. Вихід Великої Британії зі складу ЄС, який відклався майже на рік від запланованого початково 31 березня 2019­го, формально завершився 31 січня 2020 року об 11 вечора за лондонським часом. Навряд чи всі учасники цього процесу зараз готові осягнути можливі наслідки цього рішення. А їх кількість буде тільки збільшуватися. Ось лише деякі запитання, на які треба буде дати відповідь: чи буде другий референдум за незалежність Шотландії? Що буде з мирною угодою у Північній Ірландії? Скільки втратить британський ринок через нові тарифи та митні правила, відсутність угод про зони вільної торгівлі з третіми державами, які треба переукладати, і складнощі з працівниками з європейських країн? Чи повернуться мільйони британців, які зараз мешкають в інших європейських країнах, чи оберуть друге громадянство? Чи здобуде Британія глобальну роль, якої прагне, чи послабить власний вплив? Якою буде позиція щодо Ірану, Китаю та інших питань безпекового порядку денного? І цей список можна довго продовжувати.

Перші 11 місяців, поки триватиме перехідний період, населення не побачить значних змін. Більшість регулювань для транспортної та митної сфер, більшість європейських норм та стандартів будуть продовжені. Але Лондон уже не матиме права голосу в Брюсселі. Минулого тижня 73 британських євродепутати спакували свої речі та віддали перепустки до Європейського парламенту. Їхні місця будуть частково скорочені, частково розподілені серед інших 27 країн.

Така різна реакція

Разюча різниця спостерігалася на останньому засіданні Європейського парламенту, в якому брали участь британські делегати. Сльози представників Шотландської націоналістичної партії, де більшість населення не підтримує Brexit, прощальний спів усією залою традиційної британської пісні, сотні твітів євродепутатів та чиновників, що двері ЄС залишаються відкритими, і вони сподіваються залишитися друзями, незважаючи на розлучення.

І з іншого боку — провокативна поведінка Найджела Фараджа, лідера партії Brexit, яка не має жодного місця в британському парламенті, але отримала 29 мандатів до Європейського парламенту у травні 2019-го, ставши найбільшою групою однієї партії в ЄП. Королева Великобританії довгий час утримувалась від висловлення позиції щодо Brexit. Формально вона не мала права цього робити, але багато британців чекали її думки як морального авторитета, тому шукали будь-які знаки чи натяки щодо її позиції — навіть у кольорах та декорі її капелюшків. Єлизавета II так і не висловилася відкрито з цього приводу, дозволивши як прихильникам, так і опонентам тлумачити будь-яку заяву на свою користь. Натомість Європейські політики та монархи були менш стриманими. Від короля Нідерландів до президента Європейської ради — усі висловлювали сум та сподівання, що це не стане кінцем партнерства. А екс-президент Європейської ради Дональд Туск написав: «Ми були, ми є і ми залишимося Спільнотою. І жоден Brexit цього не змінить».

Деякі члени британського парламенту, як, наприклад, Девід Леммі, не стримували емоцій. Сам Леммі назвав Brexit шахрайством, використавши чотири синоніми цього слова в одному твіті. Натомість мер Лондона — міста, яке в 2016-му проголосувало проти Brexit, — і який сам виступав проти, у день виходу ще раз дуже чітко продемонстрував, що, на його думку, може стояти між тими, хто «за», і тими, хто «проти». «Велика Британія, можливо, залишає ЄС сьогодні, але Лондон залишається по-справжньому глобальним, європейським містом, і ми продовжуємо бути маяком для прогресивних ідей, для ліберальних цінностей, для ввічливості та різноманіття. У часи невизначеності, яка триває, я хочу надіслати повідомлення більше ніж одному мільйону європейців, які обрали наше місто за свій дім. Ви — лондонці».

Показово, що свого часу проти виходу, окрім Лондона, проголосували й інші великі міста — Лідс, Ліверпуль, Манчестер, Ньюкасл, а також Шотландія та Північна Ірландія. Вибори в Шотландії заплановані на наступний рік, і вже постає запитання, як націоналісти використають проблеми Brexit. А в разі їх значної перемоги буде важко стримати зростаючі заклики до нового референдуму про незалежність.

Складна ситуація складається і в Північній Ірландії. Саме її кордон з Ірландією залишався найскладнішим питанням переговорів, яке затягнуло розлучення з ЄС. Після майже трирічної політичної кризи всередині Північної Ірландії, коли вона залишалася без уряду, додаються й нові деталі. Уніоністи, які підтримали правлячу Консервативну партію і Brexit, різко втрачають популярність у місцевого населення, яке проти виходу.

Нова угода чи нові угоди?

Тепер у Лондона і Брюсселя є 11 місяців, щоб узгодити нову угоду. Прем’єр-міністр Британії налаштований рішуче, в той час як європейські представники набагато скептичніші. Багато оглядачів зазначали, що угоди треба досягти до липня, щоб устигли її затвердити до кінця року. Тобто фактично часу набагато менше, аніж анонсований грудень 2020-го. А за результатами 2018 року 49% британської торгівлі припадає на ЄС, 11% — на країни, з якими є торговельні угоди, і 40% — на весь інший світ. Результатів 2019 року ще немає, але певна зміна буде присутня, оскільки торік набрали чинності європейські угоди із Сінгапуром та Японією.

Борис Джонсон уже заявив, що окрім угоди з ЄС, його головні пріоритети — це США та Японія. А що стосується Євросоюзу, то Лондон хотів би мати «канадський варіант» угоди. «Канадський варіант» — це безтарифна торгівля більшістю категорій товарів, але це не стосуватиметься експорту/імпорту послуг, частка яких у створенні робочих місць у Британії складає майже 80%. Серйозною перепоною будуть питання рибальства, оскільки майже 50% риби виловлювалося в британських водах, у той час як британські рибаки мали приблизно 20% від цієї половини. Поки що Лондон не збирається вільно пускати інших для рибальства в свої води, що вже викликало невдоволення в деяких країнах ЄС.

Цього тижня Борис Джонсон виступить зі своїм баченням нової угоди, але за інформацією, яка вже відома, варто очікувати, що він наполягатиме на відмові від юрисдикції Європейського суду, спрощенні екологічних норм, правил щодо гігієни харчових продуктів та прав робітників. Його ірландський колега вже зауважив, що теоретично угода без тарифів і квот на торгівлю можлива, але тоді доведеться погоджуватися на певні спільні правила гри.

Україна не стала чекати, коли закінчиться перехідний період, поки діють європейські правила торгівлі з Британією, і ще торік розпочала переговори про розширення угоди про зону вільної торгівлі. Якщо Грузія та Молдова фактично скопіювали угоди з ЄС, то Україна пішла іншим шляхом. Британський ринок — великий, а власними силами всі потреби в тому ж самому продовольстві британці закрити не можуть, тому в Британії набагато менше протекціонізму, ніж в інших державах ЄС. Тому Київ зробив ставку на розробці нової угоди з Лондоном.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.