Connect with us

В світі

Каталонський вирок і розкопана могила Франко: ніщо не минає безслідно

Позачергові вибори в Іспанії довели — від зворотного, щоправда, що заради спільного майбутнього треба відмовлятися від власної впертості.

У неділю, 10 листопада, Іспанія вдруге в поточному році голосувала на парламентських виборах. І що? Соціалісти на чолі з Педро Санчесом, скоріш за все, залишаться при владі, але їхній мандат довіри похитнувся саме через політичні ініціативи влади.

Що було

Власне, глава уряду Іспанії Педро Санчес був змушений іти на ці вибори, але був упевнений, що вони будуть куди успішнішими для нього та Соціалістичної партії. Справа в тому, що до влади він прийшов у червні минулого року на тлі нечуваної політичної кризи навколо Каталонії та спроби проведення там референдуму про незалежність і, відповідно, неадекватної й незграбної реакції тодішньої правлячої консервативної Народної партії на сепаратизм (ніби й жорсткої, і в межах іспанського законодавства, але загалом неефективної) помноженої на корупційний скандал у правлячій еліті. І довелося ставати главою уряду меншості для стабілізації ситуації (у соціалістів було тоді лише 85 мандатів у нижній палаті парламенту). Санчесу це відносно вдалося: за декілька місяців уряд Іспанії спромігся організувати юридичну оцінку подій у Каталонії, вести відповідне розслідування, у внутрішній політиці вдалося збалансувати бюджет, розширити в ньому соціальні програми, на зовнішньому контурі — перехопити ініціативу в Італії щодо міграційного питання та продемонструвати дружню політику щодо біженців. В принципі всім було зрозуміло: дострокові вибори все одно невідворотні, голосування в кортесах мають штучний характер, довго так тривати не може. Санчес вибори оголосив і вони пройшли в квітні. Перемога соціалістів була переконливою (123 мандати), але недостатньою для формування однопартійного уряду, хоча виглядала впевненою на тлі повного провалу народників (тільки 66 місць) та невдачі головних конкурентів Санчеса по лівому табору — радикальної коаліції «Подемос» (42 мандати). Варіантів коаліції було небагато: або із «Подемосом» та дрібними лівими регіональними партіями, передусім із Каталонії, або союз із ліберальною партією «Громадяни» (57 мандатів).

… І що стало

І тут почалися знайомі українцям історії. Лідер «Подемос» Пабло Іглесіас та лідер «Громадян» Альберто Рівера відчули ціну власної «золотої акції» й почали шантажувати Санчеса своїми вимогами щодо входження в коаліцію. І це все тривало з травня до вересня, коли глава уряду махнув рукою та оголосив про чергове дострокове «перезавантаження». Але йшов на нього із впевненістю на покращення результату соціалістів, Рівера мав мрію стати другою за результатом партією, вибивши народників, а Іглесіас — теж підвищити свою вагу.

Паралельно — життя не стояло на місці: закінчилося судове слідство проти лідерів сепаратистів Каталонії, вони отримали ну надто жорсткі вироки й терміни ув’язнення. Причому серед засуджених є й активні політичні гравці, що мають мандати іспанського парламенту, або чиновники регіональної влади Каталонії. Трансляції протестів у Барселоні в жовтні, звісно, підвищили градус протистояння у виборчій кампанії

А ще Санчес виконав свою та загалом соціалістів давню обіцянку: довів до завершення процедуру перепоховання колишнього диктатора Франсіско Франко із меморіалу «Долина полеглих» до фамільної усипальниці. Але зауважимо: все це не вплинуло на позиції уряду — його підтримка в цілому залишилася на тому ж рівні, а от скористалися таким тлом інші політичні сили. Насамперед, праворадикальна партія «VOX» («Голос»), очолювана Сантьяго Абаскалем, яка в квітні вперше пройшла до кортесів із 24 мандатами. Її порядок денний — не в реакції на виклики сучасної політики, а в поверненні до минулого, до традицій, притаманних іспанському суспільству саме за часів Франко — із усією цією підкресленою релігійністю та опорою на сімейні устої та навіть на розподіл обов’язків між чоловіками та жінками. Тобто такий собі застиглий у часі консерватизм навіть не в економіці, а саме у свідомості.

Архітектори власних амбіцій біля «розбитого корита»

Повторимося, виборів 10 листопада цілком могло не бути, якщо б Рівера чи Іглесіас трохи збили із себе пиху та уклали коаліцію із соціалістами. Але…

Соцпартія отримує 28% та 120 мандатів — порівняно із квітнем на 0,7% та 3 мандати менше. Це не поразка, а така собі стримана стабільність, зниження ж результату — залежить і від падіння явки — майже 76% у квітні проти трохи менше 70% зараз. Проте соціалісти зазнають значних втрат у верхній палаті — в сенаті, де втрачають майже 30 місць (92 замість 121) і відповідно одноосібну більшість. Народна партія все ж таки змогла оговтатися від квітневого розгрому та покращує свій результат до 20,1% або 88 мандатів, в плюсі народники і в сенаті. Тут усе зрозуміло — новий молодий лідер, якому ще нема й 40 років, Пабло Касадо спромігся згуртувати традиційний електорат партії та відійти від її позиціонування як партії (незважаючи на назву).

А от усі, хто поставив амбіції вище за здоровий глузд, — програли. І якщо «Подемос» Іглесіаса із 12,9% втратив тільки 7 місць та отримав 35 мандатів, то «Громадяни» Рівери зазнали нищівної поразки із 6,8% (у квітні було 15,9%) та втратили одразу 47 мандатів — тепер лібералів будуть представляти лише 10 осіб… А от у «VOX» — святкують перемогу: із 15,1% вони збільшують своє представництво з 24 до 52 мандатів.

І що найцікавіше: Альберто Рівера, який зазнав й особистої поразки, — це ще молодий політик, що походить із Каталонії, де розпочав свою політичну діяльність ризикуючи багато чим, як прихильник єдності Іспанії. Саме така позиція привела його у вищу політичну лігу та давала шанс стати справжнім новим лідером країни на зміну традиційним та набридлим соціалістам чи народникам, що заміняли один одного десятки років. І незважаючи на шанс, що потребував тимчасового компромісу, Рівера обрав амбітну особисту перспективу — і програв, провалившись саме в базовій для себе Каталонії, де його випередили навіть непопулярні там праві народники та «VOX». От вам ціна особистого марнославства.

Але лідер «VOX» Сантьяго Абаскаль в особистій історії — повторення Рівери. Адже він походить із іншого ураженого історичним сепаратизмом регіону Іспанії — Країни басків. Та так само, спочатку в лавах народників, а потім вже як окремий політик, відстоював ідею іспанської єдності, перебуваючи багато років під державною охороною, через прямі погрози життю від баскських націоналістів, що винесли йому заочний смертний вирок.

Що важливо тут для України (хоч, звісно, паралелі дуже умовні), так те, що за майже шість років війни у нас так і не з’явилися нові політичні фігури на південному сході, не лише на окупованих територіях, що стали б загальнонаціональними авторитетами та почали би брати участь у формуванні порядку денного країни.

Безліч варіантів, або знову вибори

Між тим, в Іспанії — переддень складних перемовин та різних сценаріїв розвитку ситуації: може бути, що знову утвориться уряд меншості із соціалістами на чолі (а значить, Педро Санчес продовжить головувати в ньому), в який уже готовий увійти «Подемос» (і де вони були раніше?), лідер якого Іглесіас тепер говорить не лише про історичну можливість, а й про історичну необхідність формування коаліції, що протистоятиме посиленню крайньоправих (будемо відверті, прямих спадкоємців Франко). Може бути й коаліція — або крихка із соціалістів, «Подемос», екосоціалістів та регіональних лівих й унітаристських партій, або більш стабільна, з додаванням «Громадян». Всі ці сценарії насправді говорять, що в іспанській політиці або пройде значне переосмислення її змісту, концепцій та ідей, або чергові позачергові вибори знову стануть реальністю та перетворяться на ще одну політичну традицію. Коли політичні амбіції та програми будуть змагатися вже не між собою, а з підсвідомістю та фантомами забутої громадянської війни, які ще можуть вийти на поверхню на тлі безпорадності чи просто безвідповідальності.

Олександр СЕВАСТЬЯНОВ,
кандидат історичних наук,
доцент кафедри міжнародних відносин
і суспільних наук Національного
університету біоресурсів
і природокористування України

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

Макрон-ефект: як скандальні заяви президента Франції примирили НАТО і Трампа

«Чутки про мою смерть дещо перебільшені» — пожартував свого часу американський письменник Марк Твен, коли журналісти в США повідомили про його важку хворобу і, можливо, загибель. Тоді письменник перебував саме в Лондоні. За іронією долі, зараз тут, у Лондоні, так само були спростовані чутки чи то заяви про «смерть мозку» Північноатлантичного альянсу.

Скандальні висловлювання президента Франції, який поставив під сумнів життєздатність та єдність НАТО, мали зворотній ефект. У відповідь альянс отримав такий потужний заряд підтримки, якого не мав давно. А головне — те, що критичні заяви від Еммануеля Макрона змінили публічне ставлення до НАТО… з боку президента США. Дональд Трамп, який, як вважають, недолюблює французького колегу, перетворився із затятого критика альянсу на його безкомпромісного прибічника. Не знайшла підтримки союзників також позиція Макрона щодо відсутності загроз для НАТО з боку Росії — протягом дня постійно лунали заяви, що альянс, всупереч пропозиції президента Франції, не повинен забувати про «російський виклик».

Та й сам Макрон, хоч і не відмовився від своїх слів, але зменшив радикальність позиції. Між тим, на шляху до єдності країн-членів постала нова проблема: шантаж з боку президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. Він почав блокувати рішення організації, діючи схожим чином до того, як це робить Угорщина щодо України.

Альянс воскрес

Ця історія розпочалася майже місяць тому. На початку лис топада журнал The Economist опублікував інтерв’ю президента Франції про те, що Північноатлантичний альянс переживає «смерть мозку», в тому числі через брак координації між Європою і США. Він звинуватив Сполучені Штати у втраті зацікавленості в європейських союзниках та заявив, що НАТО перестає діяти у звичних обрисах. «Ми повинні переглянути реальність, що таке НАТО», — додав Макрон. Слова французького лідера про «смерть мозку НАТО» стали крилатими, хоча й викликали одностайне засудження з боку інших європейських держав та керівників НАТО.

Ще тоді, на початку листопада, Макрон не приховував, що робить цю заяву з розрахунком продовжити дискусію на грудневій зустрічі лідерів альянсу. Нагадувати колегам про цей намір президентові Франції зайвий раз не довелося. У публічних виступах лідерів держав-членів НАТО та в дискусіях за їхньої участі тема «смерті мозку» стала однією з основних. Європейські колеги Макрона доводили, що той не мав підстав для таких заяв, бо альянс нині — живий як ніколи. «Це в 1990-х роках НАТО практично не існувало. Ви пригадаєте щось про НАТО із тих часів?.. А зараз альянс доводить, що він живий, він змінюється, швидко реагує на загрози», — доводив у виступі на конференції NATO Engages президент Польщі Анджей Дуда. Та головною інтригою була позиція США.

Трамп — не Макрон

Вашингтон донедавна утримувався від чітких заяв на цю тему, натомість лунали натяки на протилежне, як-то заява держсекретаря про те, що НАТО або зміниться, або застаріє. До того ж, Трамп і сам був здавна відомий як критик альянсу, а торік під час саміту в Брюсселі навіть погрожував виходом США з організації. А отже, скандальні заяви Макрона, здавалося б, збігалися з його позицією. Однак у вівторок Трампа немов підмінили. Із НАТО-скептика він умить перетворився на безкомпромісного прихильника альянсу. Вранці на зустрічі з Єнсом Столтенбергом Трамп повністю підтримав генсека НАТО та оголосив: французи роблять щось погане, а заява Макрона про «смерть мозку» є дуже небезпечною.

На зустрічі із самим Макроном, яка відбулася у вівторок ввечері, він трохи збавив оберти критики, але підтримка НАТО з його боку збереглася. Зміну своєї позиції президент США пояснив тим, що, мовляв, за цей час сам альянс змінився. «НАТО робить фантастичні речі, і всі беруть у цьому участь… Три роки тому НАТО йшло у неправильному напрямку. Тепер же альянс сильний і стає сильнішим», — розповідав Дональд Трамп перед телекамерами, сидячи поруч із Макроном.

Доречно згадати, що це — далеко не перша суперечка президентів США та Франції. Ці політики здавна, ще від першого року президентства Трампа, мають імідж антагоністів, що постійно розходяться в ключових питаннях. Курйозна деталь: якось Макрон привіз до США «дерево дружби», президенти разом посадили його на галявині поблизу Білого дому, але згодом рослина звідти зникла. Американська адміністрація визнала: «дерево дружби» Макрона і Трампа загинуло. Жарти жартами, але є всі підстави припустити, що нелюбов Трампа до Макрона справді вплинула на зміну позиції президента США щодо НАТО. Лишається тільки здогадуватися, чи було це від початку тактикою французького лідера, аби відродити підтримку альянсу Вашингтоном, але в результаті вийшло непогано.

Турецька блокада

Варто відразу застерегти від надмірного оптимізму щодо єдності союзників. На жаль, протистояння Франція—США було не єдиним у цій історії. Макрон, коли заявляв про «смерть мозку НАТО», критикував дії не лише американського колеги, але й турецького. Президент Франції обурювався через «неузгоджені агресивні дії в регіоні, де наші інтереси поставлені на карту», маючи на увазі вторгнення турецьких військ у Сирію. Також Макрон заявив про неприпустимість купівлі Туреччиною російських систем протиповітряної оборони С-400. Турецького президента ці претензії зачепили: він відповів образою на образу, порадивши Макрону «…перевірити власну голову, перш ніж оголошувати «смерть мозку» НАТО».

Розбіжності загострилися за день до зустрічі в Лондоні, коли стало відомо, що Туреччина фактично ставить ультиматум союзникам. Ердоган прямо заявив, що заблокує будь-які рішення, якщо лідери країн не погодяться визнати терористичними організаціями тих, на кого вкаже Анкара. А Туреччина вимагає, щоб альянс офіційно визнав терористами Робітничу партії Курдистану, її бойове крило «Загони народної самооборони» (YPG) та інші прокурдські організації, які діють на турецько-сирійському кордоні. Саме вони були основною ціллю військової операції Туреччини в Сирії в жовтні. «Якщо наші друзі в НАТО не визнають терористичними організаціями тих, кого ми вважаємо такими, тоді вибачте, але ми будемо проти будь-якого кроку, який буде зроблено в Лондоні», — заявив Ердоган.

Це вже нагадує угорську тактику щодо України, чи не так?

Причому наслідки турецької блокади — ще суттєвіші. Вимагаючи ухвалення рішення, якого не було на порядку денному альянсу, Ердоган блокує всі рішення, які мали би бути ухвалені на найвищому рівні. Зокрема, лідери НАТО планують ухвалити в Лондоні рішення щодо нового плану захисту Польщі та країн Балтії від російської загрози. Деталі плану поки невідомі, але, очевидно, йдеться про військове посилення на додачу до бойових груп, які вже розміщені в цих країнах. Це рішення — також під загрозою зриву. Причому європейські політики поки що не готові виконувати вимоги Ердогана. Так, Макрон вже нагадав, що сирійські курди допомагали міжнародній коа ліції перемогти терористів «Ісламської держави», а тепер НАТО має визнати терористами їх самих?

Стримати державу-терориста

За конфліктами всередині Північноатлантичного альянсу уважно стежать не лише держави-союзники та їхні партнери на кшталт України. Є держава, для якої заяви Макрона про «смерть мозку», жорсткі відповіді Ердогана, намір Туреччини блокувати рішення НАТО тощо — немов бальзам на душу. Звісно ж, ідеться про Росію, де не дуже приховують позитивні емоції. «Відмирання частин тіла НАТО нас не стосується, але ми спостерігаємо», — заявили з цього приводу в Кремлі. Та особливу вагу для РФ мали нещодавні висловлювання Макрона, коли той вже почав поволі знижувати накал критики на адресу НАТО, але натомість заявив, що не вважає Росію противником альянсу чи навіть спільною загрозою для його членів.

На щастя заяви, що пролунали в Лондоні, дають підстави для обережного оптимізму з цього приводу. Жоден з лідерів держав-членів НАТО, що висловлювався під час лондонської зустрічі, не підтримав ідею про те, що альянс має забути про російську загрозу. А от протилежні заяви лунали: попри потребу боротися із загрозою тероризму, стримування агресивної Росії лишається і має лишатися пріоритетом. І навіть Трамп, який кілька разів повторив, що він точно «зможе порозумітися з росіянами», все ж наголосив, що альянс «має бути готовим» до стримування різних ймовірних противників, і Росія не виняток. А тому «російська політика» НАТО після зустрічі в Лондоні, переконані, не зазнає змін. Підтвердженням цьому є й ухвалена на саміті альянсу декларація де наголошується, що агресивні дії Росії є загрозою евроатлантичній безпеці.

Сергій СИДОРЕНКО,
Юрій ОНИЩЕНКО,
Лондон, ЄП

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Генеральна Асамблея ООН проти мілітаризації Криму

На пленарному засіданні 74-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, а також районів Чорного та Азовського морів».

Як йдеться в прийнятій резолюції, присутність російських військ у Криму порушує національний суверенітет, політичну незалежність і територіальну цілісність України й підриває безпеку і стабільність сусідніх держав і європейського регіону. Генеральна Асамблея ООН висловила серйозну стурбованість з приводу прогресуючої мілітаризації Криму Російською Федерацією як державою-окупантом.

Автори закликали Росію припинити поставки до Криму систем озброєнь, у тому числі літаків і ракет, здатних нести ядерну зброю, зброї і боєприпасів, утримуватися від спроб поширити свою юрисдикцію на ядерні об’єкти і матеріали в Криму, а також не призивати жителів Криму в свої збройні сили.

Делегати Генеральної Асамблеї ООН висловили стурбованість у зв’язку з триваючими діями Російської Федерації в районах Чорного моря, що оточують Крим, Азовському морі і Керченській протоці, включаючи їх мілітаризацію, зазначивши, що такі дії створюють додаткові загрози для України і підривають стабільність регіону в цілому.

Також, у резолюції закликають всі держави, міжнародні організації і спеціалізовані установи утримуватися від будь-яких поїздок до Криму, не погоджених з Україною.

Співавтори резолюції висловилися за «проведення подальших переговорів з метою забезпечити звільнення Російською Федерацією всіх незаконно затриманих українських громадян та їхнього щасливого повернення на Україну».

Делегати закликали Російську Федерацію утримуватися від дій, що перешкоджають законному здійсненню навігаційних прав і свобод в Чорному і Азовському морях та Керченській протоці.

Ознайомитись з повним текстом резолюції можна за цим посиланням.

Читати далі

В світі

Польща погрожує Німеччині судом

Польська державна нафтогазова компанія PGNiG має намір звернутися до суду, якщо Німеччина не врахує інтересів Польщі під час імплементації газової директиви Євросоюзу щодо «Північного потоку—2».

Про це пише польське видання BiznesAlert, передає liga.net. За словами президента PGNiG Петра Возняка, в схваленій Бундестагом газовій директиві поки що враховані інтереси Польщі. «Схоже, ми поки що в безпеці. У документі був пункт, що перед тим, як надати якесь послаблення «Північному потоку—2», регулятор повинен врахувати безпеку поставок і вплив на конкурентоспроможність ринку сусідніх країн», — наводяться слова П. Возняка. Якщо Німеччина дотримуватиметься цього положення, то Польща відчуватиме себе в безпеці, зазначив він. «У випадку з OPAL відсутність такого аналізу викликала чітку відповідь з нашого боку, — нагадав П. Возняк. — Якщо буде пропущено глибокий аналіз впливу на ринок і безпеку сусідніх країн, ми залишаємо за собою право вжити відповідні правові заходи», — підсумував голова PGNiG. Нагадаємо, газова директива ЄС набула чинності 23 травня, а країни-члени співтовариства повинні до 24 лютого 2020 року закріпити її в національному законодавстві. Директива спрямована на регулювання діяльності газопроводів третіх країн на території ЄС. Серед основних її положень: компанії, які постачають та транспортують газ, повинні бути розділені. Таким чином, компанія- оператор «Північного потоку—2» повинна бути незалежною від «Газпрому», а 50% його пропускної потужності повинні резервуватися для альтернативних постачальників. Винятки можливі, але тільки зі схвалення Єврокомісії.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.