Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

В Україні

Приватні виконавці: конкуренція і реальні результати роботи

Опубліковано

on

Запроваджений в Україні інститут приватного виконання судових рішень демонструє перші результати — приватні виконавці створили конкуренцію на ринку та ефективно стягують борги. Про це заявив заступник міністра юстиції з питань виконавчої служби Сергій Шкляр.

За його словами, нині в регіонах України працює 111 приватних виконавців. До них стягувачі можуть звертатися з усіх питань, окрім питань виселення та вселення фізичних осіб, рішень про конфіскацію майна, відібрання і передачу дитини, рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи, рішень адміністративних судів та Європейського суду з прав людини й низки інших. «Зі всіх документів, завершених приватними виконавцями у 2017 році, повністю виконано ними 83 відсотки таких проваджень. Це говорить про те, що приватні виконавці націлені на реальні результати щодо успішного виконання судових рішень», — підкреслив С. Шкляр, додавши, що цього року Мін’юст очікує ще кращих показників у роботі приватних виконавців, адже в 2018-му їхня кількість повинна суттєво збільшитися. «Міністерство юстиції поставило перед собою завдання надати можливість скласти іспит у 2018 році не менше ніж 800 особам. У нас уже створені постійні Дисциплінарна та Кваліфікаційна комісії, іспити проводяться регулярно, тож запрошуємо всіх охочих долучитися до цієї професії.

Міф щодо того, що пройти відбір надто складно або навіть неможливо, — безпідставний. Іспит на право стати приватним виконавцем вже пройшли 359 осіб. 151 кандидат, або 42%, успішно його склали. Це — доволі високий показник. Наголошую: фахово підготовлені, професійні кандидати успішно складають іспит і приступають до роботи. За процесом відбору постійно стежать наші міжнародні партнери та донори з проекту «Нове Правосуддя» агенції USAID та проекту ЄС «ПРАВО-Justice», — наголосив Сергій Шкляр.

Заступник міністра також нагадав, що для того, аби стати приватним виконавцем, громадянин України повинен досягти 25 років, мати вищу юридичну освіту не нижче другого рівня і стаж роботи в галузі права не менше двох років. Усі кандидати мають обов’язково пройти курс навчання та скласти кваліфікаційний іспит, питання якого розроблені міжнародними партнерами Мін’юсту.

Також до кандидатів висувається вимога щодо проходження стажування. Втім від нього звільнені особи, які мають стаж роботи державного чи приватного виконавця, адвоката, нотаріуса, арбітражного керуючого не менше одного року або помічника приватного виконавця не менше двох років. Усі, хто успішно склав іспит, отримують посвідчення приватного виконавця. Щоб почати працювати, слід застрахувати свою діяльність та обладнати офіс відповідно до вимог.

Щодо роботи їх колег із ДВС, то загалом на сьогодні перед органами цієї служби першочерговим завданням стоїть інституційне переосмислення своєї місії в забезпеченні в Україні верховенства права, зокрема, в частині обов’язковості виконання судових рішень, що написала в своєму блозі заступник міністра юстиції Світлана Глущенко.

За її словами, застаріла філософія процедури виконання судових рішень має поступитися впровадженню європейських підходів у роботі виконавців, що ґрунтуються на засадах соціальної спрямованості, відкритості, професійної етики та культури, якості та оперативності виконавчих дій. Саме цього чекає від служби суспільство.

Як вказується, основна ідея змін полягає в захисті прав та інтересів як стягувачів, так і боржників, належному забезпеченні державою виконання судових рішень. Аби перевести ці ідеї в реальну площину, було розроблено паспорт еволюції системи виконання судових рішень, який передбачає впровадження конкретних змін на кожному етапі трансформації системи.

Згаданий паспорт реформ містить кілька важливих, навіть фундамен- тальних, пріоритетів. Перший з них — це добровільне виконання рішень. Як вказує С. Глущенко, метою реформи є донесення до свідомості боржників невідворотності відповідальності за порушення. А відтак і розуміння того, що не виконавши рішення добровільно, в майбутньому вони можуть заплатити більше. Загалом же Мін’юст планує створити таку мотиваційну систему, за якої врегулю-
вання спорів відбуватиметься без звернення до ДВС. Головні інструменти — це правопросвітницька кампанія, формування позитивного іміджу Державної виконавчої служби та приватних виконавців, врегулювання системи адміністрування діяльності експертів, а також створення альтернативних механізмів та інститутів — інституту згоди на виконання рішень та механізму альтернативних можливостей виконання рішень.

Другий пріоритет — здійснення виконавчих дій вчасно, кваліфіковано та якісно. По суті, це означає професійне та компетентне надання допомоги. Цієї мети міністерство планує досягти за рахунок автоматизації процесів, зокрема, через взаємодію реєстрів та взаємодію ДВС з іншими органами й установами. Йдеться, в тому числі, про забезпечення доступу працівників ДВС до реєстрів нерухомості та транспортних засобів. Передбачається також повністю автоматизувати процес документообігу, аби державні виконавці могли отримати повне досьє на боржника за максимально короткий термін, а громадяни — швидко та якісно скористатися послугами ДВС. Також планується знизити навантаження на держвиконавців, забравши невластиві їм функції, та мотивувати останніх до підвищення своїх професійних компетенцій через конкуренцію з приватними виконавцями та кар’єрні й фінансові стимули.

Третій пріоритет, визначений Мін’юстом, — забезпечення відкритості роботи органів ДВС, їх суспільна орієнтованість. Публічність, відкритість, прозорість, звітність перед суспільством — такі вимоги стоять перед виконавчою службою. Для їх реалізації планується створити мобільні та автоматизовані сервіси, сервісні центри, де громадяни зможуть отримати відповіді на всі питання без відвідування органів ДВС, розробити стандарти якості та запровадити моніторинг ефективності роботи виконавців.

Як сподіваються у відомстві, в комплексі всі ці складові безумовно будуть підвищувати рівень довіри до цієї служби та впливати на підвищення кількості фактично виконаних судових рішень в Україні.

Підготував Ілля Мороз,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

В Україні

Паспорти нон грата: що буде з українсько-угорськими відносинами після висилки дипломатів?

Опубліковано

on

Сергій Сидоренко, ЄП

Так званий «паспортний конфлікт», що визначав відносини України та Угорщини протягом останніх тижнів, дійшов своєї кульмінації. Україна зрештою вислала угорського дипломата, що був одним з учасників прихованого відео з церемонії прийняття присяги новоявленими громадянами Угорщини у Береговому. Угорщина відреагувала блискавично – з Будапешта до України повернувся перший секретар нашого посольства.

Якщо послухати заяви наших (та й угорських) дипломатів після взаємної висилки, може скластися враження, що ситуація подібна до катастрофи. Глава зовнішньополітичного відомства Угорщини Сійярто звинуватив Київ у різкому загостренні конфлікту і, що цікаво, пообіцяв поскаржитися на Україну послу США. Натомість, міністр закордонних справ України Павло Клімкін назвав дії Будапешта «фундаментально неадекватними», а речниця українського МЗС звинуватила угорців у порушенні принципу пропорційності. Та є всі підстави вважати, що обурення сторін – радше «ритуальне».

Обмін «титулами» нон грата був єдиним способом розрядити конфлікт, поставити крапку в його нинішньому етапі. І те, що ні Київ, ні Будапешт не назвали імена висланих ними консулів, стало ще одним свідченням того, що вони не мають наміру роздмухувати протистояння.

Та навіть крапка в цій історії не означає завершення паспортного конфлікту в цілому. Проблема «напівзабороненого» подвійного громадянства ще не раз вдарить по Україні, якщо її не врегулювати.

Кого покарали?

Змонтований відеоролик, приховано відзнятий у консульстві Угорщини та опублікований Укрінформом, за два тижні проглянули 250 тисяч разів. Великих таємниць це відео не відкрило, мабуть, ні для кого – Угорщина вже 8 років активно роздає своє громадянство етнічним угорцям (і не лише в Україні!). Цей факт не приховується, про це прямо написано на інформаційних стендах біля консульств Угорщини.

І хоча точна кількість «нових угорців» не називається, достеменно відомо, що ще станом на 2015 рік паспорти цієї країни отримали 100 тисяч мешканців Закарпаття. Для області, де зареєстровано менше мільйона дорослого населення, це – справді багато, а за минулі три роки ця кількість поза сумнівом виросла.

Два шляхи для України

Та повернемося до питання угорського «стрілочника» Дьордя Ваша. Ніхто (і, очевидно, МЗС у тому числі) не має ілюзій, що рядовий консул, що був змушений залишити Україну, не з власної волі організовував церемонію приведення до присяги. Так, того разу саме він допомагав колезі з Будапешта, яка закликала приховувати паспорти від української влади але так само на його місці вчинив би будь-який інший угорський дипломат. До слова, в нещодавно опублікованому матеріалі BBC Україна наводяться свідчення про те, що такі поради лунали й раніше, кілька років тому, коли відносини Києва та Будапешта були нібито безхмарними.

Угорщина не відмовиться від політики паспортизації, як би ми цього не вимагали. Отже, будь-якого дня може з’явитися нове відео з новим консулом і вогонь конфлікту спалахне з новою силою. Україна і надалі не зможе заплющувати очі на це. А це, серед іншого, означає, що в однієї з наших держав-сусідів з’являється безвідмовний механізм, як тримати угорсько-українські відносини «завжди в тонусі». І доки проблема не буде вирішена системно – ця загроза буде актуальною.

Є два шляхи запобігти рецидиву конфлікту: жорстко заборонити українцям отримувати другий паспорт, або ж навпаки – дозволити подвійне громадянство, хай навіть із жорсткими обмеженнями. І варто принаймні почати говорити про ці шляхи, зважуючи за та проти.

Почнемо з першого. Є поширений міф про те, що Конституція вже зараз виключає подвійне громадянство. Це не так. Більше того в окремих випадках воно напряму дозволене, однак діє «напівзаборона» добровільного отримання другого паспорта. Всі новоявлені громадяни Угорщини підпадають під неї.

Чому йдеться про напівзаборону? Бо нині законодавством не передбачено чіткого покарання за порушення закону. Хоча європейьска практика свідчить: жорстка заборона – можлива. Саме так вчинила Словаччина, де живе дуже чисельна угорська меншина, близько 10% населення країни. Ще в 2010 році, саме у відповідь на угорське рішення про початок масової роздачі паспортів закордонним угорцям, словаки ухвалили закон, який зобов’язав владу позбавляти словацького громадянства всіх, хто добровільно отримав другий паспорт.

Тоді це призвело до настільки жорсткого конфлікту між країнами-сусідами, що наші нинішні «тертя» з угорцями схожі на дрібне непророзуміння… Угорці (точно як зараз із нами) наполягали, що Словаччина порушує європейські стандарти – і зазнали поразки. Влітку 2013 року Європейський суд з прав людини визнав: практика позбавлення громадянства тих, хто пішов за другим паспортом, є цілком законною та відповідає європейському праву, бо ті етнічні угорці, в кого відібрали словацькі паспорти, – свідомо йшли на порушення закону.

Цей шлях виявився доволі ефективним. Словаччина нині є єдиною з держав-сусідів Угорщини зі значною угорською меншиною, де кампанія паспортизації не є аж надто масовою. Але є одне але. Україна втратила 8 років, по суті ігноруючи цю проблему. Тепер повторити словацький шлях буде непросто.

Запровадивши покарання «заднім числом» для тих 100—150 тисяч закарпатців, що вже мають угорське громадянство (а заодно – для румун, молдаван тощо), ми станемо на слизьку стежку. Такий закон швидше за все буде засуждений ЄСПЛ.

Можна прописати в законі, що покаранню підлягають лише нові громадяни, які отримають угорський паспорт після ухвалення цих змін, але ефект такої норми не буде настільки очевидним. До слова, в 2017 році Президент України Петро Порошенко пропонував зміни до закону про громадянство, які би запровадили покарання для власників паспортів інших держав. Тоді цей проект багато хто критикував, тож його відклали «в шухляду».

Чи можливий другий шлях – дозвіл або частковий дозвіл на подвійне громадянство? Питання не менш складне, передусім політично. Але обережні розмови з цього приводу у владній верхівці, схоже, вже розпочалися. А Павло Клімкін навіть зважився написати колонку із цілком однозначним натяком з цього приводу.

Наразі неможливо прогнозувати, чи матиме розвиток така ініціатива, але якщо це станеться, то обов’язково мають бути передбачені запобіжники. І йдеться не лише про очевидну потребу жорсткої заборони на подвійне українсько-російське громадянство (кажуть, що наразі дискутується дозвіл на другий паспорт лише від країн ЄС та НАТО). І не тільки про збереження заборони на роботу в держорганах для тих, хто має другий паспорт.

Є сенс запровадити також явні, однозначні негативні стимули для власників двох паспортів, які гарантуватимуть, що подвійне громадянство залишиться винятковим явищем, а не перетвориться на правило. Які саме? Це питання для окремої дискусії – та й то, лише якщо цей шлях буде розглядатися всерйоз.

Та рано чи пізно, схоже, Україні доведеться обрати один з двох шляхів – покарання або дозвіл. Інакше на нас чекатиме нескінченний серіал із висиланням угорських, а у відповідь й українських дипломатів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Нові суди обирають керівників

Опубліковано

on

Головою Миколаївського апеляційного суду обрано Миколу Міняйла. За результатами таємного голосування більшістю від кількості суддів відповідного суду строком на три роки заступниками голови суду обрано Володимира Гулого та Ігоря Лівінського.

Секретарем судової палати у цивільних справах став Павло Лисенко, а секретарем судової палати у кримінальних справах Олена Фаріонова.

Колектив суддів Херсонського апеляційного суду висловив довіру попередньому керівнику Олександру Коровайку, обравши його головою суду. Його заступниками стали Олена Кузнєцова та Володимир Заіченко, секретарем судової палати з розгляду кримінальних справ — Інна Литвиненко, а судової палати з розгляду цивільних справ — Лариса Приходько.

Також за результатами зборів суддів одноголосно головою Дніпровського апеляційного суду обрана Наталія Деркач, заступниками голови суду стали Ірина Живоглядова та Тетяна Куценко.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Демчина проти Ситника

Опубліковано

on

Перший заступник глави СБУ Павло Демчина подав позов до суду на директора Національного антикорупційного бюро про захист честі і гідності у зв’язку із заявою Ситника про його причетність до реклами НАБУ в метро.

«Я звернувся до Солом’янського районного суду Києва з позовом до директора НАБУ Артема Ситника. Приводом стали голослівні заяви пана Ситника на комітеті Верховної Ради з питань запобігання та протидії корупції», — сказав П. Демчина, нагадавши, що Ситник звинуватив його в причетності до інформаційної кампанії, спрямованої проти НАБУ.

Демчина також додав, що на момент засідання комітету всеукраїнська громадська організація «Чесне слово» підтвердила проведення нею публічних акцій з критикою Ситника, про що директор НАБУ не міг не знати. При цьому він заявив, що готовий піти з посади, якщо суд підтвердить звинувачення на його адресу. «Підкреслюю, що як офіцер у разі підтвердження судом звинувачень на свою адресу покину посаду в СБУ. Чи готовий Ситник, відповідаючи за свої абсурдні звинувачення, до такого кроку? Дуже сумніваюся», — сказав П. Демчина.

У своїй позовній заяві перший заступник глави СБУ просить суд визнати недостовірною інформацію, озвучену Ситником на засіданні комітету, визнати її такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію, а також спростувати заявлена.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді