Connect with us

В світі

Інтеграція без ПДЧ: що стоїть за «перезапуском відносин» України з НАТО?

Сергій СИДОРЕНКО,
ЄП

Зустріч міністрів оборони держав-членів НАТО та його партнерів, яка відбулася минулого тижня в Брюсселі, була присвячена питанням, не пов’язаним із нашою державою — йшлося про Афганістан, Сирію, Туреччину тощо. Та перед початком засідання генсек Єнс Столтенберг несподівано заявив, що говоритимуть і про Україну. Альянс має намір домовитися про нові програми підтримки України, уточнив посадовець. Згодом з’ясувалося, що на порядку денному — справді масштабні зміни. Міністр оборони України Андрій Загороднюк, який брав участь у зустрічах у Брюсселі, повідомив про досягнуту домовленість щодо нового формату взаємодії між Україною та НАТО.

«Перезапуск» роботи з альянсом

Як з’ясувалося, ця домовленість не була спонтанною. Її підготовка та обговорення триває щонайменше від вересня, від першого робочого візиту віце-прем’єра Дмитра Кулеби до Брюсселя, а офіційно альянс мав повідомити про такі плани під час візиту Північноатлантичної ради до Києва, який відбувся цього тижня (30—31 жовтня).

Ми спробували розібралися в тому, що саме зміниться, що залишиться незмінним та чи варто чекати в новому форматі дискусії про ПДЧ. Що це за формат? Наразі відомі лише загальні характеристики рішення НАТО; його документальне оформлення почнеться згодом, пояснив Загороднюк. Як стверджується, деталі нового підходу ще обговорюються між союзниками до його офіційного затвердження. Між тим, принципове рішення вже ухвалене. В альянсі навіть визначили кандидатуру керівника, який має керувати новим, об’єднаним форматом взаємодії з Україною. Цей посадовець чудово знайомий із потребами України і навіть вільно володіє українською мовою, а від наших колег доводилося чути про нього винятково позитивні відгуки.

Цікава деталь: за словами кількох джерел ЄП, ідея про зміну формату взаємодії виникла в Києві і Брюсселі приблизно одночасно. Україна прагнула придумати якісь нові практичні механізми поглиблення інтеграції, які дозволили би обійти дискусію про ПДЧ (адже будь-які згадки про цей формат сприймаються союзниками негативно), і в ідеалі перейти до виконання цього плану без його офіційного затвердження. У той самий час у Північноатлантичному альянсі з’явилася ідея глобального перегляду програм взаємодії з усіма стратегічними партнерами, не лише з нами. Тож українська пропозиція цілком співпала з цими планами. Як результат, у Брюсселі вирішили, що Україна стане першою державою, на якій альянс випробовуватиме нові підходи. Досі ця підготовка велася непублічно, хоча натяки про підготовку масштабних змін уже лунали від українських посадовців (приміром, днями Д. Кулеба повідомив, що в Україні буде створена система моніторингу «натівських» реформ). Що ж зміниться на практиці? Наявна наразі інформація дозволяє окреслити два виміри. Перший — це зміна формату допомоги Україні з боку НАТО. Другий — зміна підходів до того, як Україна буде адаптувати стандарти НАТО у власних Збройних силах, та особливо важливо — як альянс перевірятиме, чи досягла Україна так званої «оперативної сумісності», тобто відповідності натівським стандартам.

«Україна перейде на стандарти НАТО до 2020 року». Цитату, наведену вище, ми чули неодноразово. Від початку президентства Порошенка це було одним із ключових політичних гасел, яке, на жаль, не вдалося втілити. Про причини цього можна сперечатися, але фактом є те, що дипломати, в тому числі й тодішній посол України при НАТО Вадим Пристайко, і в 2017, і в 2018 році попереджав, що досягти цієї мети Україна не зможе.

І питання не лише у швидкості змін у ЗСУ. Досі залишалося невизначеним навіть те, яку кількість стандартів НАТО (так званих STANAG) має впровадити Україна, аби говорити про повну оперативну сумісність своїх Збройних сил із натівськими. В НАТО діє близько 2 000 рекомендаційних стандартів, але потреба їх впровадження дуже відмінна від однієї держави до іншої (тому жоден член альянсу не запровадив у своє законодавство усі STANAG)

Для чого це потрібно?

«Перш за все ви (себто Україна, — ЄП) маєте нашу потужну політичну підтримку, — пояснював на минулому тижні журналістам у Брюсселі генсек НАТО Єнс Столтенберг. — Ми також надаємо практичну підтримку Україні. У нас є різноманітні трастові фонди, аби надавати допомогу в модернізації Збройних сил, безпекових структур». Те, що він сказав, є абсолютною правдою. Союзники виділяють на допомогу альянсу чимало ресурсів. Однак навіть експертам непросто відповісти на запитання про те, якими є обсяги допомоги НАТО і, головне, яким був її вплив, що змінилося на практиці? Попри це, нинішня ситуація не задовольняє ані Київ, ані Брюссель. Причому варто наголосити: йдеться зовсім не про славнозвісну українську корупцію. Трастові фонди НАТО, приміром, взагалі не надходять до України у грошовій формі — їх витрачають самі держави-члени. Просто часом допомога надходить не та, і не там, де цього потребують ЗСУ, — навіть просто через координацію та узгодження потреб. За деякими програмами громадськість взагалі не знає, яким є результат.

Короткий підсумок

Якщо підсумувати викладене вище, стає очевидним, що перехід на новий формат взаємодії з НАТО є безумовно вигідним для України. Дорожня карта адаптації стандартів із спільним моніторингом та оцінкою, якщо вона буде створена саме у цьому вигляді, зніме різночитання щодо того, чи рухається Україна в цьому напрямку й чи виконали ми своє «домашнє завдання». Нова система допомоги збільшить практичну користь натівської підтримки. Єдиний координаційний центр має виключити історії (які, на жаль, траплялися), коли союзник надає ЗСУ допомогу, яка армії просто не потрібна.

Однак, як уже йшлося на початку, про ухвалення ПДЧ для України у Альянсі говорити відмовляються. Перехід на новий формат цього жодним чином не змінить. А тому позиція чинної влади про те, що найближчим часом Київ не буде просити альянс про План дій щодо членства — лишиться чинною. Зараз в уряді кажуть, що «вважають чинною» стару заявку на ПДЧ, подану ще в 2008 році, і саме тому не планують подавати нову. Це пояснення звучить дуже штучно і непереконливо, воно радше схоже на спробу «відбитися» від звинувачень опозиції (так, у 2008 році Україна просила НАТО про ПДЧ, але відтоді змінилося геть усе, тому без підтвердження старої заявки її просто не розглядатимуть). Але складно не погодитися з тим, що шанси на отримання Україною ПДЧ — чи то цього року в Лондоні, чи наступного — дорівнюють нулю. І питання не лише в німцях або французах — не забуваймо про опір Угорщини, яка давно оголосила, що блокуватиме таке рішення до вирішення освітнього конфлікту. А тому і в Брюсселі, і в дружніх до України столицях українським урядовцям та експертам наполегливо радять не стукати в стіну, в якій поки що навіть немає дверей. Бо є інший шлях: спершу зблизитися з альянсом; досягти повної сумісності; реформувати і армію, і цивільні безпекові структури, підвищивши їх ефективність та налагодити співпрацю з альянсом там, де це тільки можливо. Й одного дня, коли політична картина в Європі зміниться, наш вступ буде можна буде провести одним швидким рішенням. Бо по суті ми можемо виконати ПДЧ, навіть не отримавши його офіційно.

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

«Польський Зеленський»: як антисистемний кандидат отримав шанс на виборах президента Польщі

Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ,
кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України
імені Геннадія Удовенка

Якби вибори президента в Республіці Польща відбулися, як очікувалося, 10 травня, то компанію чинному президенту Анджею Дуді з високою ймовірністю склав би «польський Зеленський» — незалежний кандидат Шимон Головня.

Сорокатрирічний журналіст і шоумен напередодні дня голосування міг би розраховувати на підтримку 19,2%, суттєво випереджаючи кандидатів від «традиційної» опозиції. А його порівняння із Зеленським не випадкове — сам Головня залюбки порівнює себе з українським президентом. Та чи подібна сьогоднішня польська ситуація до України річної давнини? Чи не виявиться Головня «каліфом на годину», чий рейтинг може так саме швидко піти донизу? А якщо ні, то чого тоді варто очікувати від Польщі? Спробуємо розібратися.

Від монастиря до ЗМІ

Шимон Головня народився 3 вересня 1976 року в Білостоці — місті на північному сході Польщі, неподалік від кордону з Білоруссю. Його батько, Войцех Головня, у 1980-х роках був активістом професійної спілки «Солідарність» у Білостоці, на перших вільних місцевих виборах 1990 року став міським райцем (депутатом міської ради), а потім — віце-президентом Білостока. Натомість його син не показував схильності до політики чи активізму.

Після закінчення школи Шимон знявся в польській короткометражній драмі «Людина з тіні», що побачила світ у 1995 році. В цій кінострічці Головня зіграв роль гімназиста з трагічною долею Богдана П’ясецького — сина польського політика і публіциста Болеслава П’ясецького, досить контроверсійної в польській історії особистості. Після того, хоча досвіду в кіно в Головні більше не було, проте участь у телевізійних проектах мала місце протягом досить тривалого періоду життя. Й хоча він розпочав свою кар’єру як журналіст та ближчим до себе розглядав інший спосіб життя — духовний.

Так, ще з дитинства Головня виявляв схильність іти по духовному шляху. Двічі перебував у новіціаті (був послушником) Ордену домініканців. Першого разу покинув його за станом здоров’я, а вдруге вирішив, що це — не його покликання. Замість цього він переїхав на навчання до Варшави, де вивчав психологію в Університеті соціальних та гуманітарних наук.

У період з 1997 по 2000 роки Головня був редактором відділу культури в «Gazeta Wyborcza», а в 2001—2004 роках — оглядачем та редактором соціального відділу в «Newsweek Polska». У 2005 році був заступником головного редактора тижневика «Ozon». Пізніше працював у «Rzeczpospolitа» на посаді редактора «Plus Minus».

Із 2008 року виступав у ролі ведучого програми «Маю талант!», де показав, що полюбляє телебачення та учасників, а також те, що має гарне почуття гумору.

Його дует з Марцином Прокопом був одним із найулюбленіших на телебаченні. Наприкінці листопада 2019 року журналіст оголосив, що залишає шоу.

Відомий він і значною благодійною діяльністю — у 2013 році заснував фонд «Kasisi», який зосереджується на управлінні дитячим будинком у Замбії, а у 2014 році — фонд «Добра фабрика», який допомогає жителям таких країн, як Бангладеш, Руанда та Сенегал.

Шлях у політику

Восьмого грудня 2019 року Шимон Головня у Гданському театрі Шекспіра офіційно оголосив про участь у виборах президента Республіки Польща в 2020 році, ставши першим кандидатом, який зробив це офіційно. Важливо розуміти його політичну позицію, включно із зовнішньополітичним аспектом. Адже Головня є потенційним очільником держави, що є сусідом та стратегічним партнером України. Під час прес-конференції, організованої 7 лютого, Шимон презентував свою офіційну передвиборчу програму. Він опублікував її у вигляді книги під назвою «Бачення та особливості президентства». Програма складається з чотирьох основних напрямків: безпека, охорона довкілля, соціальна солідарність, самоврядування та громадянська діяльність. Досить важливими її ідеями можна назвати такі: повна відмова Польщі від вугілля до 2050 року; жодних змін до закону про аборти; співпраця з ЄС і НАТО; стабілізація кадрової ситуації в армії; створення польсько-українського інституту соціального та історичного діалогу тощо.

Щодо міжнародного контексту, то ще до презентації своєї програми Шимон Головня, даючи інтерв’ю одному з польських видань, на запитання про те, як потрібно формувати відносини з Російською Федерацією, відповів, що «це також питання до Росії». Після чого розкритикував заяви її очільника Володимира Путіна щодо Польщі та спроби створити абсолютно нову історію не лише Польської держави, а й Європи.

У цьому ж спілкуванні Головня виступив за поглиблення співпраці зі Сполученими Штатами Америки. Зокрема, він згадав про купівлю Польщею літаків F-35, зазначивши, що офіційна Варшава, через потребу в тактичній та винищувальній авіації, якнайшвидше має бути оснащена найкращим обладнанням (невдовзі польська влада таки підписала зі США контракт на придбання 32-х винищувачів F-35).

Відтак, судячи з передвиборчої програми й політичної позиції, він не є прихильником геополітичних розворотів. Скоріше його можна віднести до осіб з проєвропейськими і проєвроатлантичними поглядами, що є доволі важливо й для України.

Другий Зеленський?

Через, зокрема, кар’єру актора й телеведучого дехто побачив у кандидаті в президенти Польщі Шимоні Головні аналогію з Володимиром Зеленським, про що він сам залюбки зазначає. Інший політик, із яким себе порівнює Головня — президент Франції Еммануель Макрон, і це теж зближує його із Зеленським.

Дійсно, схожостей між українським та польським політиками не бракує. Це й медійна слава, і позитивний імідж, а також знайомство з камерами та можливість охопити мільйони людей своїми повідомленнями. Зрештою, обидва новачки в політиці можуть також розраховувати на допомогу популярних ЗМІ, яким вони завдячують своєю кар’єрою. Так само, як і В. Зеленський, Шимон Головня досяг високих рейтингів у першу чергу завдяки статусу антисистемного кандидата, який вийшов на політичну арену під час чергової хвилі розчарування традиційною політикою.

Утім, на цьому їх подібність завершується. Головня не обіцяє повної ревізії всіх звершень свого попередника, просто роблячи акцент на потребі більш моральної політики та заявляючи про небезпеки монополізації влади однієї політичною силою. А головне — успіх антисистемного кандидата можливий лише в ситуації, коли традиційній опозиції немає що запропонувати суспільству.

P. S. У Польщі так було до минулої п’ятниці, але все змінилося після того, як ключова опозиційна сила «Громадянська платформа» замінила кандидата на виборах. Замість Малгожати Кідави-Блонської, рейтинг якої коливався на рівні ганебних 2%, у боротьбу за президентське крісло вступив популярний мер Варшави Рафал Тшасковський. І рейтинг «традиційної» опозиції знову став зростати. Наразі опитування дають Тшасковському від 11 до 16%. Він або несуттєво поступається Головні, або випереджає його та має всі шанси вийти в другий тур. Утім, як би не завершилися президентські вибори в Польщі, Шимон Головня залишиться їх головним відкриттям. Медіаперсоні, яка з’явилася майже «нізвідки», протягом виборчої кампанії вдалося примусити «традиційні» партії до еволюції. Це те, чого за рік так і не вдалося зробити Володимиру Зеленському.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

«Коридор ганьби» для прем’єра

У позаминулу суботу в одній із лікарень Брюсселя прем’єр-міністра Бельгії Софі Вілмес розгнівані медичні працівники зустріли мовчазним протестом.

Про це повідомляла «ЄП» з посиланням на The Brussels Times. У символічній акції взяли участь близько сотні медсестер, лікарів, технічних та адміністративних працівників лікарні Святого Петра. Вони влаштували «коридор ганьби», повернувшись спинами до автомобіля прем’єрки, коли та прибувала до установи.

Працівники лікарні пояснили, що повернулися вони так само, «як політики повертаються спинами на наші заклики про допомогу». Дана лікарня перебувала в епіцентрі коронакризи від початку епідемії, будучи опорною для пацієнтів з підтвердженою інфекцією. Перший у Бельгії пацієнт з коронавірусом лікувався там після повернення з Уханя. Наразі працівники лікарні розчаровані тим, як уряд впорався з коронакризою і його підходом до системи охорони здоров’я в цілому.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

В Ізраїлі черговий суд над Нетаньягу

В окружному суді Єрусалима в минулу неділю почався судовий процес над чинним прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу.

Як зазначається, вперше в історії цієї країни чинний глава уряду став підсудним, обвинуваченим у кримінальних правопорушеннях. При цьому Нетаньягу відкидає всі звинувачення на свою адресу. «Сьогодні під судом знаходиться волевиявлення народу. Йдеться про спробу заперечити рішення виборців і повалити владу національного табору. Розслідування були брудними від самого початку. Перед виборами в квітні 2019 року ці фірми терміново опублікували підозри проти мене, бо не хотіли, щоб я стояв тут сьогодні як прем’єр-міністр. Вони хотіли, аби я був переможеним політиком, колишнім прем’єр-міністром», — зазначив Нетаньягу перед початком слухання справи в суді.

Додамо, що перше судове засідання в трьох корупційних справах проти Нетаньягу тривало близько години. Адвокат прем’єр-міністра заявив, що для відповіді захисту на обвинувальний висновок буде потрібно від двох місяців до півроку. Він пояснив це великою кількістю матеріалу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.