В Україні
Компартія й «органи»
Як НКВС «допомагав» Хрущову проводити Київську обласну партійну конференцію (1938 р.)
1937 рік… Горезвісний, долеламний, надтрагічний! У державі відбуваються в прямому розумінні карколомні процеси, суттєво змінюється роль органів державної безпеки (в просторіччі їх зазвичай боязко-поважно (з різними відтінками) називають коротко: «органи»). Вони виходять на передній план і в політичному, і в соціальному житті, з утаємниченої організації перетворюються на відкритий каток репресій, стукаючи в двері майже кожної сім’ї. На лютнево–березневому пленумі ЦК ВКП(б) 1937 р. очільник НКВС СРСР Ніколай Єжов заявив, що Сталін вважав органи державної безпеки «передовим збройним загоном нашої партії».
Володимир Греченко доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін факультету права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ, заслужений працівник освіти України |
Олександр Ярмиш доктор юридичних наук, професор, провідний науковий співробітник Державного науково-дослідного інституту МВС України, заслужений юрист України |
Такий знак рівності між компартією та НКВС символізував реальний стан речей у радянсько-сталінській політичній системі, фактичне зрощування партії та каральних органів. Це явище чітко виявлялося як на кадровому рівні (партійні працівники призначалися на керівні посади в НКВС, а чекісти, в свою чергу, в партійний апарат), так у спільній реалізації основних завдань (наприклад, «чищення» партії, усунення опозиціонерів). Але, разом із тим, дефініція, згадана Єжовим, відбивала ще одну тенденцію, яка особливо рельєфно виявлялася в 1937–1938 рр., – розмежування партії й каральних органів і перетворення останніх в реальний інститут влади, певною мірою поставлений над партією. Маніпулювання цими двома політичними силами було одним із найважливіших методів утвердження сталінської диктатури.
Читайте також: Глава МЗС Естонії: «Людству потрібен новий Нюрнберг»
До початку «великого терору» очільники каральних органів перебували загалом у підпорядкованому становищі щодо партійної верхівки в республіці та областях. На найвищих щаблях влади зберігався відносний політичний вплив членів Політбюро, з позицією яких певною мірою рахувався сам Сталін, не кажучи вже про керівників ОГПУ–НКВС В. Р. Менжинського та Г. Г. Ягоду, які взагалі не були членами вказаного органу. Існували напружені, конкурентні, а часом навіть конфліктні стосунки між прокуратурою, судовими органами та ОГПУ–НКВС. У кінці 1920-х рр. існував проект підпорядкування міліції наркомату юстиції, але в цьому апаратному протистоянні перемогли органи держбезпеки, підім’явши міліцію під себе. В подібних конфліктах арбітром виступали партійні органи, верхівка яких, у даному випадку, стала на бік держбезпеки. На республіканському та обласних рівнях між партійними керівниками та начальниками управлінь НКВС, як правило, складалися досить «гармонійні» стосунки, але до 1937 р. останні розуміли, що парткерівники вище них за статусом. Невипадково, що багаторічний очільник органів держбезпеки в Україні Всеволод Балицький мріяв стати секретарем ЦК КП(б)У і, ще краще, членом Політбюро.
Ситуація почала істотно змінюватися після того, як за вказівкою Сталіна, який вирішив «почистити» лави партійних функціонерів, чекісти почали проводити їх масові арешти, причому працівників усіх рівнів, на що раніше було «табу» (санкціонувалися лише арешти окремих партпрацівників, «винних» в «ухилах» та тих, що впали в немилість за якісь «гріхи»). Істотні зміни в співвідношенні сил між парторганами та органами держбезпеки продемонструвала виборна кампанія в компартії, що проходила навесні 1937 р. Загалом у період номенклатурного чищення та масових репресій 1937–1938 рр. партія опинилася в такому ж уразливому становищі, в якому перебувало і все суспільство. Компартія була керівною силою радянського тоталітарного режиму, але на законодавчому рівні це жодним чином не було закріплено.
Одним із прикладів підвищення ролі керівників органів держбезпеки, як уже вказувалося, стало призначення останніх на достатньо високі партійні посади. Наприклад, начальник УНКВС у Харківській області Григорій Телешев був призначений першим секретарем Одеського обкому.
Партійні чистки руками НКВС
«Співдружність» двох голів гідри тоталітарного режиму (компартії та держбезпеки) продовжувалася й надалі. І в 1938 р., хоча вже в дещо інших умовах, НКВС впливало на кадровий склад партійних органів, в тому числі й виборних, але вже з більшою оглядкою на керівництво республіки. Ось перед нами документ, який наглядно ілюструє вказану тенденцію. Він віднайдений авторами в Галузевому державному архіві СБУ, який стосується проведення 4-ої Київської обласної партконференції та виборів на ХІV з’їзд КП(б)У. (ГДА СБУ. Ф.16. Оп. 1. Спр. 279, арк. 547–551). З його змісту ми дізнаємося, що 11 червня 1938 р. начальник Київського обласного УНКВС капітан держбезпеки Долгушев спрямував очільнику НКВС УРСР О. І. Успенському повідомлення про проведення 4–5 червня 4–ої Київської обласної партконференції КП(б)У за участю першого секретаря ЦК КП(б)У М. С. Хрущова та секретаря ЦК КП(б)У М. О. Бурмистренка.
У перший день звітну доповідь зробив секретар обкому М. В. Костенко.
В подальшому обговоренні взяли участь 59 делегатів, причому всі критикували звіт, як винятково поганий, вказуючи на політичні помилки, допущені Костенком. Пізніше секретар ЦК КП(б)У М. О. Бурмистренко в своєму виступі навів багаточисельні факти, які мали на меті підтвердити правильність висловлення політичної недовіри Костенку. Він також піддав різкій критиці роботу завідувачів відділів обкому Блінова, Кухаркіна, Мирненка, підтверджуючи свою позицію конкретними фактами. «Їхній арешт, – написав пізніше начальник УНКВС у Київській області, – підтверджує правильність аналізу Бурмистренка». У прийнятій резолюції робота обкому була визнана незадовільною.
Читайте також: Не посоромив прізвища предка. Слово пам’яті товариша
У доповідній записці також містилися улесливі слова щодо виступу на конференції наркома внутрішніх справ УРСР О.І. Успенського. «Ваш виступ на конференції, – писав його підлеглий, – був вислуханий з великою увагою, особливо в частині викриття ворогів народу, обговорювався в кулуарах, де схвально відгукувалися про роботу НКВС за останній час». Обговорення претендентів у члени обкому відбувалося в атмосфері політичної загостреності та надпильності. Низка запропонованих кандидатур була відведена зі списку. До початку роботи конференції НКВС подало компрометуючі матеріали на 15 делегатів, згодом, після додаткової перевірки, ще на 6.
Із числа делегатів обговорювалися кандидатури Гурцева, Божка, Жупинаса, Толока. Усі вони були відведені. Окрім поданих НКВС матеріалів, обговорювали кандидатури Гуревича — інженера та Буховера – працівника міліції. Незважаючи на позицію другого секретаря Київського обкому КП(б)У З. Т. Сердюка, щодо кандидатури директора Рибтресту Божка, останній був залишений у списках.
Наступного дня на партконференції виступив М. С. Хрущов, який повідомив, що Божок виключався з партії та був швидко поновлений за допомогою першого секретаря Київського обкому і міському компартії, а згодом другого секретаря ЦК КП(б)У у 1937 – на початку 1938 р. С. О. Кудрявцева (на той момент уже розстріляного). Хрущов заявив, що за таку кандидатуру голосувати не буде. Після цього присутні змінили свою думку й одноголосно відвели кандидатуру Божка. При обговоренні цієї ситуації чулися вигуки: «Ось, Сердюк, ти сидів 2 місяці з Євтушенком і його не викрив!». Згадані вигуки були спрямовані на дискредитацію Сердюка. На вечірньому засіданні Хрущов, який головував на конференції, запропонував товаришу, який подавав цю репліку, пояснити, звідки в нього такі дані. Виявилося, що це Ковальов — керівник української контори Нафтобуду. З питань, які поставив Хрущов Ковальову, з’ясувалося, що останній не знає навіть того, скільки працював Сердюк з Євтушенком і чи взагалі працював (за перевіреними нами біографічними даними в Київському обкомі вони разом не працювали, тобто це був наклеп з боку Ковальова). В підсумку він, під тиском Хрущова, був змушений визнати, що його репліка — це провокація. Таємним голосуванням Ковальова було обрано до складу пленуму обкому, але згодом, після виступу Хрущова, з місць залунали голоси про виведення його зі складу цього органу. З аргументованою пропозицією щодо цього виступив делегат Волоненко. Після цього Ковальов одноголосно був виведений зі складу обкому.
Як бачимо, значна дискусія розгорнулася щодо оцінки діяльності Д. М. Євтушенка, який ще в квітні 1938 р. був керівником Київської парторганізації.
Окрім матеріалів 4-ої Київської облпартконференції та доповідної записки співробітника НКВС, ми маємо ще одне свідчення сучасника та учасника тих подій. Як готували подібні партконференції свідчать спогади професора кафедри історії КПРС Івана Івановича Шевченка, почуті одним з авторів даної статті ще в студентські роки.
З нечуваною тоді відвертістю (а мова йде про 1970-ті роки) він розповів, як його готували до партзборів, де мало розглядатися і питання щодо Д. М. Євтушенка. Іван Шевченко тоді був секретарем одного з райкомів партії міста Києва. Його викликав до себе М. С. Хрущов і запропонував на зборах підтримати Євтушенка. Згодом він зустрів колегу — секретаря іншого райкому партії, тож спитав, чи викликав його Хрущов і про що говорили? Колега розповів, що Хрущов запропонував йому прямо протилежне — розгромно критикувати Євтушенка. Обидва занепокоїлися й стали думати, що це все означає? Побідкалися, але кожен вирішив дотримуватися тієї інструкції Хрущова, яку він їм дав персонально. А там уже, що кому судилося… На партзборах Шевченко, якому надали слово одному з перших, підтримав Євтушенка, а всі інші оратори його критикували. Закінчилося це, як відомо, арештом партфункціонера. Якщо вірити Шевченку, це була провокація з боку Хрущова, який, очевидно, таким чином хотів побачити, хто ще підтримає Євтушенка й показати, що останній діяв не один, а у складі групи, і це все підносило дану справу, адже викривався не один «ворог народу», а діє ціла зграя «ворогів».
Шевченко, таким чином, виконав роль цапа-відбувайла. Згодом його заарештували і, як він говорив, сильно били. Але він не зізнався та й був уже не 1937, а 1938 рік, і його помилували, бо вже 1939 року працював у Київському стоматологічному інституті і не ким-небудь, а викладачем основ марксизму-ленінізму, що свідчило про довіру до нього з боку влади. Це відповідало певним змінам в репресивній політиці держави. Можна нагадати, що в партії в 1938 р. було відновлено членство близько 77 тис. осіб, хоча репресії не закінчилися, і саме в 1938 р. були розстріляні вже згадувані вище С. О. Кудрявцев, М. В. Костенко, Д. М. Євтушенко. Виходить, І. І. Шевченку, крім усього, банально поталанило.
На згаданій Київській партконференції на ХІV з’їзд КП(б)У був обраний 71 делегат з вирішальним голосом і 10 – із дорадчим. Під час обговорення була відведена низка кандидатур, зокрема заступника голови Раднаркому Жили, секретаря Залізничного райкому компартії Дадико, директора сільгоспінституту Ведмедя, в тому числі двоє останніх – за матеріалами НКВС.
Із присутніх на конференції делегатів НКВС заарештувало 11 осіб за, нібито, правотроцькістську діяльність. Усі вони, згідно з вищецитованим документом, зізналися в цьому. Згодом за їхніми показами було заарештовано ще 17 колишніх працівників обкому та міськкому компартії.
Ось таке свідчення про вибори в парторгани зразка 1938 року. Це не випадкова вибірка, а типовий випадок, який красномовно показує сутність часу, важелі, форми і методи партійної та чекістської роботи в умовах апогею сталінського тоталітаризму.
Джерело: Юридичний вісник України
