Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

В Україні

Співробітництво задля миру і безпеки

Опубліковано

on

Другого травня в Римі відбулося засідання асамблеї Всесвітньої організації міжнародного співробітництва, миру та безпеки — міжурядової організації держав, створеної для захисту миру і безпеки народів усіх країн світу.

На прохання представників країн-учасниць на форумі виступив президент Світового конгресу українських юристів, президент Всесвітнього юридичного альянсу, віце-президент Всесвітньої організації міжнародного співробітництва, миру та безпеки Валерій Євдокимов. Він поінформував присутніх про ситуацію, що склалася за останні кілька років у зв’язку з агресією Росії проти України, про роль у конфліктах і ставлення до їх оцінки політичних сил та влади різних країн, зокрема, Сполучених Штатів Америки, країн ЄС, України.

Від імені юридичної спільноти Валерій Євдокимов закликав представників зацікавлених країн докласти всіх можливих зусиль, спрямованих на встановлення миру в Україні, неухильне дотримання всіма урядами і народами принципів верховенства права і міжнародних законів, поваги до суверенітету будь-якої країни, підтримання миру й спокою на нашій планеті.

Як було зазначено, незалежна Україна як суверенна держава, член Організації Об’єднаних Націй не дозволить перетворити себе на об’єкт маніпуляцій з боку будь-яких країн, оскільки є повноправним суб’єктом міжнародних відносин і державою, яка активно бореться за безпеку і мир на землі.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

В Україні

Віра Валлє: «Українська бюрократія хвора на корупцію»

Опубліковано

on

У своїй книзі «Корупція. Занепад соціального капіталу», яка побачила світ у травні цього року, юристка, письменниця та громадська діячка Віра Валлє аналізує явище корупції наче це жива істота. Вона, ця жахлива істота, ніби знешкоджує (скоріше навпаки — шкодить) цілу державу Україну, люди якої вийшли на Майдан, вчинивши спротив порядкам, що насаджувала злочинна влада. Змістовний та глибокий аналіз чинників і проявів корупції, її поширеність у всіх прошарках суспільства свідчить про неабияку обізнаність автора, його активну громадську позицію. Вона нікому з кола «державників» не робить реверансів, критично оцінює можливості органів, що ведуть боротьбу з корупцією, наводить численні факти та аналітичні дані, в тому числі міжнародних організацій, пов’язаних з цією проблемою. Безумовно, вказана книга займе свою публіцистичну нішу, впливатиме на наші уявлення про те, як не треба боротися з корупцією. Сьогодні Віра Валлє гість ЮВУ і наша розмова стосується корупції в Україні та низки інших актуальних тем.

— Отже, шановна пані Віро, книга стає бестселером, Ви знаменитістю, а читач у розпачі. Адже корупція — це дійсно та істота, що з’їдає соціальний капітал цілої держави. У чому головні дисфункції, власне негативні впливи, корупції на соціальний розвиток держави, невже вони такі вбивчі, як це показано в книзі?

— Перед тим, як відповісти на ваше запитання, хочу подякувати «Юридичному віснику України» за можливість поділитися думками про це небезпечне явище, яке поглинуло Україну і яке ставить під загрозу наше майбутнє. Небезпека корупції, про яку йдеться вже в декількох моїх книгах, без перебільшення є грандіозною. Вона проявляє себе в розмаїтті негативних впливів на державу і суспільство, серед яких найнебезпечнішими є порушення прав людини внаслідок не- ефективності хворої на корупцію бюрократії, загострення соціальної нерівності — збільшення розриву між бідними і багатими, падіння рівня довіри в суспільстві до влади (як міжособистісної, так і в ставленні до держорганів). Ці та інші наслідки корупції прирікають Україну на політичну нестабільність (через крах спроб розбудови інститутів дієвої, а не фасадної демократії), а також заважають подолати економічну кризу, адже корумпована держава нездатна втілювати ефективну внутрішню та зовнішню економічну політику.

— Може, Ви перебільшуєте її негативне значення, бо люди хоча й не схвально, але терпляче ставляться до того, що йменується корупцією, у побуті зокрема?

— Негативний вплив корупції важко переоцінити. Незважаючи на певні короткочасні (з економічного погляду) переваги корупційних дій (як-от, заощадження трансакційних витрат на досягнення якогось результату), у довгостроковій перспективі корупція прирікає країну на тотальну кризу (соціальну, політичну, економічну) й загострення конфліктів — аж до війни. І той факт, як ви сказали, що наші співвітчизники терпляче ставляться до корупції, заважає подолати дану проблему. Саме в цьому, на мій погляд, полягає драма нашого суспільства. Адже слабкий антикорупційний потенціал України обумовлений саме протиріччям між бажанням українців викорінити корупцію десь там, у верхах, та відсутністю неприйняття цього явища щодо себе, любимого. Цей парадокс домінує в масовій свідомості та реальній поведінці. Інакше кажучи, українці поділяють подвійні стандарти: вони засуджують корупцію у вищих ешелонах влади, але толерують її стосовно себе. Відсутність колективного осуду цього явища, на мою думку, є причиною багатьох негараздів в Україні.

— Ви розглядаєте корупцію як антисоціальне явище, тобто широко, в контексті соціальних негараздів. А сама корупція — це, власне, підкуп, достатньо вузьке поняття, що має свої юридичні ознаки; можливо правильніше було б дивитися на цю проблему більш адекватно, якщо так мож- на сказати?

— Дозволю собі не погодитися з вами в частині вузького розуміння цього явища. Корупція — це далеко не лише підкуп. Корупція — це використання влади або впливу для одержання особистих переваг шляхом пропонування, дачі, одержання виплат, послуг, можливостей тощо. Це також розкрадання державних або суспільних активів; зловживання родинними зв’язками і знайомствами (конфлікт інтересів); одержання особистої конкурентної переваги в обхід публічного порядку та багато інших різновидів дій (і навіть бездіяльності), спрямованих на задоволення власних інтересів на шкоду суспільним. Такий підхід до визначення терміну «корупція» застосовується скрізь у світі — у конвенціях Європейського співтовариства, законі США про корупцію в зовнішньо-економічній діяльності (Foreign Corrupt Practices Act), законі Великої Британії про хабарництво (Bribery Act) та законодавстві України (зокрема, Законі «Про запобігання корупції» та Кримінальному кодексі).

— Ви вважаєте, що вітчизняна корупція — наслідок заангажованої і монополізованої економіки? Звісно корупція тісно пов’язана з економічною несвободою, а монопольні привілеї держави є чинником корупції. І в той же час у Вас простежується думка, що в регулюванні економічних процесів без державного впливу не обійтися й не треба ідеалізувати чудодійність «невидимої руки ринку». Щось не зовсім тут зрозуміло, поясніть, будь ласка.

— Справді , економічна свобода є передумовою забезпечення свободи суспільства від зловживань влади, адже надмірне втручання держави в економіку (накладення численних обмежень: дозволів і ліцензій, високих податків і митних тарифів, заборон на певні види господарської діяльності) породжує стимули для корупції. Разом із тим успішна економіка вимагає поміркованого, тобто виправданого з економічної точки зору, державного регулювання. Під таким регулюванням маються на увазі заходи держави, спрямовані на захист економічної конкуренції, підтримку й розвиток малого бізнесу тощо, іншими словами, на нівелювання негативних ефектів економіки й забезпечення максимальної її потужності в умовах збереження властивості ринку до саморегуляції.

— На Вашу думку в малоефективному реагуванні на факти і схеми корупції є декілька винуватців — і в сенсі інституційному, і в сенсі персональному. Більше за всіх дісталося екс-голові НАЗК Наталії Корчак. Чи не перебільшуєте Ви роль окремих персоналій у протидії корупції?

— Найперше скажу, що я не вважаю, що в низькому реагуванні на корупцію є декілька винуватців — інакше моя книга не носила б назву «Корупція. Занепад соціального капіталу». Винуватцем є кожен із нас, адже соціальний капітал творять люди. У цьому, власне, й полягає основна ідея книги. Тим більше я не вважаю, що згадане Вами ім’я варте принаймні одного слова в цьому інтерв’ю в зв’язку з відсутністю жодної позитивної «ролі» в протидії корупції цієї персони. Хоча в книзі епізодично й згадуються певні імена, проте таке згадування не відповідає моїм методам дослідження явищ. У вивченні стану і структури корупції, а також шляхів протидії їй, я віддаю перевагу аналізу інститутів, а не окремих персон.

— Ви практично мало уваги приділяєте професійним питанням боротьби з корупцією, а саме антикорупційній експертизі нормативно-правових актів і рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, а ще менше — інституту викривачів. Скажіть чесно, Вам ідея викривання корупції не до вподоби, а, можливо, Ви вважаєте, що це просто «стукачество», яке нічого не допоможе в цій справі?

— Фаховим (правовим) питанням протидії корупції я приділяю увагу на практиці — в ході своєї правничої діяльності у бізнесі та громадському секторі. У книзі ж про корупцію я розглядаю це явище в ширшій перспективі, виходячи за межі юриспруденції. До слова, антикорупційна експертиза нормативно-правових актів — завдання другого порядку, порівняно з проблемою ротації представників старої бюрократичної політичної «еліти», які є авторами нормотворчої ініціативи (тобто нормативно-правових актів, що підлягають експертизі). Право — це інструмент реалізації політичної волі, що має обмежені можливості в умовах дефектної (фасадної) демократії. Тому в питаннях протидії корупції важливо звертатися до ширшого кола застосовуваних наук і практик. Що стосується інституту викривачів, то я є його затятим прихильником і не вважаю це «стукачеством», як ви сказали. У книзі «Корупція: роздуми після Майдану» (2016 р.) я розглянула цю новацію як прогресивну й потрібну Україні. Досвід країн, які побороли побутове хабарництво (Японія, Сингапур і навіть Грузія) свідчить про те, що практика інформування громадянами спеціалізованих антикорупційних органів про факти корупційних діянь (за умови адекватного реагування судової і правоохоронної систем на такі повідомлення) за кілька років може значно знизити рівень побутового хабарництва.

— Й останнє питання. Якою, на Вашу думку, може бути продуктивна модель протидії корупції, а саме: а) репресивна; б) соціальна заохочувальна; в) оперативна викривальна; г) політична викривальна?…

— Успіх України у протидії корупції визначається бажанням українців перемогти корупцію та їх співпрацею заради досягнення цієї мети. Єдиною ефективною моделлю подолання корупції є співпраця трьох сил суспільства — держави, громадянського суспільства і бізнесу. У кожної з цих сил має бути одна спільна мета і власні завдання, про які докладно читач може дізнатися з книги. З боку держави — це оперативна і якісна імплементація реформ, обов’язковою складовою яких має стати тотальне (не вибіркове) послідовне притягнення до відповідальності корупціонерів. З боку бізнесу — відмова від практики толерування корупції та активна участь у запровадженні високих корпоративних стандартів протидії корупції в конструктивному, керованому верховенством права діалозі з державою. З боку громадянського суспільства — загальна відмова від корупції та пильний, на постійній основі, контроль за всіма учасниками процесу реформування держави. Така співпраця і становить собою соціальний капітал, який, на мою думку, переживає сьогодні не найкращі часи. Разом із тим я вірю, що моя наступна книга про корупцію носитиме більш оптимістичну назву — «Корупція. Україні вдалося!».

— Бажаємо Вам подальших успіхів у творчості, миру та сили у здоланні негараздів, а також прихильності Ваших читачів.

Спілкувався

Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Корупція й судова реформа

Опубліковано

on

Анастасія Крупій, курсантка 3 курсу Національної академії внутрішніх справ, рядова поліції

На сьогодні корупція — одна з ключових проблем українського суспільства. Водночас Україна потребує системної судової реформи. Зміни до Основного Закону щодо судової реформи мають повернути довіру до української Феміди.

Проблема корупції

Проблема обмеження масштабів корупції в нашій країні досі є однією з найбільш гострих і складних на шляху становлення України як незалежної демократичної, правової і соціальної держави. Саме корупція стала реальною загрозою цьому процесу, оскільки вразила більшість сфер суспільного життя, створила соціальну напругу, породжує в населення невпевненість у здатності влади вжити організаційні та практичні заходи для подолання системної кризи, реально протистоїть конституційному і суспільному ладу, є причиною небувалого зростання в Україні «тіньової» економіки та економічної злочинності. На сьогодні вона проникла у владні інституції, залучила у свої сіті окремих політичних і громадських діячів.

Судова реформа: погляд експертів

Цьогоріч влітку (з 1 червня по 15 вересня) у рамках проекту «Аналіз якості проведених реформ та їх міжсекторального впливу» проводилося експертне опитування на тему «Оцінка концепції судової реформи». Воно ще раз підтвердило, що реформа судової системи та правоохоронних органів є одним з найголовніших викликів для України на цьому етапі. При тому 35% експертів зазначили, що не зовсім правильно було вибрано концепцію судової реформи, тоді як 40% їх колег взагалі не змогли відповісти на це запитання, оскільки для них не зрозуміло, як саме відбувається зараз реформа судової влади. Серед причин незадовільного проведення судової реформи експерти вказали: відсутність політичної волі (20%), непрофесійність та корумпованість виконавців (23%), опір системи (26%), бажання влади безпосередньо впливати на процес судочинства (26%), війна на сході країни та анексія Криму (3%). Водночас 77% опитаних експертів низьку швидкість реалізації судової реформи пов’язують великою мірою з істотним впливом органів державної влади. Окремо експерти зазначили необхідність оновлення складу судового корпусу.

Загалом і Президент України, і Прем’єр-міністр єдині в тому, щоб провести радикальну і справедливу судову реформу. Адже суд є основою будь-якої правової держави, основою захисту прав і свободи людини, кожного громадянина, а також бізнесу.

Україна розпочала з реформи правосуддя як основоположного принципу досягнення прогресу і змін, прийнявши європейські стандарти в Конституції. Дуже важливо було створити умови для незалежного правосуддя. Й частково Україна цей крок зробила, позбавивши Президента права утворювати суди, а Верховну Раду призначати суддів. Ніхто не повинен мати можливості впливати на роботу суддів. Вони мають керуватися лише законами й Конституцією, а не приватними інтересами, хабарами чи політикою. Незалежність правосуддя — це дії кожного окремого судді, підсудного, органів влади і громадян України. Інакше реформа залишиться лише на папері, і право кожного на справедливий суд буде суто формальним. Правосуддя має бути ізольованим від будь-якого політичного чи економічного впливу, але водночас воно не повинно ізолюватися в закриту систему, де судді працюють заради власної вигоди, а не для користі суспільства.

Громадський контроль і правосуддя

Щоб громадськість довіряла реформам, вони повинні бути прозорими і системними. Запровадження громадського контролю за правосуддям є важливою умовою для формування довіри до нового правосуддя. І цього вдалося досягти за допомогою Громадської ради доброчесності (ГРД), функція якої є дуже вагомою — визнавати важливі рішення. Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли ГРД не поділяє багатьох рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів, однак потрібно навчитися спів- працювати й публічно висловлювати вимоги. Важливо, щоб ГРД і надалі існувала як інструмент впливу.

Як зазначив голова Венеціанської комісії Джанні Букіккіо (під час зустрічі представників Конституційного трибуналу та Венеціанської комісії у Варшаві (Польща), 9 лютого 2016 р.) найбільшою загрозою нині для України є корупція. Адже саме корупція може змусити Україну відмовитися від проєвропейського шляху та завернути назад. І найбільший виклик, який стоїть сьогодні перед Україною, — це розробка ефективного механізму боротьби з корупцією. Створення Антикорупційного суду повинно забезпечити ці механізми. Але Україна не має права на помилку в цьому питанні — зависокі ставки. Міжнародна спільнота хоче бути впевнена в кандидатах і процедурі відбору. Важливо, щоб українці розуміли, що всі ці новації судової реформи є незворотніми, а українське суспільство та Рада Європи повинні спільно контролювати, щоб реформи не нівелювали в разі зміни політичного курсу країни. Основне завдання української влади — налагодити роботу цих реформованих структур.

Звісно, не можна сказати, що в Україні зовсім не ведеться боротьба з корупцією. Офіційна статистика веде облік корупційних правопорушень, визнаних такими згідно із Законом України «Про боротьбу з корупцією». Загалом щорічно складають 4–6 тисяч адмінпротоколів про корупційні правопорушення, вчинені переважно держслужбовцями шостої-сьомої категорії та посадовцями органів місцевого самоврядування. Тож боротьба з корупцією ведеться, але здебільшого на найнижчому рівні. Разом із тим впродовж 10 років майже дві третини справ про адміністративні протиправні діяння суди закривали через відсутність складу такого діяння.

Очевидне бажання України стати рівноправним членом міжнародного й, особливо, європейського економічного та політичного співтовариства вимагає серйозного вивчення і втілення в життя закордонного досвіду, насамперед політичних, організаційних та правових механізмів подолання організованої злочинності і корупції. Такий досвід різноманітний і залежить від багатьох взаємо- пов’язаних чинників. Але є й загальні, визначальні для країн розвиненої демократії принципи і підходи. Бо корупція як явище не ототожнюється лише з хабарництвом, а розглядається як складний соціально-економічний і політичний феномен. Є загальне розуміння негативних наслідків корупції, її небезпечного впливу на всі процеси суспільного розвитку, насамперед на забезпечення основних прав людини, на шкоду, яку вона завдає людям, державі, призводить до розкрадання національного багатства, до підриву зусиль загалом. Ось чому міжнародне співтовариство, його органи надають особливого, пріоритетного значення об’єднанню зусиль у боротьбі із цим злом.

Щодо державної антикорупційної стратегії

У 2015 році було затверджено Державну програму щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015–2017 роки. У ній закладено пріоритетні кроки для боротьби з цим явищем: створення державного механізму захисту осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції; розроблення програми спеціального навчального курсу з питань запобігання і протидії корупції для працівників сектору безпеки та оборони; затвердження антикорупційних програм; створення Державного бюро розслідувань як органу, що вживає заходи у сфері протидії корупції, тощо. Втім вказані заходи не відображають реальної системності протидії корупції, а лише визначають окремі кроки для вирішення поточних проблем. Це стосується й законодавчої ініціативи.

За оцінкою міжнародних експертів GRECO на кінець 2015 року Україна задовільно виконала 10 із 16 рекомендацій у сфері боротьби з корупцією. Зокрема, щодо корупційних правопорушень та посилення покарання за них, гармонізації і вдосконалення законодавства про прозорість фінансування політичних партій з правилами фінансування виборчих компаній.

Невирішені проблеми

Проте досі в нас остаточно не вирішено чимало проблем, необхідність подолання яких констатували ще багато років тому: потреба створення Реєстру декларацій, впровадження програми електронного урядування, ефективної приватизації державних підприємств, скорочення держапарату з одночасним підвищенням зарплати держслужбовцям, невідворотність відповідальності за корупційні злочини тощо. Крім того, й експерти, і народні депутати наголошують на необхідності такого елементу, як відкрите суддівське досьє. Коли вся інформація про суддю, його декларації будуть відкритими для громадськості, буде легше встановити невідповідність судді вимогам доброчесності. Також експерти пропонують запровадити, окрім професійних, ще й психологічні тести, за допомогою яких можна буде перевірити кандидата на чесність та моральну стійкість.

Тож суспільство прагне справедливості. Нова влада має подолати в собі «старий світогляд» й усвідомити нарешті, що Україні потрібна реальна судова реформа, яка б забезпечила ефективне й незалежне правосуддя. Чесна, відкрита, публічна дискусія щодо конституційних її засад може стати консолідаційним чинником для влади, а також початком процесу налагодження довіри та повернення поваги до суду.

У 2006-му Верховна Рада України ратифікувала Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією та визначила, що центральними органами, на які покладаються повноваження згідно з пунктом 1 статті 29 Конвенції, є Міністерство юстиції України (щодо запитів судів) і Генеральна прокуратура України (щодо запитів органів досудового слідства), які відповідають за подання запитів, надають відповіді на запити в міжнародному співробітництві у кримінальних справах щодо корупційних правопорушень. На відміну від Конвенції ООН проти корупції, Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією визначає базові основи національного антикорупційного законодавства в кримінальній сфері. Можна виділити такі принципи боротьби з корупційними правопорушеннями у кримінальній сфері відповідно до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією: пріоритетність міжнародного співробітництва, врахування особливостей національного законодавства (принцип суверенної юрисдикції), адекватність, ефективність та стимулюючий характер відповідальності, пріоритетність захисту помічників правосуддя та свідків, вжиття максимально пропорційних заходів зі збирання доказів й конфіскації доходів (перешкодою не може бути навіть банківська таємниця).

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

«Томос» для української адвокатури

Опубліковано

on

Світлана Матвієнко, голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, кураторка Української школи політичних студій

«…Історія української адвокатури є тісно пов’язана з історією цілого нашого народу, бо українські адвокати грали провідну роль у політиці… Український адвокат був не лишень правним дорадником у повнім того слова значенні, але й приятелем нас усіх. Найважливішу роль відіграла палестра на тернистому шляху політичних процесів. В усіх інших напрямках винне Вам українське громадянство…», — митрополит Андрей Шептицький (1934 р.).

Є три суспільно значимі професії, від рівня етичних стандартів яких великою мірою залежить якість нашого життя. Це — лікар, журналіст і адвокат. Лікар, який невчасно повідомляє про смертельний діагноз, краде наш час, журналіст, маніпулюючи інформацією, викривляє нашу свідомість, неетичний адвокат обмежує нашу правомочність, доступ до права, а отже, відбирає нашу соціальну свободу.

Реформа поліції, антикорупційних органів, прокуратури і судів давно стали традиційними темами для експертних дискусій у громадському секторі. А от стан справ в адвокатурі, як це не дивно, зазвичай не є предметом інтересу громадянського суспільства. Аналіз розвитку подій у цій сфері протягом останніх років ясно свідчить — дуже й дуже даремно.

Динаміка розвитку адвокатури, відтоді як із 15 серпня 2012 року вона, майже як церква, стала повністю відділеною від держави, незалежною від неї та отримала право самоврядності, може бути яскравим прикладом того, як демократичні інститути без ефективних демократичних процедур вироджуються і стають загрозою для суспільства. Ця загроза підкрадалася до кожного з нас непомітно, на м’яких «лапках» Правил адвокатської етики, що двічі за цей час зазнали змін — 17 листопада 2012 та 9 червня 2017 рр. Тривожні дзвіночки цих змін, на жаль, залишилися поза увагою громадянського суспільства. Ніхто не зауважив, як через Правила адвокатської етики розпочався наступ на права людини в Україні.

Спочатку з правил зникли принцип чесності і порядності та чинники, якими має керуватися адвокат при визначенні обґрунтованого й справедливого розміру гонорару. Потім з них зникли обов’язок адвоката не допускати в своїй професійній діяльності компромісів, що впливали б на його незалежність, та заборона ділити гонорар, отриманий від клієнта, з іншими особами (читай – давати хабарі).

Ну і «вишенькою на торті» стало те, що інтереси клієнта відповідно до чинних Правил адвокатської етики перестали бути домінантними для адвоката, а конфлікт між інтересами різних клієнтів одного адвоката за українськими стандартами адвокатської етики взагалі тепер конфліктом інтересів не вважається.

Ми вже захрипли вимагати доброчесності від суддів, прокурорів і слідчих, забуваючи, що саме адвокатська етика може бути або протиотрутою, або ж поживним ґрунтом для цієї недоброчесності. Це — факт, адже основним каналом доступу до неправомірної вигоди для представників усіх трьох згаданих професійних груп є насамперед адвокат.

У більшості європейських країн правнича професія поєднує в собі елементи державного регулювання і саморегулювання. Саме такий підхід закріплений у Хартії основних принципів європейської адвокатської професії. Такий же підхід втілений і в Конституції України, яка, з одного боку, гарантує незалежність адвокатури, а з іншого передбачає, що засади організації та діяльності адвокатури визначаються законом.

Очевидно, держава схибила, не забезпечивши новонароджений демократичний інститут української адвокатури якісними демократичними процедурами відповідно до свого конституційного обов’язку. Чи це трапилося внаслідок випадкової помилки, чи за умислом авторів чинного Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» – питання риторичне.

Безсторонній аналіз, проведений нещодавно Лабораторією законодавчих ініціатив, свідчить про те, що протягом останніх п’яти років адвокатура перетворилася на закриту тоталітарну секту, в якій, природньо, не може бути й мови про незалежність адвокатської професії. Жертвами цього молоха стають і сам адвокат, і його клієнт. Така адвокатура навряд чи здатна забезпечувати досягнення цілей правосуддя й суспільного інтересу, як це передбачено Основними положеннями про роль адвокатів ООН.

Якщо повернутися до аналогії з церквою і висловитися метафорично, то, на наше переконання, українська адвокатура потребує сьогодні свого «томоса», який би гарантував кожному адвокатові реальну незалежність та право участі в адвокатському самоврядуванні, а українському суспільству – конституційне право на професійну правничу допомогу.

У вересні, як відомо, глава держави вніс до Верховної Ради України проект нової редакції Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», робота над яким тривала із залученням найширших професійних кіл та заінтересованих сторін, включно з Національною асоціацією адвокатів України, понад три роки, визначивши його як невідкладний. Ми проаналізували текст законопроекту й маємо свою думку щодо його ключових положень, яку найближчим часом оприлюднимо.

Як представники громадського сектора, ми відчуваємо відповідальність перед суспільством, аби допомогти законодавцю якнайшвидше розглянути цей надважливий для кожного громадянина законопроект, за необхідності доопрацювати його та якнайшвидше прийняти.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді