Нове перемир’я і стара війна. Головні підсумки саміту G20 для світу та України | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

В світі

Нове перемир’я і стара війна. Головні підсумки саміту G20 для світу та України

Опубліковано

on

Днями в аргентинській столиці Буенос-Айресі завершився саміт лідерів країн Великої двадцятки. Перші особи двадцяти найбільш впливових держав світу вперше зібралися на зустріч у Південній Америці. Окрім офіційного порядку денного саміту, лідерам G20 довелося реагувати на найбільш гучні міжнародні події останніх тижнів і місяців — від вбивства саудівського журналіста Джамаля Хашукджі до захоплення Росією трьох українських кораблів та їхніх екіпажів поблизу Керченської протоки.

Отже, про найбільш вагомі підсумки саміту та найважливіші дискусії, які провели світові лідери.

Міжнародний тиск на Росію через захоплення українських кораблів

За тиждень до того, як керівники країн G20 зібралися в Аргентині, загострення конфлікту між Україною і Росією стало однією зі світових топ-тем. Лідери більшості західних країн та організацій закликали Москву звільнити захоплених українських моряків — аналогічні вимоги російському президентові Володимиру Путіну довелося почути і на саміті G20.

Так, 1 грудня із Путіним у форматі робочого сніданку зустрілася канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка висловила занепокоєння загостренням у Керченській протоці і виступила на підтримку свободи судноплавства в Азовському морі. Найбільш важливим підсумком півгодинних переговорів за сніданком стала домовленість Москви та Берліна задіяти «нормандський формат» у вирішенні Керченської кризи тобто залучити до переговорів групу високопоставлених представників Німеччини, Франції, Росії та України. Крім того, питання про дії Росії Меркель обговорила і в ході особистої зустрічі із президентом США Дональдом Трампом. Президент Франції Еммануель Макрон також порушив цю тему України в ході переговорів з Путіним, зажадавши від нього звільнити узятих в полон українців.

Ідею вирішення ситуації із захопленням українських моряків у «нормандському форматі» підтримав і турецький лідер Реджеп Тайіп Ердоган, якого раніше називали можливим посередником у цьому конфлікті. На полях саміту в Аргентині Ердоган висловив сподівання, що Київ, Москва, Париж та Берлін зможуть знайти вихід із ситуації, спровокованої агресією Росії. «Я поговорив із президентами РФ і України Володимиром Путіним та Петром Порошенком з приводу цього інциденту. Сподіваюся, що чотири країни проведуть між собою зустріч, і на ній почнеться новий процес з метою врегулювання цієї ситуації», — заявив Ердоган.

Президент України вже заявив, що офіційний Київ готовий до такого формату переговорів. «Ця пропозиція попередньо була узгоджено зі мною під час телефонної розмови із канцлером Німеччини, і ми, безумовно, візьмемо участь у зустрічі «нормандського формату» на рівні політичних радників, на якій ми поставимо термінове питання — вимогу до РФ повернути наших військових, кораблі і відкрити Керченську протоку», — заявив П. Порошенко в інтерв’ю France 24. У той же час він підкреслив, що такий формат — лише спосіб, а не гарантія, вирішення кризи.

«Похолодання» у відносинах Трампа і Путіна

Скасування запланованої двогодинної зустрічі президента США Дональда Трампа з Володимиром Путіним на полях G20 стало ще одним наслідком незаконної атаки російських збройних сил на українські кораблі. Цю причину озвучили як особисто Трамп, так і представники його адміністрації — зустріч скасувала саме американська сторона. Зокрема держсекретар США Майк Помпео заявив, що можливість особистих переговорів Трампа і Путіна в майбутньому залежить від звільнення захоплених Росією українських кораблів та 24-х українців. За словами Помпео, американський президент вирішив, що «правильним буде сказати росіянам: поверніть моряків, поверніть українські кораблі, вони їхні, люди повинні бути повернуті додому, до своїх сімей». Таким чином Трамп «хотів дати чіткий меседж, що США вважають поведінку Кремля неприйнятною», — підкреслив держсекретар США.

На саміті Великої двадцятки в Аргентині Трамп дійсно виявляв куди менше люб’язності щодо російського лідера ніж у ході їхніх попередніх зустрічей. Зокрема, як підмітили журналісти, лідери Росії та США не потиснули руки один одному під час церемонії фотографування глав делегацій країн G20. Однак коротка неформальна бесіда між Трампом і Путіним в Буенос-Айресі все ж відбулася. В ході цієї розмови Трамп, знову порушив тему російської агресії в Україні.

«Перемир’я» у торговельній війні Вашингтона і Пекіна

Однією з найбільш значимих серед запланованих тем саміту G20 стала торгова війна між США і Китаєм — двома найбільшими економіками світу. З початку липня вони ввели взаємні мита на загальну суму понад $100 млрд, нагадує ЗМІ. Щоб знайти компроміс у цьому питанні, лідери двох країн Дональд Трамп і Сі Цзіньпін надзвичайно довго «вечеряли» в Буенос-Айресі — їхня зустріч 1 грудня тривала 2,5 години. За підсумками переговорів Вашингтон і Пекін досягли певного «перемир’я» у взаємному торговому протистоянні. США погодилися відкласти на 90 днів підвищення штрафних мит на китайські товари — з 1 січня 2019 року американські мита повинні були вирости з 10 до 25 відсотків. Однак угода лише тимчасова: якщо сторони не вийдуть на новий торговий договір, після закінчення 90 днів після 1 січня США таки підвищать штрафні мита, що може призвести до відповідних заходів з боку Китаю.

Нова торговельна угода США, Мексики та Канади

Ще одним важливим результатом саміту Великої двадцятки в Аргентині стала нова угода про торгівлю в Північній Америці, яку підписали президент США Дональд Трамп, лідер Мексики Енріке Пенья Ньєто і прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо. Цей документ замінить Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (NAFTA) — вона діяло з 1994 року, однак проти цього договору різко виступив Вашингтон. Трамп називав NAFTA «однією з найгірших торгових угод» іще в ході своєї виборчої кампанії обіцяв розірвати договір.

Тепер же північноамериканські країни підписали новий документ одну з найбільших у світі угод про вільну торгівлю. Договір охоплює держави, де проживає 500 млн осіб і сукупний ВВП яких становить $23 трлн на рік.

«Демократія мінімального компромісу»

У результаті дводенного саміту лідерів Великої двадцятки вдалося підписати спільну декларацію — на відміну від літнього саміту Великої сімки в Канаді, коли Трамп зі скандалом відкликав свій підпис. Утім у світовій пресі підсумкове комюніке аргентинської зустрічі G20 швидко охрестили «декларацією мінімального компромісу» оскільки через розбіжності між світовими лідерами в тексті залишили лише найбільш компромісні формулювання. Так, під тиском США лідери G20 виключили з підсумкової декларації пункт щодо боротьби з протекціонізмом, замінивши його словами про «підтримку принципу багатосторонності» у ділових та торгових відносинах. За словами Ангели Меркель, пройшли ті часи, коли цей принцип отримував автоматичне схвалення серед країн Великої двадцятки. «За нього доводиться боротися», — уточнила канцлер.

У той же час державам вдалося домовитися про необхідність реформувати Світову організацію торгівлі. Крім того, в комюніке йдеться про проблему міграції, хоча в документі вона згадується лише двома реченнями. Зокрема, лідери Великої двадцятки визнали, що потоки біженців є «глобальною проблемою, що має гуманітарні, політичні, суспільні та економічні наслідки». Керівники G20 пообіцяли спільно боротися з причинами міграційної кризи.

Підсумковий документ з клімату, як і в 2017 році в Гамбурзі, підписали лише 19 країн — США відмовилися його підтримати.

Підготовано за матеріалами НВ

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

Між Кремлем та олігархом: що принесе зміна влади у «захоплену» Молдову?

Опубліковано

on

Сергій СИДОРЕНКО, редактор ЄП

Три роки тому молдовська медіаспільнота ухвалила дивне, на перший погляд, рішення. Переможцем щорічного конкурсу в номінації «найкращий політичний журналіст Молдови» став… генсек Ради Європи Турбйорн Ягланд. Це був не тролінг і не жарт. Тодішня стаття Ягланда про Молдову, що вийшла у New York Times, досі лишається найбільш цитованим матеріалом, точніше, цитують її назву, що звучить як «Захоплена держава».

 

У цій статті йшлося про те, що Молдова хоч і має державний апарат і всі необхідні інститути влади, але всі рішення в ній ухвалюють купка олігархів, а корупція перетворилася на норму. У 2015 році, коли публікувалася ця стаття, в Молдові зазвичай називали двох таких олігархів. Того ж року один із них, лідер нинішньої партії влади Влад Плахотнюк, спромігся посадити іншого (екс-прем’єра Влада Філата) та сконцентрував контроль над усіма інститутами влади в державі. Одна біда — для збереження цього стану потрібна підтримка парламенту. Тому вибори, які пройдуть уже цього місяця, мають особливу вагу і для Плахотнюка, і для його противників.

У лідерах нині три партії: Демпартія на чолі з одіозним олігархом, соратники президента Додона, який не приховує, що його козирем є дружба з Путіним, а також проєвропейська опозиція, яка визнає, що має мінімум шансів на перемогу. До слова, дві останні партії сподіваються на зміну влади в Україні, бо звинувачують Порошенка у підтримці Плахотнюка, який був його бізнес-партнером. Натомість Плахотнюк розраховує на американців, пояснюючи їм, що його влада — це єдине, що здатне утримати Молдову від падіння в обійми Кремля. То що ж чекає на Молдову після виборів?

Молдова — (не) Україна

Українці люблять скаржитися на «злочинну владу», говорити про складну структуру нашого суспільства, про відсутність перспектив для молоді тощо. Помножте це на 10 — і ви зможете уявити проблеми сучасної Молдови. Це і вкрай складна етнічна картина — осередки етнічних меншин розкидані по всій державі, при цьому частина громадян принципово не хочуть вчити державну румунську мову. Це і брак національної ідеї — адже значна кількість прозахідних громадян відкрито виступають за приєднання Молдови до Румунії. Це і шалений рівень трудової еміграції — навіть за офіційними даними, близько 10% населення Молдови вже виїхали за кордон на постійне проживання (не враховуючи тих, хто виїжджає для епізодичної роботи). А це — представники найактивнішої частини населення. Це  й дискредитована корупцією влада, яка дек ларує, що є проєвропейською, але має вкрай низьку довіру в ЄС (особливо після нещодавнього скасування результатів виборів мера столиці лише через те, що на них переміг один із лідерів опозиції).

А віднині Молдова додала проблему, прямо запозичену з українського досвіду. Торік наші сусіди змінили виборчу систему з партійної на змішану — точно таку, як діє в Україні. Половина депутатів обирається за списком, друга половина — в один тур на мажоритарних округах. Молдова — невелика держава, і сенс обирати депутатів «від територій» там доволі сумнівний. До того ж, у Кишиневі усвідомлювали, що зміна закону  викличе обурення Європи — Україну здавна критикують за змішану систему, закликаючи Київ змінити її.

Але всі ці доводи не мали значення, оскільки змін потребувала правляча в Молдові Демократична партія (ДПМ), рейтинг якої часом не лишав демократам місця навіть у трійці лідерів. Мажоритарні округи з українського досвіду відомі тим, що на них найпростіше застосовувати адмінресурс і методи непрямого підкупу виборців.

До слова, адмінресурсу в Демпартії більш ніж достатньо. Офіційно вона має 42 мандати зі 101 у парламенті, а фактично — контролює стійку більшість. Причому на початку скликання розклад сил був зовсім іншим. «На виборах вони отримали 19 мандатів, а тепер мають більшість. Те саме на місцевому рівні: ДПМ представляють 700 із 900 мерів та керівників сіл, хоча після виборів мали 250. В хід ішло все — і переслідування, і погрози, і стимули», — розповідає Павел Постіке, що опікується моніторингом виборів у авторитетній молдовській асоціації Promo-LEX.

Країна творчих політтехнологів

Два роки тому, восени 2016-го, у Молдові відбулися перші за 20 років всенародні президентські вибори — до того главу держави обирали в парламенті. Формальним приводом для зміни правил стало те, що в останні роки обрання президента в парламенті перетворювалося на  тривалий та виснажливий серіал, бо голосів традиційно не вистачало. От тільки на той момент Демпартія вже отримала впевнену більшість і не мала би проблем із обранням свого кандидата, але мала іншу проблему, яку вибори успішно вирішували. Річ у тім, що в 2015—2016 роках Кишинів був охоплений вуличними протестами за участі партій-антагоністів, проєвропейських та проросійських, яких об’єднувало спільне бажання — повалити владу ДПМ. Протести були доволі серйозними, — з багатотисячними мітингами, наметовими містечками і навіть штурмом парламенту Молдови.

Оголосивши всенародні вибори президента, Демпартія розірвала цей союз. Намети в центрі столиці дуже швидко зникли — активісти перейшли з вулиці «в поля», розпочавши агітацію виборців. Цікаво, що Демпартія навіть не стала всерйоз брати участь у цих перегонах — на них змагалася прозахідна екс-міністерка Майя Санду та лідер Соцпартії Ігор Додон, який фотографувався для білбордів із Путіним та обіцяв дружбу з Росією.

І тут чинна влада Молдови також вчинила нестандартно. Додона вони намагалися не помічати, натомість над дискредитацією Майї Санду працював увесь медійний ресурс Демпартії та Плахотнюка. Як підсумок — вона програла вибори із відривом лише в 67,5 тисяч голосів.

Справа в тому, що від перемоги Додона правляча в Молдові Демпартія нічого не втрачала. Президент країни і до того мав мінімум повноважень, а Додона після обрання позбавили навіть останнього важеля — можливості блокувати закони, не підписуючи їх. Допоміг Конституційний суд (опозиція називає його підконтрольним Плахотнюку). КС виніс «творче» рішення про те, що президента можна відстороняти від виконання обов’язків, передаючи право підписання законів спікеру, який на цю хвилину перебирає повноваження в.о. глави держави.

Виникає запитання: то чому б тоді не пустити на невпливову посаду проєвропейську, хоч і опозиційну Санду? Відповідь, як це часто буває у молдовській політиці, досить несподівана. По-перше, Плахотнюк довго і навіть успішно (про це трохи нижче) вибудовував для себе імідж безальтернативної політичної сили, що здатна зупинити поступ Кремля в Молдові. Інших прозахідних політиків, здатних протидіяти РФ, у Кишиневі бути не повинно. Майя Санду не мала права зруйнувати цей імідж, перемігши на виборах. По-друге, Плахотнюку був потрібен живий «привид Кремля» у Кишиневі — той, хто демонстрував би для Вашингтона та Брюсселя, що російська загроза поруч, що вона реальна. Санду в цю концепцію також не вписувалася, а Додон ідеально підходив під неї. І по-третє, перемога Санду на виборах, навіть якщо йдеться про посаду без повноважень, була здатна мобілізувати проєвропейську опозицію в Молдові, довести людям, що вони можуть перемогти навіть всесильного Плахотнюка.

Звісно, на виборах-2019 у Молдові працюють також стандартні, звичні для українців методи політичної технології. Це й безкоштовні концерти з агітацією за партії політиків, і продуктові набори, і кандидати-клони. Приміром, на окрузі другого опозиційного лідера Андрея Нестасе з’явився досі невідомий нікому кандидат, колишній поліцейський Андрей Нестас, який спромігся швидко зібрати підписи виборців і зареєструвався один день з тезкою-опозиціонером — за молдавським виборчим законодаством це гарантувало, що їх імена стоятимуть поруч у бюлетені.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

«Золоті візи» загрожують безпеці ЄС

Опубліковано

on

Продаж громадянства або посвідок на проживання у країнах-членах ЄС збільшує ризик проникнення на територію блоку членів організованих злочинних угруповань, корупції та відмивання грошей.

 

Про це йдеться в драфтовому звіті Єврокомісії, повідомляє Reuters. «Європейська Комісія попередить, що програми щодо продажу громадянства або посвідок на проживання в країнах-членах ЄС можуть допомогти іноземним організованим злочинним угрупованням проникнути на територію блоку та збільшують ризик відмивання грошей, корупції та ухилення від сплати податків», — йдеться в повідомленні.

Наразі з-поміж 28 країн-членів ЄС лише на Мальті, Кіпрі та в Болгарії можна купити громадянство за інвестиції від одного до двох мільйонів євро. Посвідку на проживання можна придбати за гроші в двадцяти країнах Євросоюзу. Ціни за це коливаються від 15 тисяч євро у Хорватії до п’яти мільйонів євро в Люксембурзі та Словаччині.

Таким чином порушуються чинні правила ЄС, згідно з якими люди «фізично» мають проживати в країні-члені блоку, щоб претендувати на громадянство в ній. У Єврокомісії вважають, що продаж посвідок на проживання іноземцям має схожі ризики, як і продаж паспортів в обмін на інвестиції. Тому європейські чиновники пропонують створити експертну групу, яка до кінця року має виробити рекомендації і заходи, за допомогою яких можна буде зменшити ризики від програм з продажу «золотих віз».

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Естонія вимагатиме від Росії відшкодування збитків за радянську окупацію

Опубліковано

on

Естонія повинна офіційно вимагати від Росії відшкодувати збитки за радянську окупацію, вважає міністр юстиції країни Урмас Рейнсалу.

 

Про це повідомляє «Європейська правда». «Ми відзначаємо річницю Тартуського миру і ми з відданістю згадуємо про сміливість естонських солдатів і дипломатів, які будували свою державу», – написав естонський міністр у газеті Eesti Päevaleht.

«Для Естонії мирний договір, по суті, закінчився перемогою. Друга стаття мирного договору, згідно з якою Росія назавжди відмовляється від своїх привілеїв щодо Естонії, дійсна і зараз», – додав Рейнсалу. За його словами, Тартуський мир – це не просто «якесь історичне питання». «Дотепер конституційно діє і визначена в Тартуському мирному договорі лінія державного кордону, до укладення між країнами інших домовленостей. У той же час, нещодавно були озвучені питання з приводу правової спадкоємності в зв’язку з Тартуським мирним договором, що викликають занепокоєння», – зазначив естонський міністр.

Він нагадав, що Радянський Союз окупував Естонію, порушивши саме Тартуський мир. Його правонаступниця Росія повинна це визнати – і за фактом вона, виходячи з міжнародного права, зобов’язана відшкодувати завдану нею шкоду», – вважає Рейнсалу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.