Приватизація: дорожче не стало, але купувати – складніше

Олександр Гончаров, директор Інституту розвитку економіки України

Вісімнадцятого січня Верховна Рада 266 голосами народних депутатів прийняла Закон України про приватизацію державного майна (No 7066). Але для того, аби нам не перетворитися на маргінальну країну, необхідно ефективно проводити процес роздержавлення, здійснюючи при тому модернізацію приватизованих підприємств.

«Це питання має безпосередній вплив на національну економіку», — справедливо свого часу зазначив Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, ще раз підкресливши, мовляв, закон є абсолютно відкритим, дозволяючи створювати десятки тисяч робочих місць й умови для серйозного економічного зростання, що якісно позначиться на житті людей. То ж сперечатися тут нема чого. Якщо зуміємо так, як говорить глава уряду, провести масштабну приватизацію держпідприємств і модернізувати їх, то, звичайно ж, зможемо зняти з нашого споживача важкий тягар, який позбавить від необхідності, наприклад, постійного підвищення соціальних відрахувань.

І лише тоді ми зможемо зробити товари українського виробництва більш дешевими, не на шкоду їх якості. Відповідно, має збільшитися кількість робочих місць, зрости число «точок зростання» в реальному секторі економіки, скоротитися число так званих підприємств-зомбі, які, фактично будучи банкрутами, продовжують триматися на плаву виключно через монетарну підтримку з боку топ-чиновників різних міністерств. Точкова приватизація може активізувати структурні перетворення в економіці, а також успішно вирішити ще цілий ряд найважливіших завдань, з огляду на той факт, що боргові проблеми в корпоративному секторі так до цих пір і не «розсмокталися». Плюс у нас продовжує загострюватися проблема торгового дисбалансу, а вибір потенційно конкурентних підприємств — це ще й перспективна антикризова стратегія для довгострокових інвестицій.

Великі сподівання й на те, що Кабміну за допомогою приватизації вдасться вирішити таку актуальну та злободенну проблему, як безробіття. Попередній уряд Арсенія Яценюка цього не здійснив, бо міністри тоді взялися в першу чергу підтримувати банки, а не реальний сектор економіки.

Зараз народні депутати й топ-чиновники намагаються цей дисбаланс якось виправити за допомогою продажу об’єктів держвласності, що підлягають приватизації. Зрозуміло, що складно це зробити з урахуванням триваючого збройного протистояння на сході країни, але подивимося, як, за якою ціною і в які терміни будуть виставлятися на продаж державні підприємства? Тому сьогодні ключове питання, держпідприємства яких секторів економіки викликають найбільший інтерес в інвесторів? За різними оцінками експертів, це в першу чергу агропромислові компанії, підприємства енергетики, інфраструктури, військово-промислового комплексу і телекомунікації. До того ж, успішному проведенню цих приватизаційних операцій фактично нічого не заважає, навіть певні складнощі в чинному законодавстві легко обхідні, бо в результаті угоди укладаються за англійським правом в офшорних зонах.

Як мені відомо, чимало інвесторів готові також інвестувати в об’єкти держвласності, що підлягають приватизації, і навіть у ті, в яких є боргові проблеми. Правда, тут на перший план стали виходити питання справедливої ринкової оцінки активів і орієнтованих інвестиційних умов з боку Фонду держмайна України, а також перспективи науково-технічного й технологічного обміну. При цьому необхідно враховувати й те, що зовнішні умови стали значно жорсткішими, цінова кон’юнктура гірша, а накопичені в «жирні» роки запаси підприємств давно вичерпалися.

Ось чому мало не головною проблемою сьогодні залишається методика оцінки державного підприємства, що виставляється на приватизацію, включаючи такі показники, як: кому і скільки заборгувало підприємство, як розкидані його активи по регіонах (чи знаходяться вони в зоні АТО або в Криму)? При цьому все актуальнішим стає подолання цінового розриву в результаті структурної економічної кризи в Україні — коли Фонд держмайна сподівається на невеликий дисконт, а покупці розраховують, що це буде дійсно дешевий актив. Яскравий тому приклад — невдала спроба ФДМ України продати Одеський припортовий завод за, здавалося б, сильно заниженою ціною.

Безумовно, найважче доведеться тим державним компаніям і підприємствам, в яких немає вільного доступу до міжнародних ринків капіталу і, відповідно, додаткових джерел надходжень з держбюджету. А це все ускладнюється ще й тим, що більшість виробничих витрат і так максимально скорочено, а значне число витратних проектів заморожено. У той же час, як в умовах жорсткої конкуренції на різних ринках покривати власні капітальні витрати, обслуговувати корпоративний борг, а окремим акціонерним товариствам виплачувати ще й дивіденди?! Адже якщо не буде припливу іноземних інвестицій, особливо з країн з якісними економіками, багатьох наших виробничників спіткає банкрутство, що, в свою чергу, призведе до скорочення українського виробництва.

Анітрохи не сумніваюся, що потенційні інвестори і покупці зробили серйозні висновки з підсумків так званої ваучерної приватизації в Україні, кризи 2008–2009 років і, природно, тривалої рецесії. Переконаний, тепер не буде якихось або не прорахованих угод, емоційних покупок, коли приймалося рішення за принципом «Давай придбаємо об’єкт, а далі подивимося, що будемо з ним робити»? Також не буде й необдуманих інвестицій у нерухомість та банківський сектор, які ми спостерігали ще 6–8 років тому. У процесі цієї масштабної приватизації подібного не побачимо.

Тепер усі без винятку інвестори будуть дуже виважено підходити до різного роду трансакцій, аби правильно створити потрібний обсяг бізнесу. Адже вони чудово розуміють, що навряд чи вдасться щось дешево взяти з точки зору придбання для розвитку своїх холдингів або корпорацій. А значить, треба постійно стежити за макроекономічними показниками української економіки, бо всі ці угоди з приватизаційними активами відображають загальну тенденцію, яку ми спостерігаємо на українському ринку. І все-таки національні фінансово-промислові групи — це потужний драйвер як зростання, так і падіння ринків країни. Вони продовжать придбання різних галузевих активів. Думаю, найбільше вони націлені на об’єкти інфраструктури та енергетики.

І все ж, судячи з усього, в ці дні формується новий пул інвесторів для участі в масштабній приватизації. Вони приходять із новими інвестиційними ідеями й сучасними бізнес-моделями. Тим більше, що Кабінет Міністрів Володимира Гройсмана запропонував ринку досить привабливі активи, про придбання яких ще кілька років тому навіть вголос ніхто не говорив. Тому очікую чимало так званих стратегічних угод, коли корпорації насправді будуть використовувати приватизовані об’єкти для динамічного розвитку й укрупнення свого бізнесу.

Так, зараз в Україні дуже привабливі ціни, є цікаві об’єкти, що виставляються на приватизацію. Дорожче не стало, але купувати — складніше.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути