Connect with us

В світі

Каталонський вирок і розкопана могила Франко: ніщо не минає безслідно

Позачергові вибори в Іспанії довели — від зворотного, щоправда, що заради спільного майбутнього треба відмовлятися від власної впертості.

У неділю, 10 листопада, Іспанія вдруге в поточному році голосувала на парламентських виборах. І що? Соціалісти на чолі з Педро Санчесом, скоріш за все, залишаться при владі, але їхній мандат довіри похитнувся саме через політичні ініціативи влади.

Що було

Власне, глава уряду Іспанії Педро Санчес був змушений іти на ці вибори, але був упевнений, що вони будуть куди успішнішими для нього та Соціалістичної партії. Справа в тому, що до влади він прийшов у червні минулого року на тлі нечуваної політичної кризи навколо Каталонії та спроби проведення там референдуму про незалежність і, відповідно, неадекватної й незграбної реакції тодішньої правлячої консервативної Народної партії на сепаратизм (ніби й жорсткої, і в межах іспанського законодавства, але загалом неефективної) помноженої на корупційний скандал у правлячій еліті. І довелося ставати главою уряду меншості для стабілізації ситуації (у соціалістів було тоді лише 85 мандатів у нижній палаті парламенту). Санчесу це відносно вдалося: за декілька місяців уряд Іспанії спромігся організувати юридичну оцінку подій у Каталонії, вести відповідне розслідування, у внутрішній політиці вдалося збалансувати бюджет, розширити в ньому соціальні програми, на зовнішньому контурі — перехопити ініціативу в Італії щодо міграційного питання та продемонструвати дружню політику щодо біженців. В принципі всім було зрозуміло: дострокові вибори все одно невідворотні, голосування в кортесах мають штучний характер, довго так тривати не може. Санчес вибори оголосив і вони пройшли в квітні. Перемога соціалістів була переконливою (123 мандати), але недостатньою для формування однопартійного уряду, хоча виглядала впевненою на тлі повного провалу народників (тільки 66 місць) та невдачі головних конкурентів Санчеса по лівому табору — радикальної коаліції «Подемос» (42 мандати). Варіантів коаліції було небагато: або із «Подемосом» та дрібними лівими регіональними партіями, передусім із Каталонії, або союз із ліберальною партією «Громадяни» (57 мандатів).

… І що стало

І тут почалися знайомі українцям історії. Лідер «Подемос» Пабло Іглесіас та лідер «Громадян» Альберто Рівера відчули ціну власної «золотої акції» й почали шантажувати Санчеса своїми вимогами щодо входження в коаліцію. І це все тривало з травня до вересня, коли глава уряду махнув рукою та оголосив про чергове дострокове «перезавантаження». Але йшов на нього із впевненістю на покращення результату соціалістів, Рівера мав мрію стати другою за результатом партією, вибивши народників, а Іглесіас — теж підвищити свою вагу.

Паралельно — життя не стояло на місці: закінчилося судове слідство проти лідерів сепаратистів Каталонії, вони отримали ну надто жорсткі вироки й терміни ув’язнення. Причому серед засуджених є й активні політичні гравці, що мають мандати іспанського парламенту, або чиновники регіональної влади Каталонії. Трансляції протестів у Барселоні в жовтні, звісно, підвищили градус протистояння у виборчій кампанії

А ще Санчес виконав свою та загалом соціалістів давню обіцянку: довів до завершення процедуру перепоховання колишнього диктатора Франсіско Франко із меморіалу «Долина полеглих» до фамільної усипальниці. Але зауважимо: все це не вплинуло на позиції уряду — його підтримка в цілому залишилася на тому ж рівні, а от скористалися таким тлом інші політичні сили. Насамперед, праворадикальна партія «VOX» («Голос»), очолювана Сантьяго Абаскалем, яка в квітні вперше пройшла до кортесів із 24 мандатами. Її порядок денний — не в реакції на виклики сучасної політики, а в поверненні до минулого, до традицій, притаманних іспанському суспільству саме за часів Франко — із усією цією підкресленою релігійністю та опорою на сімейні устої та навіть на розподіл обов’язків між чоловіками та жінками. Тобто такий собі застиглий у часі консерватизм навіть не в економіці, а саме у свідомості.

Архітектори власних амбіцій біля «розбитого корита»

Повторимося, виборів 10 листопада цілком могло не бути, якщо б Рівера чи Іглесіас трохи збили із себе пиху та уклали коаліцію із соціалістами. Але…

Соцпартія отримує 28% та 120 мандатів — порівняно із квітнем на 0,7% та 3 мандати менше. Це не поразка, а така собі стримана стабільність, зниження ж результату — залежить і від падіння явки — майже 76% у квітні проти трохи менше 70% зараз. Проте соціалісти зазнають значних втрат у верхній палаті — в сенаті, де втрачають майже 30 місць (92 замість 121) і відповідно одноосібну більшість. Народна партія все ж таки змогла оговтатися від квітневого розгрому та покращує свій результат до 20,1% або 88 мандатів, в плюсі народники і в сенаті. Тут усе зрозуміло — новий молодий лідер, якому ще нема й 40 років, Пабло Касадо спромігся згуртувати традиційний електорат партії та відійти від її позиціонування як партії (незважаючи на назву).

А от усі, хто поставив амбіції вище за здоровий глузд, — програли. І якщо «Подемос» Іглесіаса із 12,9% втратив тільки 7 місць та отримав 35 мандатів, то «Громадяни» Рівери зазнали нищівної поразки із 6,8% (у квітні було 15,9%) та втратили одразу 47 мандатів — тепер лібералів будуть представляти лише 10 осіб… А от у «VOX» — святкують перемогу: із 15,1% вони збільшують своє представництво з 24 до 52 мандатів.

І що найцікавіше: Альберто Рівера, який зазнав й особистої поразки, — це ще молодий політик, що походить із Каталонії, де розпочав свою політичну діяльність ризикуючи багато чим, як прихильник єдності Іспанії. Саме така позиція привела його у вищу політичну лігу та давала шанс стати справжнім новим лідером країни на зміну традиційним та набридлим соціалістам чи народникам, що заміняли один одного десятки років. І незважаючи на шанс, що потребував тимчасового компромісу, Рівера обрав амбітну особисту перспективу — і програв, провалившись саме в базовій для себе Каталонії, де його випередили навіть непопулярні там праві народники та «VOX». От вам ціна особистого марнославства.

Але лідер «VOX» Сантьяго Абаскаль в особистій історії — повторення Рівери. Адже він походить із іншого ураженого історичним сепаратизмом регіону Іспанії — Країни басків. Та так само, спочатку в лавах народників, а потім вже як окремий політик, відстоював ідею іспанської єдності, перебуваючи багато років під державною охороною, через прямі погрози життю від баскських націоналістів, що винесли йому заочний смертний вирок.

Що важливо тут для України (хоч, звісно, паралелі дуже умовні), так те, що за майже шість років війни у нас так і не з’явилися нові політичні фігури на південному сході, не лише на окупованих територіях, що стали б загальнонаціональними авторитетами та почали би брати участь у формуванні порядку денного країни.

Безліч варіантів, або знову вибори

Між тим, в Іспанії — переддень складних перемовин та різних сценаріїв розвитку ситуації: може бути, що знову утвориться уряд меншості із соціалістами на чолі (а значить, Педро Санчес продовжить головувати в ньому), в який уже готовий увійти «Подемос» (і де вони були раніше?), лідер якого Іглесіас тепер говорить не лише про історичну можливість, а й про історичну необхідність формування коаліції, що протистоятиме посиленню крайньоправих (будемо відверті, прямих спадкоємців Франко). Може бути й коаліція — або крихка із соціалістів, «Подемос», екосоціалістів та регіональних лівих й унітаристських партій, або більш стабільна, з додаванням «Громадян». Всі ці сценарії насправді говорять, що в іспанській політиці або пройде значне переосмислення її змісту, концепцій та ідей, або чергові позачергові вибори знову стануть реальністю та перетворяться на ще одну політичну традицію. Коли політичні амбіції та програми будуть змагатися вже не між собою, а з підсвідомістю та фантомами забутої громадянської війни, які ще можуть вийти на поверхню на тлі безпорадності чи просто безвідповідальності.

Олександр СЕВАСТЬЯНОВ,
кандидат історичних наук,
доцент кафедри міжнародних відносин
і суспільних наук Національного
університету біоресурсів
і природокористування України

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

Кого атакує РФ: що показав «російський звіт» британської розвідки?

Олександр КРАЄВ,
Рада зовнішньої політики «Українська призма»

Як російські спецслужби діють у західних країнах, і як їм протистояти? Відповіді на ці запитання мав дати довгоочікуваний звіт профільного Комітету з питань розвідки та національної безпеки британського парламенту, опублікований 21 липня.

Цей документ аналізує усі випадки російського втручання у внутрішні справи Британії та потенційні результати таких втручань. Попри те, що багато фактів у звіті описано без подробиць, документ виявився досить показовим. Адже після викладених фактів Росію ледь не вперше на офіційному рівні почали називати «ворожою державою». Що ж «накопала» британська контррозвідка, та які наслідки це матиме?

Три головні цілі спецслужб РФ

Як і очікувалося, звіт показав, що Британія за останні шість років витримала удар з усіх можливих фронтів та від усіх можливих інструментів шпигунської діяльності РФ. Комітет розглянув декілька основних напрямів роботи російських шпигунів та їх посіпак: співпраця з російськими екс-патріантами в Британії, фінансування різноманітних антисистемних рухів, а також кіберзагрози. За визначенням авторів доповіді, Російська Федерація вбачає у Великій Британії одну з основних цілей власної розвідувальної діяльності, а сама Росія неодноразово названа в доповіді «ворожою країною» — причому не просто rogue state (держава-порушник), як це було звично казати нашим західним партнерам з 2014 року, а напряму безапеляційно та чітко — hostile power).

За варіативністю підходів та задіяних організацій росіяни дійсно вражають. Тут і прямі операції на кшталт отруєння в Солсбері, й спроби політичного підкупу від ФСБ, і робота з екс-патрійованими російськими олігархами в самій Британії.

Проте саме цей останній напрямок автори звіту найбільше згадували та аналізували. Активність російських спецслужб відслідковується від голосування за незалежність Шотландії 2014 року (все почалося набагато раніше за Brexit, як виявилося). Автори звіту знайшли чіткі та прямі докази впливу РФ та використання брудних російських грошей. Другою точкою дотику став сумнозвісний референдум за Brexit — проте тут, на жаль, «спіймати росіян на гарячому» не вдалося. Третім актом роботи РФ з підриву демократичних процесів у Британії стали загальні парламентські вибори минулого року, на яких, завдяки перевазі консерваторів, Борис Джонсон зміг ще й здобути омріяне крісло прем’єра.

Гальмування від Бориса

Автори звіту також відзначають вельми цікаву різницю в підходах британців та американців до роботи із російським втручанням та російським впливом на їх демократичні процеси. Як і у випадку з британським сусідом через океан, або, як його скромно називають самі британці, «через ставок», чи не ключовим питанням була наявність прямого російського впливу на демократичні процеси в Сполученому Королівстві. Особливо всіх хвилював Brexit — опоненти виходу Британії з Європейського Союзу свого часу доволі активно (якщо бути точним, у 2016-2017 роках) розвивали тему про невидиму руку Кремля в організації всього брексітівського задуму.

Проте в цьому голосуванні все не так очевидно, причому з якої сторони не подивитися. У звіті офіційно заявляється, що авторам не вдалося знайти очевидні докази прямого втручання Російської Федерації та її агентів в перебіг референдуму, проте не тому, що їх не було — в поясненні зазначається, що ці докази не вдалося знайти через небажання керівників розвідувальних органів та вищих посадовців виконавчої влади займатися цим питанням чи приділяти йому належну увагу.

Таким чином, навіть якщо росіян і можна було спіймати «на гарячому» в 2016 році, то тепер накопати такі само залізні докази вкрай важко. Показово, що нинішній уряд Її Величності не дуже позитивно ставиться до можливості насолити росіянам.

Декілька разів з Даунінг стріт, 10 вже приходили накази «пригальмувати» із розслідуванням. Саме тому цю доповідь довелося чекати аж півтора роки, хоча готова вона була ще до загальних парламентських виборів. Через це чиному прем’єру Борису Джонсону і його команді неодноразово закидали чи то співпрацю, чи то навіть корупційну змову з росіянами (як мінімум, з їх дешевими та доступними мільйонами на рахунках у британських банках). На щастя, поки прем’єра можна звинуватити хіба що в лінощах та небажанні займатися справжнім та повноцінним розслідуванням втручання росіян.

Без прізвищ

Є в новій доповіді одна цікава особливість, і, чесно кажучи, якраз вона доволі сильно псує загальне позитивне враження від документу. Чи то з обережності, чи то від нестачі інформації, але британські парламентарі та експерти не називають прізвищ — на сторінках документу фігурують анонімні «російські олігархи», «російські агенти» та «російські політики».

Проте це не той випадок, коли потрібно зневіритися. Не будемо забувати, що британська державна машина, а особливо розвідувальні структури, працюють надзвичайно професійно. Найвірогідніше, що всі імена, контакти та суміжні дані в доповіді підпали під категорію секретної інформації, яка доступна лише особам, безпосередньо залученим до прийняття рішень в контексті національної безпеки. Тому те, що британські розвідники та політики не кажуть пресі, кого саме вони спіймали «на гарячому», ще не означає, що цих людей не знайдуть.

Окрім того, винних треба шукати не лише в промерзлій російській тайзі, можливо, хтось і в самій Британії провадив небезпечну для королівства діяльність. Незважаючи на те, що Даунінг стріт, 10 вже неодноразово заявляла про детальне та точне відслідковування дійсних та потенційних російських дій проти британської демократії протягом усього процесу референдуму, представники Комітету з питань розвідки та національної безпеки не ймуть цьому віри. За їх словами, в багатьох випадках мало місце банальне нехтування своїми обов’язками чи небажання займатися такими розслідуваннями.

Звісно, то було за часів позаминулої адміністрації, і за час самого Brexit встигло багато що змінитися, але якщо справа стосується національної безпеки Сполученого Королівства, то просто так цю тему не забудуть. Наостанок важливо поставити собі запитання, а що ж ми, як Україна, можемо отримати з цієї доповіді? Невже нам вона цікава лише як черговий привід пірнути в світ британських політичних новин і політичної ж преси? Насправді ж все може бути набагато цікавіше. Нову доповідь Комітету з питань розвідки та національної безпеки варто сприймати також як своєрідний мануал — прикладний довідник методів агентурної та політико-економічної роботи російських агресорів. Тому британський звіт матиме для України в першу чергу практичне значення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Нідерланди проти Росії: позов у ЄСПЛ

Нідерланди надали додаткову інформацію до позову проти Росії до Європейського суду з прав людини у зв’язку зі збиттям літака рейсу МН17.

Про це повідомив посол України в Нідерландах Всеволод Ченцов.«Сьогодні відбувся брифінг у міністерстві юстиції Нідерландів, де представники держав-членів Міжнародної спільної слідчої групи (JIT) та країн, чиї громадяни загинули внаслідок збиття літака, представили розгорнуту інформацію щодо позову Нідерландів до ЄСПЛ проти РФ та висловили пропозицію підтримати такий крок.

Також було надано уточнення щодо правової основи звернення Нідерландів. Зокрема, країни, котрі бажають приєднатися до позову як треті сторони, зможуть це зробити впродовж 12 тижнів після офіційної передачі позову РФ секретаріатом ЄСПЛ», — розповів посол. За його словами, в позові Нідерландів проти Росії йдеться про порушення останньою трьох статей Європейської конвенції з прав людини — 2-ї, 3-ї та 13-ї.

Нагадаємо, 10 липня стало відомо, що Нідерланди подадуть позов проти Росії до ЄСПЛ через її роль у збитті літака рейсу MH17 над Донбасом у 2014 році. Цим кроком уряд країни хоче підтримати скарги окремих родичів загиблих, які вже звернулися до ЄСПЛ.

Розгляд по суті може розпочатися у лютому-березні наступного року.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Польща скасувала позовну давність для комуністичних злочинів

Завдяки новому законодавству польські прокурори зможуть переслідувати людей, відповідальних за скоєні злочини.

Президент Польщі Анджей Дуда підписав закон, який скасовує позовну давність за комуністичні злочини. Про це повідомляє «Польське радіо».

Попередні положення передбачали, що позовна давність для комуністичних злочинів починається з 1 серпня 1990 року, а вичерпання термінів для злочинів відбувається після 40 років, якщо йдеться про вбивство, воєнний злочин або злочин проти людяності, а також після 30 років, коли йдеться про інший комуністичний злочин. За останні не можна було би карати від 1 серпня цього року.

Автори законопроекту під час написання нових положень посилалися на Європейський суд з прав людини. Як вказано в поясненні до закону, «він відстоює позицію, що до обов’язків демократично правової держави входить засудження злочинів, котрі були вчинені у тоталітарних (авторитарних) системах і не були розслідувані з політичних причин». За інформацією правоохоронців, у Комісії переслідування злочинів проти польського народу нині відкрите 431 провадження. У понад 300 з них використовується кваліфікація як злочину проти людяності, що не підлягає позовній давності.

Нагадаємо, у 2017 році Сейм Польщі прийняв резолюцію, яка засуджує комуністичну ідеологію.

В Угорщині ще 10 років тому прирівняли злочини комуністів до Голокосту і заборонили заперечувати їх під загрозою тюремного ув’язнення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram