Кінець епохи бідності в Україні. Для кого?

У перші дні нового року стало відомо, які чималі ресурси спрямовуються урядом на підвищення заробітної плати більше ніж одного мільйона жителів країни, а саме міністрам, депутатам, їхнім помічникам, державним службовцям, учителям та лікарям. А тим часом урядовці рапортують про збільшення мінімалки й загалом покращення добробуту українців.

Правда, розгорівся скандал з надвеликими преміями міністрам, що прем’єр розтлумачив як «боротьбу з корупцією». Як вказують ЗМІ, лише міністр оборони заробив грошей менше, ніж його заступники. Тож у битві за права людини всі, хто годується з бюджету, у виграші. Як нам говорили младореформатори — мода на бідність змінилася вдалим розподілом державного бюджету. Хоча варто нагадати, що саме цей бюджет наповнюється результатами праці платників податків, в основному великим бізнесом, ФОПами та приватним сектором економіки загалом. А наша економіка на сьогодні в програші.

У гонитві за грошима платників податків младореформатори не помічають одну просту річ — практично всі успішні країни світу виграють не за рахунок підвищення податків, а за рахунок матеріальної спроможності простих людей, що наповнюють своєю працею той самий бюджет. Касир у банку має невелику зарплату і при цьому він не краде, маючи справу з великими сумами грошей, бо знає, що його обов’язково покарають. А космічні зарплати на держслужбі зовсім не сприяють протидії корупції чи покращенню якості державного менеджменту. Ніде у світі немає цієї маячні, яку нам намагаються нав’язати ззовні. У світі зарплати в держсекторі, як правило, нижчі, аніж у приватників, бо утримання держапарату має відповідати податкам, які сплачує той же приватний сектор. Інакше впаде економіка.

Чому в усіх країнах рівень зарплат на держслужбі прив’язаний до загальної зарплати по країні? Бо це стратегія менеджменту, інакше рано чи пізно буде соціальний вибух. Проте глава українського уряду іншої думки. Як він зазначає, «багато років в Україні чиновники офіційно отримували по декілька тисяч гривень, а за тіньовими схемами крали десятки й сотні мільйонів доларів або отримували зарплати в конвертах». Тому кінець епохи бідності в Кабміні виглядає так, як проголошує його глава: великі зарплати в урядовців повинні бути для того, щоб у них «не було спокуси зловживати своїм службовим становищем, окрім цього вони мають завжди пам’ятати про невідворотність покарання за посадові зловживання — тільки так влада буде працювати ефективно». Слова, звісно, правильні, але, на жаль, вони не підтверджуються їх практичним втіленням. Державні рішення чинної, як і попередньої, влади не дають впевненості у майбутньому процвітанні вітчизняної економіки. Та і як вона може квітнути, співіснуючи з поширенням економіки конфіскату, збільшенням ринку секонд-хенду, завезенням застарілих зразків машинобудування, процвітанням монопольних структур тощо, — не зовсім зрозуміло. Я вже не кажу про наявну податкову політику, що не осучаснює базу оподаткування, не встановлює справедливу ренту на видобуток тої ж руди, зате забезпечує надприбутки для монополістів-олігархів. Обкладати додатковими податками монобільшість сьогодні готова самозайнятих осіб, ІТ-шників, «євробляхерів». У той час як сучасний європейський державний менеджмент намагається залучати інновації, власне приваблювати людей, які мають інноваційні ідеї, з усього світу. У нас такі ідеї з’являються лише у сфері туризму, і, певною мірою, в сфері деяких послуг, чого явно мало для процвітання сучасної економіки. Ми повинні орієнтуватися на успішні країни, які стараються залучати до себе людей, за якими тягнуться гроші чи покупки товарів і послуг та ті ж самі інвестиції, про які наш уряд лише мріє. Продаж землі і держпідприємств у нашій країні, де активно чиниться опір підприємництву, не дасть бажаного ефекту. Західний капітал навряд чи прийде сюди, а значить, покупцями всього цього будуть місцеві магнати, всім добре відомі, і під них будуть сформовані умови й ціни. А що далі? Далі ті самі люди, які заробляли на Укрспирті, природних ресурсах, стануть вже повноправними господарями того ж Укрспирту та природних надр — та будуть і надалі «схематизувати» з правоохоронцями, як це було показано всій країні на президентському відео.

Значно продуктивнішим за такої ситуації стало б створення умов для організації робочих місць в Україні, щоб залишити наших громадян в країні, аби вони витрачали свої кошти саме тут. Адже будь-який акт купівлі товару або послуг людиною супроводжується актом сплати податків якимось великим або середнім бізнесом — тим, кого й контролювати-то не треба, бо в нього усе на видноті.

Тобто, здавалося б є очевидним, що потрібно зняти аж надто жорсткий контроль з малого бізнесу й зосередити увагу на монополістах. А в нас виходить так, що на людей, які самі працюють і створюють робочі місця, приготовлений дубець із трудових, податкових та інших інспекцій, плюс збільшення податкового навантаження та адміністративного тиску в 2020 році. Такого не повинно бути, інакше, повторюся, соціальний вибух стане закономірним результатом рішень влади про «вдалий розподіл бюджету». Битва за права людини не повинна завершитися розподілом багатства країни на чиюсь користь, а збільшенням цього багатства й перетворенням його в суспільне благо.

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути