2021 рік: правові події, проблеми, закони, люди, актуальні наукові видання - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

В Україні

2021 рік: правові події, проблеми, закони, люди, актуальні наукові видання

Дата публікації:

Пішов в історію 2021 рік. Рік божевільний, що приніс нам стільки викликів, невдач, помилок, яких вистачило б на декілька років. І хоча життя йде вперед, а з ним рухається і вся країна, варто озирнутися в минуле, аби ще раз зрозуміти, чого варті урядові намагання розворушити економіку, завершити реформу місцевого самоврядування, посилити спроможності українського війська, продовжити «Велике будівництво», не полишити медичну реформу на плечах хворих громадян, стабілізувати тарифи для мешканців сіл, міст та містечок. Враховуючи те, що на кожну душу населення припадає величезна насиченість інформаційного негативу, а з кожного квадратного метра об’єкта нерухомості держава отримуватиме свій зиск, — головне не дійти до «нового Майдану», зберегти цілісність країни та створити умови для повернення співвітчизників з-за кордону, а не збільшувати їх потік у той бік.

Читайте також: Максим Щербатюк: «Пошук державою простих та швидких рішень і недооцінка ризиків щодо захисту прав людини – одна з найбільщих труднощів у сфері забезпечення прав людини у 2021 році»

Держава пережила половину каденції Президента України Володимира Зеленського, а соціологи засвідчили зниження його рейтингу, і країна вже відчуває роз’єднаність політичних еліт, зокрема по лінії протидії олігархам, корупції, критики земельної реформи, поглиблення конституційної кризи. І монобільшість у парламенті, можна сказати, канула в Лету, а територіальні громади опинилися в обіймах різномасних партійних осередків, які нерідко не можуть домовитися між собою й часто-густо зраджують виборців та намагаються просувати «своїх» людей у владу.

В юридичних колах продовжується «зміна» правничих поколінь, насаджуються нові команди, зокрема серед прокурорів та в поліції; активізуються адвокатські бюро та об’єднання, майже зникли класичні адвокати, а нотаріуси почали активніше заявляти про свою роль у діловому обороті; продовжується судова реформа, але до порядку в судочинстві ой як ще далеко. Бо для цього треба мати політичну волю до змін, у тому числі й у самому суддівському середовищі.

Читайте також: Українці назвали ТОП-3 досягнень країни в 2021 році

На цьому тлі проводити рейтингування — це наважитися сформувати об’єктивну оцінку сучасним реаліям, які щодня фактично приносять нескінченний потік несподіванок, нових викликів та сенсів. Так, в освітянських колах стосовно юридичного фаху посіяно сумніви щодо кількості та якості підготовки юристів, багато з яких не можуть сьогодні знайти своє місце в цій славетній професії. Загалом же останнім часом юристи все більше намагаються випереджати події, визнавати об’єктивні умови виникнення проблем та знаходити надійні способи для їх здолання. Натомість усе частіше звучать сумніви щодо здатності влади переломити негативний перебіг подій. Тому, формуючи рейтинги 2021 року, редакція ЮВУ найперше звернулася до експертних досліджень, публікацій в авторитетних ЗМІ та соціальних мережах. Було враховано, звісно, й думки членів Редакційної ради газети, відомих юристів та наших читачів. А наші номінації звучать традиційно, як і в минулі роки, а саме:

1) позитивні правові події року;

2) негативні (невирішені) правові проблеми року;

3) ефективні закони року;

4) креативні юристи року;

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

5) фундаментальні правові видання року.

Також традиційно кількість інформаційних приводів у кожній групі дорівнює п’яти, тобто є оптимальною, що допомагає зосередитися на фактах правового життя, не беручи до уваги менш суттєві факттори та події. Безперечно, що не все сказане нами є безспірним, не кожна подія може знайти своє вірне й однакове сприйняття всіма українцями, проте експерти вирішили в цьому плані не вдаватися до подібних міркувань, загравати з читачем, а про все говорити по суті. Отож, почнемо…

Позитивні правові події року

1. Активна й послідовна реалізація земельної реформи. На сьогодні маємо 78 376 укладених угод по відчуженню земельних ділянок сільськогосподарського призначення (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання), 5 374 нотаріуси отримали доступ до даних Державного земельного кадастру, 3 295 686 грн відшкодовано в добровільному порядку за шкоду, заподіяну внаслідок порушень земельного законодавства. Безумовно, чільне місце в 2021 році посідали нормалізація управління земельними ресурсами, знищення або обмеження корупційних схем у земельній сфері й відновлення справедливості для українців. Передання права розпорядження землями державної власності за межами населених пунктів у комунальну власність територіальних громад і запровадження єдиної перевірки документації із землеустрою — це ознака цивілізованого ринку землі. На даний момент це питання вже вирішено. Хоча як і в будь-якій реформі складнощі є й вони активно впливатимуть на фактичний стан справ. Та все одно це — крок уперед.

Читайте також: Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко: “Найбільш знаковими подіями 2021 року стали заснування Кримської платформи та ухвалення законів щодо забезпечення прав ВПО”

2. Продовження реформи децентралізації та адміністративно-територіальних перетворень. Із прийняттям у 2015 році Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад було дано старт реформі децентралізації в Україні — формуванню базового рівня адміністративно-територіального устрою — об’єднаних територіальних громад. Усі тоді розуміли, що без змін до Конституції України та прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій повноцінно завершити цю реформу неможливо. Тож через складність процесів наразі ми маємо лише половинчасте рішення. Не змінюючи Конституцію, депутати наділили Кабінет Міністрів України повноваженнями визначати адміністративні центри та затверджувати території громад до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій.

Аналогічно парламент закріпив новий районний поділ країни. Однак поза увагою залишилися питання публічного правонаступництва в тих територіальних громадах, в яких є складні утворення, або так звані «матрьошки», та проблеми в частині розмежування спільного комунального майна. Таку назву отримали громади, в складі центральної садиби яких перебувають інші громади, що до реформи децентралізації мали власного голову й депутатський корпус, але все одно підпорядковувалися органам місцевого самоврядування вищого рівня. Такі складні територіальні утворення протягом 20 років були наявні в 14 областях України, Автономній Республіці Крим і місті Севастополі. Й хоча вони стосуються невеликої кількості громад, що складають лише 1,5 — 2 їх відсотки, але все одно це створює місцевій владі і громадянам серйозні незручності. Тому подальша адмінтерреформа на часі.

3. Перезавантаження корупційної інфраструктури. Верховна Рада повернула НАЗК повноваження щодо запобігання корупції та перевірки декларацій чиновників. Ухвалені зміни цілком враховували рекомендації Венеційської комісії. Дані зміни встановлюють заходи фінансового контролю щодо суддів загальних судів та суддів КСУ. НАЗК розпочала перевірки декларацій та здійснює моніторинг способу іхнього життя. Результати їх можна бачити в реальних рішеннях ВАКС, який ухвалив уже 34 вироки, з них 27 — обвинувальні. До в’язниць відправляли суддів, прокурорів, СБУшників, керівників державних підприємств — загалом же від вересня 2019 року ВАКС ухвалив 59 вироків. А детективи НАБУ та прокурори САП продовжували відкривати нові справи, яких було понад півтисячі, та направили до судів понад 60 обвинувальних актів. Всього ж за час роботи цих відомств до суду скеровано понад 300 справ стосовно майже 600 осіб, а підозру отримали близько 1000 осіб, зокрема 6 міністрів та їх заступників, 20 народних депутатів, 67 суддів та 78 керівників держпідприємств тощо. Відтак можна констатувати, що певні зрушення тут є.

4. Добровільне декларування активів громадянами. Цю процедуру ще іменують і як амністію капіталів (податкову амністію). Ідеологи цієї кампанії сподіваються, що її результати нададуть можливість радикально покращити фінансовий стан держави, адже, як відомо, у розвинених країнах основний внесок до держскарбниці роблять не юридичні, а фізичні особи. Й саме вони є головними донорами бюджету — в межах не менше двох третин його обсягу. Водночас для нашої країни такий фінансовий експеримент є ризикованим. Як було заявлено, за даними Мінекономіки, в 2019 році рівень тіньової економіки склав 29% від обсягу офіційного ВВП держави, у І кварталі 2020 року — 31%. Тож динаміка присутня, що є негативним для формування бюджетів усіх рівнів. Кількість неформально зайнятого населення віком від 15 до 70 років в Україні в січні — вересні 2020 року — 3 275,5 тисяч осіб. І ці цифри на сьогодні суттєво не зменшуються, а відтак доходи таких громадян залишаються незадекларованими й із них не сплачуються передбачені законом податки та збори, що, знову таки, впливає на бюджети всіх рівнів. Частина громадян продовжують тримати в тіні свої активи, побоюючись утисків та переслідувань з боку влади.

Україна зробила крок до імплементації Плану дій BEPS (приєдналося понад 135 країн світу), які спрямовані на забезпечення більшої прозорості та розширення бази оподаткування; забезпечить умови для належної сплати податків громадянами в подальшому та в цілому зробить крок до підвищення загального рівня податкової культури громадян. Отже, в період з 1 липня 2021 по 1 липня 2022 рр. впроваджується добровільне декларування активів фізичних осіб. На сьогодні маємо вже більше 1 300 млн гривень задекларованих громадянами активів в межах «податкової амністії», збір до бюджету — 67,4 млн грн. Діяльність з добровільного декларування продовжується.

5. Цифровізація низки процедур, зокрема документообігу в кримінальному процесі, виконавчих провадженнях, при порушеннях ПДР, процедурах банкрутства. Можна переконатися, що, зокрема, на порталі «ДІЯ» запроваджено функціонал «Виконавче провадження» та щодо штрафів за порушення Правил дорожнього руху. Це надає можливість будь-якій фізичній особі пересвідчитися у відсутності чи наявності в неї заборгованості; отримати інформацію щодо виконавчого провадження, стороною якого вона є, зокрема щодо природи наявної заборгованості та основних процесуальних дій, вчинених виконавцем; сплатити суму штрафу чи заборгованості в рамках відповідного виконавчого провадження онлайн усього в кілька кліків.

Щодо цифровізації кримінального процесу, то, як відомо, ст. 35 КПК проголошує про функціонування автоматизованої системи документообігу. Наразі йдеться про повне завантаження цієї системи. Хоча її безуспішно намагалися впровадити вже понад три роки. Але цьогоріч державні керманичі вирішили зробити прорив у напрямі кримінального судочинства, оскільки кримінальні паперові документи мають неабияке поле для зловживань. Але головна проблема — витрата процесуального часу учасників проваджень та очікування в довгих чергах для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Електронний документ надає можливість швидкої його підготовки, виправлення та ознайомлення. Слідчий, дізнавач, прокурор, слідчий суддя, суд, а також захисник (за його згодою) та інші учасники кримінального провадження можуть використовувати систему під час реалізації своїх повноважень, прав та інтересів. При цьому особа, якій уже пред’явлено обвинувачення, в зазначеному сенсі також має знаходитися. Головне мати можливість підписувати документи кваліфікованим електронним підписом.

Цифровізація процедур банкрутства також стала одним із ключових досягнень року. Ще в 2020-му було розроблено структуру першого етапу впровадження автоматизованої системи «Банкрутство та неплатоспроможність» — підсистеми «Електронний кабінет арбітражного керуючого», яка передбачає реєстрацію, авторизацію та автентифікацію арбітражного керуючого; отримання відомостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, щодо суб’єктів, стосовно яких відкрито провадження в справі про банкрутство (неплатоспроможність) тощо. У подальшому передбачається реалізація інших етапів цієї системи.

Негативні правові проблеми року

1. Локалізація наслідків проблеми поширення COVID-19 і все, що з цією пандемією пов’язане. Йдеться про виділення нових бюджетних коштів, задіяння людського потенціалу, організацію вакцинування, небезпеки, яких ми всі повинні остерігатися, обмеження через карантин. Загалом на Covid-19 на кінець року в Україні захворіли 3,86 млн громадян і маємо летальних випадків понад 103 тис. Подальше тестування населення лише збільшить усі ці показники щодо категорій осіб, які потрапили під інфікування. Водночас почастішали випадки відмов від вакцинування, в той же час урядові заходи вимагають стовідсоткового його провадження. Водночас влада намагається підтримати національний бізнес, знизивши податкове навантаження на час дії карантину та заохочувати вакцинацію, сплачуючи за участь у процедурі по 1000 гривень «ковідна тисяча» та готуючи населення до бустерної дози.

2. Інституціональний дефолт окремих органів державної влади. Йдеться про неспроможність окремих державних органів виконувати покладені на них певні види діяльності. Та почнемо з найпростішого — з аналізу соціологічних опитувань. На сьогодні вітчизняним судам повністю довіряють лише 1,7% українців. Це трохи більше, ніж російським ЗМІ (0,7%) і політичним партіям (1,6%). Скоріше довіряють судам — ще 11,3%. При цьому 40,6% не довіряють судам взагалі, а 37,4% — скоріше не довіряють. Тож українці не бачать у наших судах правосуддя. Причини такого явища відомі. Судову систему небезпідставно вважають однією з найкорумпованіших структур. Так сталося, зокрема, тому, що всі попередні спроби реформувати систему виявилися провальними, а органи, яким довірили очищення та оновлення судів, — Вища рада правосуддя (ВРП) і Вища кваліфкомісія суддів (ВККСУ) — самі залишилися нереформованими. Відтак зрозуміло, що, перш ніж очищувати судову систему, потрібно було якісно оновити склад цих органів.

Стратегію сталого розвитку судової системи на 2021—2025 роки, розроблену Комісією з питань правової реформи при Президентові України із залученням науковців та представників експертного середовища (далі — Стратегія) передбачалося розпочати з вирішення п’яти основних блоків питань. Перший з них стосується покращення механізмів доступу громадян до правосуддя. Для цього пропонується провести аудит системи місцевих судів, за результатами якого переглянути їхню мережу з урахуванням адміністративно-територіальної реформи, економічної обґрунтованості та попиту на судові послуги. В 2021 році ці питання так і не вирішені.

Другий блок питань передбачає вдосконалення процесу судочинства, зокрема, пропонується запровадження інституту суду присяжних, який вирішуватиме питання винуватості (вини) особи; механізму перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного чи іншого тривалого позбавлення волі, з визначенням законодавчих критеріїв для такого перегляду; запровадження інституту скарги на недотримання розумних строків розгляду справ у судах та в подальшому — інституту виплат коштом бюджету компенсацій учасникам судового процесу за порушення цих строків.

Окремим блоком питань є діяльність Верховного Суду. В Стратегії передбачається вдосконалення інституту зразкової справи та запровадження інституту пілотного (модельного) рішення Верховного Суду; вдосконалення порядку звернення ВС до Європейського суду із прав людини для запиту консультативних висновків із принципових питань; вирішується питання статусу суддів вищих судів, які припинили діяльність та ліквідуються, тощо.

Передбачається також реорганізація Державної судової адміністрації, регламентація механізму моніторингу для оцінки та контролю діяльності судів без втручання в сферу управління правосуддям, розробка та ухвалення закону про публічну службу в системі правосуддя тощо. Окремо розглядається питання забезпечення суддівської кар’єри та відповідальності суддів. Проте наразі вирішення цих актуальних питань наштовхується на певний спротив державних структур, причетних до забезпечення діяльності судів. Так, було зірвано з’їзд, який мав делегувати своїх представників у ВРП з боку наукового та викладацького товариства. А з’їздом суддів не було обрано до КСУ представника від суддівського співтовариства. В обох випадках не було необхідної волі та порядку щодо виконання вимог відповідного закону. Треба додати, що й сьогодні все ще блокується з невідомих причин обрання керівника САП, що також є порушенням вимог закону та міжнародних зобов’язань України.

Які ризики несе така ситуація? По-перше, репутаційні. Наскільки громадяни зможуть довіряти судовим та правоохоронним органам, головному антикорупційному прокурору? По-друге, політична заангажованість членів комісій, ВРП та ВККСУ. У більшості випадків делегування членів до комісії здійснює і Верховна Рада, а решту — професійні товариства. Та в багатьох ситуаціях все одно відчувався «перекос» від логіки й здорового глузду до приватних та політичних інтересів. Бюджетне забезпечення діяльності судів, зокрема в минулому році, також було вкрай низьким. Із судів звільнилося чимало працівників. Все це не лише не сприяє відновленню повноцінної діяльності певних органів державної влади. За інформацією Ради суддів України, за існуючої системи оплати праці в судовій гілці влади — середній оклад працівника в суді першої інстанції становить 7 тисяч 065 гривень, мінімальний — 4 394 грн, максимальний — 12 215 грн; у суді апеляційної інстанції: мінімальний — 4 437 гривень, максимальний — 15 900, середній виходить 8 638 гривень. Це досить скромно, як на нинішній час, особливо в порівнянні з іншими державними установами. А якщо ще взяти до уваги наявний високий рівень завантаження судів, то це не сприяє формуванню черг з охочих туди працевлаштуватися. При визначеній кількості в 7 295 суддівських штатних одиниць, повноваження на здійснення правосуддя мають трохи більше 4 800 суддів.

3. Недотримання дорожньої карти судової та антикорупційної реформ. Двадцять п’ятого січня минулого року посли країн G7, тобто «Групи семи» (Франція, Сполучені Штати, Велика Британія, Німеччина, Японія, Італія та Канада) спільно оприлюднили документ під назвою «Дорожня карта судової та антикорупційної реформ». У ньому перераховані пріоритети, яких має дотримуватися Україна, аби ефективно зміцнити власну судову систему. Зазвичай західні партнери уникають публікації таких документів, аби не нарватися на звинувачення про втручання в політику Києва. Та цього разу було зроблено виняток. Як пояснили в G7, наприкінці 2020 року українські партнери звернулися до них за порадами щодо плану дій для зміцнення антикорупційних інституцій та реформування судової влади, в тому числі в контексті проблем, викликаних скандальними рішеннями Конституційного Суду. «Ми були раді надати ці поради нашим партнерам.

Що ж пропонують зробити західні дипломати? Для початку: 1) відновити правові норми щодо боротьби з корупцією, які були визнані неконституційними, із забезпеченням надійної правової основи; 2) не допустити заподіяння подальшої шкоди з боку КСУ, в тому числі в процесі його перетворення в справді незалежну та підзвітну установу; 3) забезпечити, щоб кандидати на ключові посади в судові та правоохоронні органи призначалися за принципом прозорості, врахування їх попередніх заслуг та наявності довіри до них. Як було наголошено далі, «разом з необхідністю термінового впровадження дій щодо усунення шкоди, заподіяної КСУ антикорупційним установам України, не менш важливим є забезпечення процесу виходу цих установ із кризи з наданням їм можливості ефективно виконувати свою місію. На думку послів, слід негайно ухвалити рішення про тимчасове й помірне збільшення кворуму для прийняття Конституційним Судом рішень, водночас відклавши тривалі в часі процедури відбору суддів цього суду до запровадження нових правил відбору. Важливо також, як було зазначено, невідкладно запровадити чіткий та прозорий процес відбору на посади суддів КСУ із забезпеченням суттєвої ролі представників міжнародних партнерів у перевірці всіх кандидатів, а ще посилити дисциплінарну відповідальність та етичні вимоги до суддів КСУ У даному випадку йдеться про прозоре перезавантаження ВККСУ зі змістовним залученням до цього процесу міжнародних представників та створенням незалежної конкурсної комісії з повноваженнями встановлювати свої внутрішні правила для конкурсного відбору членів комісії. Після забезпечення доброчесності членів ВРП та заповнення комісією вакантних посад суддів у судах першої та апеляційної інстанцій пропонується інтегрувати ВККСУ у ВРП з метою оптимізації структури інститутів суддівського самоврядування. Також, на думку дипломатів, наразі потрібно шляхом консультацій із залученням усіх зацікавлених сторін розробити та прийняти комплексну стратегію судової реформи, яка б відповідала міжнародним та європейським стандартам і Національній антикорупційній стратегії на 2020—2024 роки. Згідно пропозицій певні зміни чекають добору суддів та кваліфікаційного оцінювання, Громадської ради доброчесності. У «дорожній карті» також йдеться про дисциплінарну відповідальність суддів та адміністративну юстицію.

Цікавою виглядала й пропозиція переглянути порядок розгляду резонансних адміністративних справ за позовами проти державних органів влади відповідно до зобов’язань перед МВФ включно з віднесенням таких справ до юрисдикції Верховного Суду або створенням нового спеціалізованого адміністративного суду, судді якого добиратимуться шляхом проведення відкритого конкурсу за критеріями професійної придатності з ефективною участю міжнародних експертів. Ще раз вказується й на необхідність реформувати Державну судову адміністрацію України. Думається, не варто дивитися на все це як на якийсь зовнішній тиск на Україну, нашу владу, котра вправі й не дослухатися до цих порад. У даному випадку потрібно пам’ятати відому всім мудрість: якщо не можеш сам довести щось до ладу, то хоча б послухай, що говорять із цього приводу люди. На жаль, чинна влада особливо не дотримувалася запропонованих порад. Хоча розроблена Стратегія судової реформи певним чином такі рекомендації враховує. Водночас слід зазначити про існування практики вибіркового призначення суддів на посади, що вкрай негативно впливає на судову владу навіть із психологічної точки зору. Так, після закінчення 5-річного строку повноважень перебування на посаді судді, він проходить встановлені чинним на той час законодавством стадії, однак указ про його призначення не видається. Йдуть роки, такий суддя (без повноважень) не вправі здійснювати правосуддя, але зобов’язаний ходити на роботу, проходити підвищення кваліфікації та дотримуватися всіх обмежень і правил, пов’язаних із суддівською професією. Колеги дивляться на нього або «скоса» (самі маючи величезне навантаження), або, в кращому разі, зі співчуттям (хто ж позаздрить невизначеності)? Або ж кандидат на посаду судді, пройшовши складні випробування, спеціальну підготовку, отримавши подання про призначення суддею, неочікувано та безпричинно потрапляє «за борт» корабля, бо немає указу про його призначення. Найгірше, що в свідомості майбутніх та діючих суддів формується відчуття невідворотності «зависання» чиєїсь кандидатури на церемоніальній стадії призначення Президентом, що, в свою чергу, може спричинити формування толерантності до порушення закону на найвищому рівні.

4. Звична вже для України проблема корупції. Проведені опитування, публікації в ЗМІ та соціальних мережах засвідчили, що найсерйознішими проблемами українці вважають високу вартість життя, низькі зарплати та корупцію. Остання має свій яскравий вираз у скандальному рішенні КСУ, яке завдало серйозного удару по антикорупційних механізмах влади, законодавчій активності ВРУ. Наразі немає потреби описувати саме явище корупції. Наведемо лише декілька її ознак. Як соціальноправове явище, корупція полягає в збагачені певних категорій осіб, в отриманні ними нелегального прибутку, інвестуванні його в об’єкти, зручні для ухилення від сплати податків, як правило, з використанням протекціоністських зв’язків.

Деструктивне збагачення й протекціонізм — головні юридичні ознаки корупції. Але із соціальної точки зору корупція дезінтегрує суспільство, порушує його зв’язаність та єдність. У правовому контексті корупція чинить значний спротив втіленню принципів державності, заважає виконанню державою її функцій в інтересах суспільства, адже вона узвичаює освіту без освіти, охорону здоров’я без лікування, публічні фінанси без надходжень до бюджету, економіку перетворює на чорний ринок, а законотворчість — на допоміжну службову діяльність.

Набирає обертів в Україні й політична корупція, котра вчиняється правлячою елітою для захоплення й утримання влади, нейтралізації політичних конкурентів. В юридичному сенсі корупція представляє собою криміногенний чинник правової небезпеки в державі і суспільстві. Для неї характерні такі прояви, як приховування інформації (брехня) в деклараціях, або взагалі відмова їх подавати; протиправне сумісництво; отримання подарунків через службову діяльність; відмова від спеціальних перевірок; конфлікт інтересів (реальний або потенційний), що впливає на прийняття рішень; порушення правил етики державного службовця. Правова небезпека корупції полягає, зокрема, й у її стійкості — процесуальній складності доведення вини корупціонерів, що призводить до відсутності вироків по резонансних, і не тільки, корупційних злочинах; надміру тривалому досудовому розслідуванні, а часом — недоведенні справ до суду. Зовні виглядає все так, що держава, яка має репутацію корупційної, виявляє неспроможність опиратися корупції у визначений законами спосіб. В одному з останніх опитувань соціологів корупцію як проблему відзначили 91,2% українців (69% вважають цю проблему дуже серйозною, 22,2% — швидше серйозною).

5. Поява прецедентного правозастосування. Шістнадцятого січня минулого року виповнився рік з дня набуття чинності Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення особистого голосування народними депутатами України», яким ККУ було доповнено статтею 364- 2, котра встановлює кримінальну відповідальність за здійснення народним депутатом голосування замість іншого депутата у вигляді штрафу розміром від трьох до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Встановлення такої відповідальності, загалом було важливим кроком у парадигмі зміцнення основних засад парламентаризму. Так, подібні норми містяться й у законодавстві низки європейських країн та успішно застосовуються.

Між тим зрозуміло, що роль парламенту обмежилася лише участю в процедурі фіксації факту неособистого голосування, тоді як визначального значення в питанні притягнення до відповідальності мали б набути виконання своїх функцій правоохоронними органами та судами. Тоді, як відомо, підозру було повідомлено одному з парламентарів щодо вчинення ним правопорушення, передбаченого статтею 364-2 ККУ. Дана подія фактично стала прецедентною, а тому навколо неї одразу з’явилося чимало гучних заяв, серед яких і заява про те, що інститут кримінальної відповідальності за «кнопкодавство» працює, щойно починають працювати правоохоронні органи. Фактично це поглиблює кризу поділу влад, яка виникла у зв’язку з рішення Конституційного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції (конституційності) окремих положень Закону «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України (справа № 1-24/2020(393/20) та спровокувало ситуацію, яка представляє собою нову правову українську реалію. Адже і вказане рішення, й наслідки його реалізації, що виникли у виконавчій і законодавчій гілках влади, загалом і для суспільства привнесли негативні наслідки, зокрема щодо втілення антикорупційної та судової реформ.

Ефективні закони року

1. Серед багатьох законодавичих актів слід відмітити два десятки «аграрних» законів, які Верховна Рада ухвалила в 2021 році. В них ідеться про держпідтримку АПК, кредитування аграріїв та оподаткування, децентралізацію й біобезпеку — ключові напрями в агрополітиці, яким народні депутати приділили увагу в стінах парламенту. Після ухвалення рамочного закону № 552-IX про відкриття ринку сільськогосподарських земель у 2020 році земельна реформа мала набути практичного сенсу. Для цього вже в 2021-му були підготовлені та реалізовані на практиці закони про електронні аукціони, передачу держземель громадам, держпідтримку АПК, зміну оподаткування для власників земельних паїв, оновлення правил ввезення пестицидів, оренду та кредитування аграріїв. Водночас якщо порівнювати продуктивність депутатів із попереднім роком, то вона нижча: у 2020-му вони «видали на гора» 23 «аграрні» закони.

Минулий рік відзначився й бурхливим політичним життям та низкою скандалів у Раді, які виникли довкола аграрної теми та земельної реформи. Протягом року ми знову спостерігали спроби заблокувати закони великою кількістю поправок. Незрозумілими були дії деяких членів аграрного комітету Ради та попри все це АПК України, хоча й важко і неквапливо, але впевнено й настирливо рухається в напрямку лібералізації ринку земельних відносин. Це був ключовий законодавчий тренд 2021 року.

Перелік ухвалених законів умовно можна розподілити на ініціативи щодо ринку землі, податків/торгівлі та змін до правил безпеки в аграрній галузі й дотичних сферах. Окремо варто виділити також закон про бюджет (№ 1928-IX), адже він визначає розмір держпідтримки на 2022 рік — 4,6 млрд грн на розвиток агропромислового комплексу України.

2. Закон України «Про медіацію» від 16.11.2021 р. Цей закон визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), принципи медіації, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші питання, пов’язані з цією процедурою. Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, пов’язані з проведенням медіації з метою запобігання виникненню конфліктів (спорів) у майбутньому або врегулювання будьяких конфліктів (спорів), у тому числі цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також у справах про адміністративні правопорушення та в кримінальних провадженнях, з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим). Медіація може бути проведена до звернення до суду, третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу чи під час досудового розслідування, судового, третейського, арбітражного провадження, чи під час виконання рішення суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу.

Проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності. Медіація не проводиться при конфліктах (спорах), що впливають чи можуть вплинути на права і законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації. Проводиться вона за взаємною згодою сторін з урахуванням принципів добровільності, конфіденційності, нейтральності, незалежності та неупередженості медіатора, самовизначення та рівності прав сторін медіації. Реєстри медіаторів розміщуються у відкритому доступі в мережі інтернет. Закон визначає права та обов’язки медіатора і сторін медіації, порядок її проведення та підстави припинення, а також вимоги до змісту договору про проведення медіації та змісту угоди за результатами медіації.

Прикінцевими та перехідними положеннями закону внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що право суду оголосити перерву в підготовчому засіданні в разі, якщо сторони домовилися провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації, обов’язок суду зупинити провадження в справі в разі звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв’язку з проведенням медіації та строк такого зупинення.

3. Закон України «Про основи національного спротиву». Даний закон, яким формується система захисту та територіальної цілісності держави, визначає правові та організаційні засади національного спротиву, основи його підготовки та ведення, завдання і повноваження сил безпеки та сил оборони й інших суб’єктів із питань підготовки та ведення національного спротиву. У цьому законі визначаються такі поняття, як «доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України» — громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п’яти років та на добровільній основі зарахований для проходження служби в складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України; «добровольче формування територіальної громади» — воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, призначений для участі в підготовці та виконанні завдань територіальної оборони в межах території відповідної територіальної громади; «зона територіальної оборони» — частина сухопутної території України, яка включена до території відповідної військово-сухопутної зони та межі якої збігаються з адміністративними межами Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя; «рух опору» — система воєнних, інформаційних і спеціальних заходів, організація, планування, підготовка й підтримка яких здійснюється з метою відновлення державного суверенітету та територіальної цілісності під час відсічі збройній агресії проти України тощо. Це перший законодавчий акт, в якому в довершеній формі визначено засади та систему територіальної оборони.

4. Закон України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» представляє собою важливий акт, в якому визначаються організаційні, правові та фінансові засади функціонування правового режиму «ДіяCity». Він запроваджується з метою стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні шляхом створення сприятливих умов для ведення інноваційного бізнесу, розбудови цифрової інфраструктури, залучення інвестицій, а також талановитих спеціалістів. Серед іншого а законодавчому акті встановлюються й нові юридичні терміни, такі як «гіг-контракт» (цивільно-правовий договір, за яким гіг-спеціаліст зобов’язується виконувати роботи та/або надавати послуги відповідно до завдань резидента «Дія Сіті» як замовника, котрий зобов’язується оплачувати виконані роботи та/або надані послуги й забезпечувати гіг-спеціалісту належні умови для виконання робіт та/або надання послуг, а також соціальні гарантії, передбачені розділом V цього закону); «гіг-спеціаліст» фізична особа, яка за гіг-контрактом є підрядником та/або виконавцем; загальний дохід юридичної особи (сума чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), іншого операційного доходу у вигляді роялті, якщо такі роялті не враховано в чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); «реєстр «Дія Сіті» — реєстр, який ведеться в електронній формі та містить інформацію про юридичних осіб, які перебувають або перебували в статусі резидента «Дія Сіті» тощо. При цьому загальними засадами правового режиму «Дія Сіті» є: свобода діяльності — наявність у всіх резидентів системи «Дія Сіті» права самостійно провадити господарську діяльність, обирати способи організації такої діяльності та форми співпраці з третіми особами з урахуванням положень цього закону, а також наявність у фахівців права самостійно здійснювати будь-яку не заборонену законом діяльність, обирати форми організації такої діяльності та форми співпраці з іншими особами; 2) невтручання — невтручання держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність резидентів «Дія Сіті»; презумпція правомірності діяльності резидентів «Дія Сіті» тощо.

5. Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень». Законом удосконалено положення Податкового кодексу України в частині, що стосується, зокрема, загальних питань адміністрування податків, податків на прибуток підприємств, доходів фізичних осіб, доданої вартості, акцизного та екологічного податків, рентної плати, плати за землю, умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Законом, зокрема в частині адміністрування податків, врегульовані процесуальні питання щодо права контролюючого органу на звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження в праві виїзду керівника юридичної особи; передбачено ведення Реєстру керівників платників податків-боржників для оперативного отримання відповідної інформації платниками податків. Окрім того, в законі чітко прописано процедуру прийняття судом відповідного рішення, в тому числі передбачено право на апеляційне та касаційне оскарження такого рішення. Законом також передбачено право контролюючого органу щодо надсилання запитів у випадку виявлення фактів, що можуть свідчити про потенційне порушення з обґрунтуванням таких фактів, а також обмежено правом платника податків не надавати інформацію та документи, якщо така інформація документи вже була надана контролюючого органу в минулому.

Креативні юристи року

Як і в минулому, а також у попередні роки, дана номінація викликала найбільше дискусій, аргументів та заперечень з-поміж наших експертів. Зазначимо, що в шорт-лист рейтингового оцінювання було внесено понад сотню юристів, діяльність яких так чи інакше відповідає вимогам креативності, тобто новаторства, які вміють не лише продукувати нові ідеї, але й отримувати конкретні результати роботи. Креативність — це, в першу чергу, здатність людей ефективно реагувати на потреби сьогодення, їх готовність та спрямованість привносити в правову реальність нові рішення, констурктивні ідеї, швидко вирішувати проблемні ситуації. Такими персонами, на погляд нашої експертної комісії, є Всеволод Князєв, Станіслав Кравченко, Михайло Смокович, Сергій Головатий, Ольга Совгиря, Роман Лещенко, Олексій Резніков, Анатолій Гетьман, Денис Малюська, Олександр Петришин, Олена Орлюк, Андрій Загороднюк, Микола Катеринчук, Артем Ситник, Леонід Емець, Олександр Банчук, Олена Висоцька, Юрій Баулін, Володимир Марченко, Олексій Баганець, Микола Кучерявенко, Ганна Буяджи, Григорий Мамка, Олександра Яновська, Юрій Бошицький, Олена Кібенко, Юлія Гришина, Микола Сірий, Святослав Піскун, Олександр Скрипнюк, Денис Азаров, Роман Куйбіда, Олег Макаров, Катерина Коваль, Ярослав Зейкан, Олександр Дроздов, Ольга Дмитрієва, Олег Маліневський та інші. Із цієї чисельної й різновікової поважної когорти в остаточний список лідерів увійшли, зрозуміло, лише п’ятеро, творчі здібності, компетентності, самоорганізованість, воля та практична спрямованість діяльності яких не викликає сумніву в суспільстві. Наші експерти розташували їх у такому порядку:

1. Вдруге перше місце віддано академіку НАПРНУ, доктору юридичних наук, професору Руслану СТЕФАНЧУКУ, голові ВРУ. Він був одним з ідеологів проведення реформи в сфері інтелектуально ї власності в Україні, ініціював внесення у ВРУ значної кількості законопроектів, зокрема «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» (закон 703-IX) тощо, згідно з якими виникла реальна правова основа завершення довгоочікуваної інституційної реформи в національній ІР-сфері, започаткованої ще в 2016 році шляхом законодавчого визначення правового статусу національного органу інтелектуальної власності. А ініційований ним законопроект № 6013 «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період», який, серед іншого, передбачає визнання таким, що втратив чинність, Господарського кодексу України, дійсно підводить правову систему держави до радикальних змін. Активно долучився Руслан Стефанчук і до законопроектних ініціатив щодо відновлення після резонансного рішення КСУ ефективного здійснення антикорупційної діяльності.

2. Також вдруге поспіль у нашому рейтингу й доктор юридичних наук, професор, народний депутат України Данило ГЕТМАНЦЕВ, який на диво вдало суміщає політичну, наукову й громадську діяльність. Він є автором та розробником численної кількості законодавчих актів, має понад 300 наукових, науково-практичних та публіцистичних праць, а ще є відомим експертом із податкового та конституційного права. Будучи головою комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики, Д. Гетманцев активно та цілеспрямовано діє в напряму оптимізації податкової політики держави. Будучи відвертою і принциповою людиною в своїй діяльності він неодноразово доводив помилковість деяких політичних рішень, окремих думок та позицій представників різних гілок влади. На думку експертів, Д. Гетманцев представляє той тип державного діяча, який володіє фундаментальними знаннями та сміливістю проводити в життя послідовні державні рішення і цим вкотре доводить істину, що не місце прикрашає людину, а людина збагачує саме ту посаду, на якій вона працює.

3. Ірина ВЕНЕДІКТОВА, Генеральний прокурор України, доктор юридичних наук, професор. Саме в 2021 році активізувалася організаційна діяльність органів прокуратура, коли практично завершився добір на вакантні посади в центральному офісі та в регіональних структурах. За ініціативою І. Венедіктової Офіс Генпрокурора здійснив функціональний аналіз усіх рівнів прокуратури України, відповідно розробивши Концепцією розвитку кримінальної юстиції та органів правопорядку. Зазначимо й те, що минулий рік став проривним у кількості вироків у справах Майдану — їх стільки ж, як за попередні три роки разом. Вперше засуджено до реального позбавлення волі співробітників столичного «Беркуту» за злочини в день розгону студентського Майдану. Наразі під контролем ОГУ триває розслідування в 63-х кримінальних провадженнях, що охоплюють понад 3 500 епізодів. На розгляді в судах — 111 справ щодо 207 обвинувачених. У минулому році було притягнуто до відповідальності 53 особи, що майже на третину більше, ніж попереднього року, а прокурори отримали в 2,5 раза більше дозволів на спеціальне досудове розслідування. До суду направлено обвинувальні акти щодо 32 осіб за досить резонансними справами.

Привертає увагу й фахова позиція Ірини Валентинівни. На своїй сторінці у Facebook вона, зокрема, зазначає, що «є такі порушення закону, які чомусь здаються дрібними, але в підсумку призводять до непоправного. Я кажу про тих негідників, які торгують людськими життями. Вони, щоправда, увірували в те, що продають всього-на-всього папірці — сертифікати про вакцинацію. Але ці, як вони наївно вважають, папірці часто перетворюються в свідоцтва про смерть. Знаходяться й ті, хто цю «криваву макулатуру» із задоволенням купує, подорожує потім по світу, захворює, звісно, заражає дітей і людей похилого віку. Попереджаю, від мене пощади не чекайте. Я довела цю позицію всім без винятку прокурорам — такі провадження ми з вами беремо на особистий контроль і методично доводимо до вироків. Жодних розкачувань і роздумів — відповідаємо «взаємністю», так би мовити». До речі, її сторінка у Facebook є однією із найактивніших у мережі. І Генеральний прокурор України не закриває свою сторінку, як це роблять інші політики, а запрошує всіх викладати власні матеріали, що є актуальними та резонансними. До речі, в деяких із них активно критикується й діяльність ОГПУ.

4 . Ганна ОГРЕНЧУК, адвокат, співзасновник та керуючий партнер LCF Law Group. Вона — дуже досвідчений судовий юрист, який спеціаліз у єт ься на господарських спорах. На сьогодні Г. Огренчук вважається одним із найсильніших адвокатів України. Клієнти цінують її за глибоке знання судового процесу, клієнтоорієнтованість, оперативне вирішення проблем і креативний підхід у судових процесах. Протягом понад 15 років вона успішно представляє клієнтів у найскладніших і гучних бізнес-спорах в Україні, а ще консультує представників національного і міжнародного бізнесу, банки і фінансові компанії, корпорації та приватних осіб. У червні минулого року Ганну Огренчук було обрано президентом АПУ. Протягом декількох років вона виступає в якості програмного координатора щорічного Судового форуму Асоціації правників України — однієї з ключових платформ розвитку судової системи. Ганна Огренчук співпрацює з представниками Адміністрації Президента, Вищої ради правосуддя, Національної школи суддів України, Незалежної асоціації українських банків, бізнесу та вчених. Окрім того, вона є меценатом для талановитих представників сучасного українського мистецтва. Підтримуючи багатьох художників, скульпторів та фотографів, Ганна започаткувала проект #LCF_Art, створивши в просторі офісу Юридичної групи LCF експозицію робіт визнаних українських митців. Вона також підтримує ініціативи в сфері освіти, надаючи стипендію на навчання в Школі управління Українського католицького університету, допомагає Благодійному фонду «КОЛО» та Культурному Центру Анни Київської (Франція).

5. Ігор ГОЛОВАНЬ, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Головань та партнери». Він неодноразово визнавався одним із кращих юристів України за версіями юридичних ЗМІ. Наразі І. Головань є адвокатом п’ятого Президента України П. Порошенка у резонансній справі про державну зраду та пособництво терористичним організаціям «ДНР» та «ЛНР». На підставі оприлюднених даних на прес-конференції Генерального прокурора та голови СБУ, інших фактах він робить послідовні висновки по те, що докази в цій справі не відповідають вимогам кримінального процесу, й відверто зазначає, що судова перспектива цього кримінального провадження сумнівна. Редакція ЮВУ проаналізувала всі 59 блогів, які написав та виклав на сторінці «Української правди» І. Головань і дійшла висновку про сміливість, послідовність та наполегливість його як адвоката.

Фундаментальні правові видання року

2021 рік, як і попередній, був проблемним у видавничій діяльності. Водночас експерти відзначають появу великої кількості нових тем, авторів, публікацій. Проте все ж є видання, вагомість, ґрунтовність і глибина яких заслуговує на особливу увагу, й не лише фахового середовища. Наші експерти проаналізували понад сотню різних видань, які представляли всі куточки країни. З-поміж них найбільш цінними й визначальними є наступні праці, які побачили світ у 2021 році:

1. «Наукові висновки щодо застосування норм права та судова практика Верховного Суду. 2018—2020 роки». Це — перше подібне видання, що створено завдяки авторському опрацюванню судової практики ВС та підготовки на цій основі наукових висновків. Книга отримала значний резонанс серед юристів завдяки високопрофесійній роботі авторів — Вадима та Олени Беляневич. Обоє вони є членами Науково-консультативної ради при Верховному Суді. Рік видання 2021, обсяг — 456 стор., видавництво «Юрінком Інтер».

2. Надзвичайно актуальне видання «Практика застосування новел процесуального законодавства в 2018—2021 роках (ГПКУ, ЦПКУ, КАСУ)». Автори опрацювали всі рішення судових інстанцій у зазначений термін щодо застосування процесуальних норм та інститутів трьох юрисдикцій — цивільної, адміністративної та господарської. Це — Роман і Леся Зуєвичі. Рік видання 2021, обсяг — 360 стор., видавництво «Юрінком Інтер».

3. Підручник «Загальна теорія права. Нормативний курс» — фундаментальне академічне видання, здійснене численним авторським колективом Юридичного інституту КНУ імені Тараса Шевченка. Видання підготовлене кваліфікованим авторським колективом цього закладу вищої освіти за загальною редакцією завідувачки кафедри, доктора юридичних наук, професора Світлани Бобровник. Рік видання 2021, обсяг — 576 стор., видавництво «Юрінком Інтер».

4. Актуальне монографічне видання «Нотаріальна діяльність при здійсненні та захисті суб’єктивних цивільних прав». Автор — Володимир Марченко. Рік видання 2021, обсяг — 176 стор., видавництво «Страйд».

5. Ґрунтовне видання «Національна безпека: світоглядні та теоретико-методологічні засади». В монографії здійснено комплексне дослідження феномену національної безпеки в культурно-історичному, онтологічному, аксіологічному , структурно-функціональному та міжнародному вимірах. Надаються сутнісні визначення ключових категорій безпекової сфери. Розкривається філософська концепція місця й ролі системи забезпечення національної безпеки в сучасних умовах. Автор — Олександр Дзьобань, обсяг — 776 стор., видавництво «Право».

Таким є правничий рейтинг 2021 року — складного й суперечливого, події якого посилили наші тривоги й водночас породили нові надії. Додамо, що підготовлений він Центром системних правових досліджень та експертною групою науковців і практиків, що діє при редакції ЮВУ.

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement

В Україні

Про роботу учасників проєкту «Волонтер БПД» в умовах воєнного часу

Опубліковано

on

От

В умовах воєнного стану волонтерська діяльність набуває особливого значення. Десятки тисяч людей в Україні стали волонтерами та роблять те, що потрібно саме зараз — сортують гуманітарку, допомагають тим, хто залишився без житла, їжі та ліків. Не залишаються осторонь від подій у державі і волонтери системи безоплатної правової допомоги.

Проєкт «Волонтер БПД» був запущений за рік до війни — на початку 2021 року. Його метою було залучити людей до співпраці з центрами надання БВПД: допомагати у правопросвітницькій роботі, налагоджувати взаємодію центрів з надання БВПД з партнерськими організаціями, розміщувати інформацію, здійснювати перенаправлення, комунікувати з об’єднаними територіальними громадами, органами місцевого самоврядування тощо.

Зараз ці волонтери разом з фахівцями регіональних, місцевих центрів з надання БВПД в усіх куточках України також працюють, щоб наблизити нашу перемогу.

«До війни з системою БПД співпрацювали понад 350 волонтерів. Війна внесла свої корективи у волонтерський рух системи БПД. Дехто став допомагати Збройним Силам України, дехто — вимушеним переселенцям, дехто пішов у територіальну оборону… Ми дуже вдячні людям, які у цей складний час залишаються разом з системою БПД», — говорить в.о. начальника управління правопросвітництва та вивчення правових потреб громадян Координаційного центру з надання правової допомоги Дар’я Шинкаренко.

Львівщина: вимушений переїзд та досвід волонтерства

Тетяна виїхала з Харкова у Львів у середині березня і вирішила стати волонтеркою, щоб хоч якось допомагати людям. До повномасштабного вторгнення росії вона працювала помічницею адвоката, тож з тонкощами юриспруденції була знайома. Вона знала про систему безоплатної правової допомоги, ще коли жила у Харкові, тож вирішила знайти центр з надання БВПД у Львові.

«В чому я сильна? В правових консультаціях. Де я можу охопити велику кількість людей? Там, куди вони підуть, коли їм потрібна юридична допомога. Підуть, скоріш за все, в центр безоплатної правової допомоги. Тож потрібно дізнатись, чи потрібні їм волонтери. Так я і стала волонтеркою БПД», — ділиться Тетяна Лузгарева.

Консультування громадян, відповіді на дзвінки та допомога юристам системи БПД — це далеко не весь перелік того, що робить Тетяна. Та розповідає, що для неї ця робота трохи стресова, адже запити дуже різні, а часто і складні. Але що складніша ситуація, то більше бажання розібратись в ній самій та допомогти людині.

«Нещодавно в місцевий центр зверталась 80-річна жінка. На жаль, вона не мала права на безоплатну вторинну правову допомогу. У неї була проблема з документами, на одному з них було вказано не таке прізвище, як в паспорті. Тому потрібно було звертатися до суду, щоб вирішити це питання. Я на волонтерських засадах вирішила їй допомогти. Допомогла зібрати необхідні документи, подати позов до суду через окреме провадження. І от вона прийшла в місцевий центр, щоб подякувати. Мене, на жаль, в той момент там не було, але коли мені розповіли — то я відчула, що все-таки я тут недарма», — розповідає волонтерка.

Тетяні подобається бути волонтеркою БПД, для неї це новий, цікавий та корисний досвід, але хоче якнайшвидше повернутись в рідний дім. Вона планує продовжити свою волонтерську діяльність в системі БПД вже на Харківщині.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рівненщина: інформаційні буклети в гуманітарних наборах

Волонтерка, яка співпрацює з Сарненським місцевим центром з надання БВПД, Юлія Мулявко займається волонтерством і поза системою БПД. Вона вигадала оригінальний спосіб розповсюдження друкованої продукції серед переселенців. Зокрема, у кожен продуктовий пакунок, призначений для допомоги переселенцям, вона вкладає буклети та інформаційні матеріали із контактами Сарненського МЦ.

Ще одна волонтерка цього місцевого центру Руслана Третяк працює директоркою комунальної установи «Центр професійного розвитку педагогічних працівників». Вона долучається до онлайн-уроків місцевих шкіл та розповідає учням про те, як можна отримати безоплатну правову допомогу.

Волонтери Рівненського місцевого центру на початку повномасштабного вторгнення рф були залучені до участі у круглому столі «Від міфів до реальності», спрямованого на інформування жителів громади про способи та засоби запобігання та протидії проявам домашнього насильства.

Також у травні за участю волонтерського штабу був проведений семінар для громадян, які у зв’язку з військовою агресією російської федерації були змушені залишити свої домівки та тимчасово проживають на території Острозької територіальної громади.

А от волонтерка БПД Іванна Голуб, яка співпрацює з Регіональним центром з надання БВПД у Рівненській області, організувала практичний семінар «Самодопомога та взаємодопомога для збереження здоров’я у воєнний час. Психологічні аспекти» для працівників центру. Фахівці центру в перші дні війни, як і більшість українців, перебували в стані шоку, не розуміли, що чекає на країну завтра. Вийти з цього стану допоміг семінар.

«Я безмежно пишаюсь нашими волонтерами. Пул волонтерів БПД Рівненщини об’єднав адвокатів, психологів, науковців, студентів, працівників різних установ та організацій, громадських активістів та ін. Це напрочуд активні люди. Вони не лише допомагають фахівцям БПД в правопросвітницькій роботі, а й самі постійно виходять до нас з своїми ініціативами. Як, до прикладу, адвокатка та практична психологиня Іванна Голуб», — говорить директор Регіонального центру з надання БВПД у Рівненській області Василь Овдіюк.

Харківщина: обмін досвідом з майбутніми юристами

За ініціативи Харківського місцевого центру з надання БВПД та волонтера системи БПД, доцента Харківського національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського Артема Голубова проведено низку заходів для студентів. Молоді розповіли про те, як знайти найближчий центр БПД, як отримати консультацію у єдиному контактному центрі БПД за номером 0 800 213 103, а також як отримати безоплатну правову допомогу в умовах воєнного стану.

Неабияку зацікавленість у студентів викликала інформація заступниці директора Харківського місцевого центру з надання БВПД Лілії Йолкіної, яка на численних прикладах з практики роботи місцевих центрів та «гарячої лінії» системи БПД, до якої фахівчиня зараз доєдналася, розповіла про особливості роботи з клієнтами саме в системі безоплатної правової допомоги. Учасники заходу дізналися, яка робота ведеться під час надання правової допомоги, особливості її організації. Досвідчені юристи поділилися лайфхаками успішної комунікації з клієнтами. Захід відбувся задля набуття майбутніми юристами практичних вмінь і навичок здійснення юридичної діяльності.

«Клієнтоорієнтований підхід — основний принцип у підході до роботи юристів системи БПД, адже першоосновою нашої діяльності є повага до людини та прагнення створити умови, за яких люди мають рівний доступ до права й правосуддя, незалежно від матеріальних статків чи ступеня соціальної вразливості. Ми сповідуємо рівне ставлення до всіх та допомагаємо їм вирішувати життєві проблеми у правовий спосіб. А зараз, у такий складний для країни час, громадяни потребують не лише правової допомоги, а й простого доброго слова, тому ми намагаємося надати не лише правову допомогу, а й підтримку», — констатує Лілія Йолкіна.

Полтавщина: робота зі школярами та проходження виробничої практики

Волонтерка Діана Дворовенко, яка співпрацює з Машівським бюро правової допомоги, стала ініціаторкою онлайн-просвітницьких заходів для учнів Машівського ліцею. Фахівець бюро правової допомоги розповідає школярам про те, як захистити себе в інформаційному просторі під час війни, особливості юридичної відповідальності неповнолітніх, нюанси професії юриста.

«Така робота з молодим поколінням в умовах воєнного стану є необхідною не лише для підвищення рівня їх правової обізнаності. Це також можливість спілкуватися з дітьми, їх підтримка. Проведення інтерактивних занять дозволяє дітям проявити творчу уяву та дещо відволіктися від суворих реалій», — переконана Діана Дворовенко.

Волонтери БПД Полтавщини стежать за актуальними правовими питаннями сьогодення, щоб донести потрібну правову інформацію до різних цільових аудиторій. Так, за сприяння волонтерки системи БПД Юлії Колісніченко для відвідувачів служби у справах дітей виконавчого комітету Козельщинської селищної ради фахівчині бюро правової допомоги Аліна Юрченко та Ілона Свистун провели семінар «Протидія сексуальному та гендерному насильству в умовах конфлікту в Україні». Адже в умовах війни такі злочини є поширеними, і ця тема потребує широкого висвітлення, щоб суспільство знало, як на них реагувати та що робити, щоб отримати шанс притягнути до відповідальності винних.

Волонтери системи БПД використовують волонтерство для набуття практичного досвіду. Так, студентки-волонтерки юридичного відділення Фахового коледжу управління, економіки і права Полтавського державного аграрного університету Жанна Лазірська та Тетяна Козина проходять виробничу практику у Полтавському місцевому центрі з надання БВПД.

«Волонтерство — це можливість не лише отримати море позитивних емоцій, нові знайомства і цікаві завдання. Це ще щоденна копітка діяльність, мета якої допомагати людям. І для нас це головне — приносити користь людям», — відзначає Жанна Лазірська.

Волонтерська діяльність в умовах воєнного стану — це взаємовигідна діяльність для двох сторін. Адже волонтери намагаються робити добрі справи для людей, які потребують допомоги та опинилися у скрутному становищі. Волонтерський рух дозволяє волонтерові реалізувати потребу в спілкуванні, знайти нові зв’язки, відчути свою корисність. Це надає впевненості в собі і в тому, що ми як країна та як суспільство, зможемо все.

«Волонтерство — це можливість займатися цікавою справою і отримувати досвід, це можливість реалізуватися. І найголовніше —  бути багатим. Адже багатий не той, хто має багато грошей, а той, хто може чимось поділитися», — переконана начальниця відділу комунікацій та правопросвітництва Регіонального центру з надання БВПД у Полтавській області Юлія Козаченко.

Читати далі

В Україні

Тимчасові режимні обмеження у прикордонних районах трьох областей

Опубліковано

on

От

У межах прикордонних районів Київської, Житомирської та Рівненської областей запроваджено додаткові тимчасові режимні обмеження, а саме заборонено:

1) пересування осіб та транспортних засобів, проведення всіх видів робіт з 22.00 вечора до 05.00 ранку;

2) перебування осіб у лісових масивах;

3) перевезення зброї та будь-яких засобів активної оборони без відповідних дозволів;

Читайте також: Воєнний стан і загальну мобілізацію продовжено на 90 діб

4) фото-, відеознімання доріг, об’єктів інфраструктури, розташування чи переміщення військових підрозділів;

5) використання будь-яких літальних апаратів та випуск плавзасобів на річках;

6) носіння військової форми одягу;

7) проведення різного роду відпочинку, плавання, полювання тощо.

Обмеження діятимуть до закінчення воєнного стану та не поширюються на представників військових формувань.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram
Читати далі

В Україні

Терористична війна — це поєднання агресії, геноциду та насильства над мирним населенням

Опубліковано

on

От

Сьогодні ніхто не стане заперечувати того факту, що російське вторгнення — це терористична війна, і аж ніяк не спецоперація чи міждержавний конфлікт, як це стверджує російська пропаганда. Це мають зрозуміти в усьому світі, як це розуміють парламентарі Литовської Республіки, які одностайно ухвалили резолюцію, яка визнає російське вторгнення в Україну геноцидом, а саму росію — державою, яка підтримує тероризм. Далі Сейм Латвії слідом за парламентом Естонії також визнав війну Росії проти України геноцидом, про що повідомляється на сайті цієї республіки.

Читайте також: Нормативно-правові акти окупаційної влади є недійсними

На сьогодні багато держав вже визнали факти поєднання агресії, геноциду та масового насильства в Україні з боку російської воєнщини. Влада росії намагається виправдатися за геноцид українців, називаючи війну «запобіжною відсіччю агресії» або «вимушеним превентивним заходом». То яка ця війна? Так, вона агресивна, віроломна, безпричинна… Але соціально-психологічні ознаки не розкривають її основного юридичного змісту. Адже це — терористична дія (ст. 258 КК України), що поєднана з геноцидом (ст. 442), агресивним характером війни (ст. 437), помноженим на насильство над мирним населенням (ст. 433). Можливо, всі разом узяті ознаки цих злочинів охоплять це поняття в юридичному сенсі. Влада швидко переступила психологічний бар’єр, включивши одразу воєнний стан та кваліфікувала «спецоперацію» як війну й зорганізувала протистояння агресії рф, що намагається за визначенням «демілітаризації та денацифікації» влаштувати табірний геноцид українського народу. Так звані «ЛНР» та «ДНР», їхні організовані збройні формування, також втягнуті в бойові дії. Відмінностей агресивної та терористичної війни в умовах російського вторгнення є чимало. Їх можна порівняти як «дорогу життя» і «дорогу смерті». Перша йшла до холодного Ленінграда під час війни з фашизмом, друга — до нашого розбомбленого Маріуполя у війні з рашизмом. Скільки надій, мрій та бажань їх наповнювали та ще наповнюватимуть. Тільки от до Ленінграда можна було проїхати, довезти людей, боєприпаси, їжу, а до Маріуполя пробитися неможливо. Місто в оточенні рашистів. Жорстокість фашистів увійшла в історію, жорстокість рашистів її повторює. Безумовно, Україна ніколи не пробачить окупантам їхні злочини. Тому замість спогадів про «дорогу життя» нам завжди буде боліти «дорога смерті», що йде до героїчного міста, названого на честь Марії. А численні факти масового насильства, фільтраційні табори, знищення житла та відбирання майна без будь-яких приводів у мирного населення стали додатковим доказом тероризму, тотального залякування людей. Терористична війна й агресивна війна мають багато спільного, зокрема, у воєнній брутальності подій. Хоча перша є предметом міжнародного кримінального права, а друга скоріше відноситься до предмету національного кримінального права.

Загалом війна, яка відбувається на нашій землі, є продовженням зовнішньої агресивної політики кремля, а не окремо взяті терористичні акти чи войовничі дії. І те, що російські військові формування підтримують окремі громадяни України, не змінює її міжнародного статусу, а міжнародні правові акти, ратифіковані Україною, приміром, Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року, допускають визнання воєнного характеру будь-якого конфлікту, навіть якщо стан війни не визнаний однією зі сторін. росія, як відомо, не визнає того, що вона веде війну, бо це їм наразі невигідно. Але це війна, терористична війна, навіть попри те, що агресор офіційно її не оголошував.

Важливо розуміти, що юридичне підтвердження факту не створює самого факту, а лише його засвідчує. В Резолюції «Про агресію» Генеральної Асамблеї ООН відповідно до пунктів «а», «g» її третьої статті агресивними, незалежно від оголошення війни, кваліфікуються такі дії: будь-яка анексія території іншої держави із застосуванням сили; заслання державою або від імені держави озброєних банд, груп і регулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави або значна участь держави в таких діях. Переважна більшість громадян це бачить і розуміє. Але всіх нас і міжнародне товариство російське керівництво переконує не вірити своїм очам. Добре те, що введення воєнного стану створило необхідні правові умови, зокрема для надання військовому командуванню цивільних повноважень; наявності юридичних підстав для визнання причин та вимушеності переселення цивільного населення в інші регіони; допомогло утворити військові комендатури та сили територіальної оборони. Перелом у цій війні вже наступив, незважаючи на надзвичайну агресивність та терористичний характер дій рф. І це зобов’язує нас перемогти ворога, аби назавжди позбавитися його погроз та викликів.

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.