Connect with us

В Україні

Донбас: як будемо реінтегрувати окуповані території?

У четвер із величезним скрипом Верховна Рада все ж прийняла закон із довжелезною назвою «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях». Зовні може скластися враження, що три дні під куполом точилися баталії за коми і букви, але насправді це був двобій двох точок зору про те, як нам далі поводити себе з країною-агресором — битися чи миритися?

«Миритися» в даному випадку означає відновити звичні економічні зв’язки між підприємствами, розташованими на обох частинах території України – як підконтрольних, так і окупованих. Саме такої позиції нині дотримується і сам Президент України, і пропрезидентська більшість у парламенті. А от «битися» означає розгорнути проти Росії масштабну економічну війну шляхом санкцій і блокад: на цьому наполягають представники патріотичної парламентської опозиції. В результаті перші продемонстрували, що в них знайдеться досить голосів для того, аби визнати законним рух товарів через лінію фронту, зате другі показали, що в них, незважаючи на жоден закон, знайдеться досить рішучих хлопців, готових знову перекрити цей рух своїми редутами.

Отже, через чотири роки після того, як Росія почала агресію, український парламент нарешті наважився на рівні закону визнати РФ країною-агресором, а відтак захоплені нею землі окупованими. Практичне значення цього полягає в тому, що Україна тепер не відповідатиме перед міжнародними судами за порушення прав людини на непідконтрольних їй територіях. А от назвати війну війною Рада так і не наважилася, придумавши натомість таке собі політкоректне формулювання як «заходи з відсічі російській збройній агресії». Тож відтепер у нас більше не антитерористична операція, а керівництво бойовими діями переходить від Антитерористичного центру СБУ до Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України. Цим самим де-юре визнано те, що вже давно існувало де-факто, адже більше трьох років українська регулярна армія воює з російською регулярною армією, масштабно застосовуючи піхоту, артилерію і танки. Звісно, керувати такою «махиною» можуть лише армійські генерали, а ніяк не офіцери спецслужби. Справа останніх – займатися розвідувальними й контррозвідувальними заходами, а командувати на війні повинні військові.

А от головний «диявол» закону заховався в його статті 10, де вжито словосполучення «переміщення товарів на тимчасово окуповані території і з них», а також зазначено, що порядок такого переміщення визначається начальником Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України. Правда, не одноосібно, а за погодженням з СБУ та Міністерством з питань тимчасово окупованих територій. Цим самим парламент визнав, що між Україною і її окупованими територіями може вестися торгівля, а відтак про масштабні економічні санкції проти країни агресора з нашого боку взагалі не може йти мова.

Триваюча нині блокада окупованої частини Донбасу була офіційно запроваджена Указом Президента України від 15 березня 2017 р., після того, як її незадовго перед тим фактично організували громадські активісти. Неважко здогадатися, що глава держави зважився на такий крок не по своїй волі, а слідуючи принципу, «якщо протест не можна придушити, його треба очолити», а потім чекав слушної нагоди зробити задній хід. Тепер вона в нього є: парламент прийняв закон, а закон, мовляв, сильніший за мене.

Якщо дивитися на цю блокаду тверезо, то вона, безперечно, погіршила фінансове становище окупантів та їх пособників, але бумерангом вдарила й по Україні. Правда, попри апокаліптичні прогнози колапсу в енергетиці не сталося – наші атомні станції виробляють стільки струму, що його вистачає всім, ще й на експорт лишається. А от із металургією, як виробником основного експортного продукту країни, справа складніша: на окупованій території зупинилася низка металургійних, коксохімічних і вугільних підприємств, які були тісно пов’язані з аналогічними підприємствами, що залишилися на підконтрольній Україні території, оскільки постачали їм свою продукцію або купували їхню. В результаті програли всі, бо зменшилися обсяги виробництва, експорту й валютної виручки. І це якраз у той момент, коли ціни на метал на світовому ринку впевнено поповзли вгору: зростання цін на нафту дозволило нафто- видобувним країнам розгорнути свої будівельні проекти, для яких потрібно багато металопродукції.

Таким чином, у випадку з блокадою маємо втрачену вигоду, а масштабна економічна війна проти країни-агресора вимагатиме ще більших жертв. Україна, маючи надзвичайно вигідне географічне становище, може перекрити Росії кисень, але тоді й сама залишиться на «сухому пайку». Життя показало, що чимало українців готові багато чим пожертвувати задля перемоги над ворогом, але парламентська більшість, яка теж відображає настрої значної частини суспільства, поки що налаштована миритися з ним.

Юрій Котнюк

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі
Клікніть для коментування

You must be logged in to post a comment Login

Залишати коментар

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.