Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

В Україні

Революція Гідності: чотири роки потому

Опубліковано

on

Продовження. Початок

Кадрова проблема

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора України (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України

Не менш важливою причиною, яка перешкоджала в перші післяреволюційні місяці добитися більш зазначених результатів у розслідуванні злочинів на Майдані, теж була кадрова. Нагадаю: на той час у Головному слідчому управлінні ГПУ існувало всього 2 слідчих відділи: згідно штату по 14 слідчих у кожному, а в дійсності їх було ще менше. Я вважав цю практику «розпорошення» слідчих по різних наглядових підрозділах ГПУ не зовсім вивіреною, бо на той час такі слідчі відділи існували і в інших головних управліннях: по нагляду за додержанням і застосуванням законів (назву скорочено), по нагляду за додержанням законів спецпідрозділами по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю, а також у главку по нагляду за додержанням законів у військові сфері. Мені лише в квітні чи навіть у травні 2014 року вдалося переконати О. Махніцького в необхідності передачі всіх слідчих підрозділів до складу ГСУ, але реалізувати свою пропозицію не вдалося у зв’язку з його звільненням. Єдине, що встиг О. Махніцький, то це створити додатковий, третій, слідчий відділ у ГСУ, незважаючи на фінансові й кадрові трудності. Він також встиг хоча б на два тижні передати мені в підпорядкування й управління процесуального керівництва. Але й за це ми йому були вдячні.

Тому нам доводилося в перші тижні нашої роботи, на ходу паралельно з вивченням інформації та хоча б незначної кількості матеріалів, плануванням і розслідуванням цих резонансних злочинів, вирішувати й кадрові питання: по заміні всіх керівників структурних підрозділів, які залишилися на цих посадах від попереднього керівництва ГПУ, яке комплектувалося перш за все за територіальним принципом (в основному вихідцями з Донецької області), по підбору нових, незаангажованих кадрів як на керівні посади в ГСУ, так і на посади слідчих з особливо важливих справ. Це було надзвичайно складно, бо в той час ми не могли укомплектуватися виключно за рахунок лише слідчих відділів прокуратур столиці й Київської області, в яких також не все було благополучно з кадровим забезпеченням. А бажаючі з інших областей не всі підходили нам із професійних міркувань, бо мали, як правило, невеликий досвід слідчої роботи. А ті, що нам підходили, в свою чергу, не завжди давали згоду переїхати на роботу в Київ із матеріальних і сімейних обставин.

«Зачистка» всіх доказів

Ще серйознішою перешкодою в більш активному розслідуванні подій на Майдані була відсутність необхідних першочергових матеріалів по кожному випадку умисних вбивств, замахів на умисні вбивства та заподіяння тілесних ушкоджень мітингувальникам, бо слідчо-оперативні групи за попередньої влади на місця цих подій майже не виїзжали, а якщо й виїзжали, то протоколи оглядів належним чином не оформляли. В результаті цього тіла потерпілих не фіксувалися на місці вбивства чи отримання тілесних ушкоджень, речові докази (особливо кулі, гільзи) не вилучалися, в багатьох випадках зник і одяг потерпілих, очевидці цих подій своєчасно не встановлювалися. Я вже не говорю про те, що й після нашого вступу у справу ми довгий час не могли потрапити на місця вчинення цих злочинів, бо там продовжували знаходитися барикади й був відкритий супротив доступу туди слідчих прокуратури, тим більше – для проведення не лише огляду, а й особливо – для проведення слідчих експериментів. Вилучені ж кулі, залишки картечі, які витягували з тіл померлих чи поранених в лікарнях, звідтіля за нез’ясованих обставин зникли, так як своєчасно слідчими ще за попередньої влади не були вилучені.

У результаті цього слідчі ГПУ могли сподіватися та уточнити місця вчинення злочинів лише в самих потерпілих або очевидців, особливо якщо мітингувальник загинув, аби уточнити їх показання на місці під час слідчого експерименту. Але і в цьому також були проблеми, бо будь-яких узагальнених даних про конкретних убитих і поранених ні в кого не було, частина потерпілих вже покинула столицю до часу проведення слідства, оскільки були іногородні, частина перебувала на лікуванні не лише в Києві, а й по всій Україні, а також і за кордоном, а ще частина перебувала в такому стані, що не пам’ятали, де і при яких обставинах отримали ушкодження, або не зовсім бажали, з урахуванням свого психологічного стану, розповідати в той час про ті трагічні події. По частині вбитих взагалі не було очевидців, але слідчі в межах своїх повноважень безупинно займались їх пошуком.

Слід також наголосити, що однією з основних причин, які не сприяли активізації досудового розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем і його оточенням у сфері економіки, в тому числі й по фактичному розкраданню державних коштів й майна, була «зачистка» керівниками правоохоронних органів України за часів попередньої влади документальних підтверджень цих кримінальних правопорушень, зокрема, щодо причетності конкретних винних осіб до застосування фізичної сили і, тим більше, вогнепальної зброї до учасників протестів. Переважна більшість документів, які свідчили про організацію і керівництво всіма процесами по придушенню протестів в середмісті Києва, були знищені. Спалені були навіть оперативно-розшукові справи в МВС, більшість — у СБУ, хоча частина з них тодішніми керівниками спецслужби часів Януковича була заздалегідь вивезена в Сімферополь.

Протидія з боку МВС

Досить серйозною перешкодою для належного просування слідства вперед по даній категорії справ у перші місяці була незрозуміла для мене протидія цьому процесу з боку керівництва МВС України загалом. Підтвердженням цього висновку є безліч фактів. Назву лише кілька з них.

По-перше, це небажання й ухилення керівництва цього відомства, з яким прокуратура в всі часи свого існування працювала злагоджено, в першу чергу в частині розкриття умисних вбивств і замахів на них, від проведення об’єктивного і якнайшвидшого службового розслідування за фактами застосування працівниками міліції насильства, спецзасобів і вогнепальної зброї по відношенню до людей на Майдані, за фактами видачі спецзасобів, вогнепальної зброї і боєприпасів так званим «тітушкам» тощо. Підготовка цього «висновку» затягнулася на місяці, в зв’язку з чим ГПУ змушена була кілька разів надсилати міністерству листи-зауваження як за моїм підписом, так і від О. Махніцького, та проводити міжвідомчі наради.

До речі, сьогодні чомусь ніхто також не згадує подій перших місяців після Революції Гідності, коли місце розташування того ж скомпроментованого Київського полку «Беркуту» було перетворене на могутню фортецю: вікна і двері закладені мішками з піском, по периметру і на вході стояли озброєні бійці, більшість спецпризначенців там і проживали зі своїми сім’ями, там же знаходилися й закріплена за ними зброя. Для того, аби викликати будь-якого бійця чи, тим більше, доставити його до слідчих ГСУ Генпрокуратури не було навіть і мови. В мене тоді склалося враження, що навіть керівництво ГУ МВС у м. Києві побоювалося бійців «Беркуту».

Але основним прикладом таких моїх висновків був епізод, коли слідчі ГПУ, підкреслюю, без будь-якої допомоги оперативних підрозділів, встановили причетність бійців роти спеціального призначення Київського «Беркуту» до розстрілу людей на вулиці Інститутській в Києві 20 лютого 2014 року. Тоді під моїм керівництвом була проведена оперативна нарада в приміщенні ГСУ ГПУ по вулиці Борисоглібській, куди були запрошені, окрім членів слідчо-оперативних груп, всі причетні до цього розслідування керівники МВС, СБУ і Генпрокуратури. Були там також присутні й міністр внутрішніх справ А. Аваков та голова СБУ В. Наливайченко, а також їхні відповідальні заступники. Ми змушені були ознайомити і їх із розробленим нами планом викриття й затримання бійців так званої «чорної роти», які обгрунтовано підозрювалися в причетності до цих злочинів. Обидва вказані керівники правоохоронних органів погодилися зі сказаним, але, взяті на себе зобов’язання ні МВС, ні СБУ в подальшому не виконали. Відтак фактично операцію по викриттю бійців цього спецпідрозділу в причетності до цього злочину було зірвано: на допит їх всіх у призначений час у главк київської міліції не доставили, а тих кількох беркутівців, які все таки з’явилися, слідчі не змогли повністю відпрацювати, бо охорона їх кабінетів не була забезпечена спецпризначеннями СБУ, як це було обумовлено на нараді. На допити вривалися керівники полку «Беркуту» та Київського спецпідрозділу УБОЗ, які погрожували слідчим прокуратури, забороняли допитуваним давати будь-які показання, при цьому обіцяли беркутівцям всіляку допомогу, аби вони не давали правдивих показань тощо.

Скажу більше, це призвело навіть до того, що на ніч у той день приміщення ГУ МВС в м. Києві по вулиці Володимирській було оточене озброєними бійцями Київського «Беркуту» з вимогою негайного звільнення 4-х затриманих беркутівців. Під час переговорів з ними з боку бійців була навіть застосована фізична сила до одного із керівників главка міліції. Й лише після зустрічі їх (десь о 3—4 годині ночі) із начальником ГСУ ГПУ І. Щербиною, який прибув туди, вони випустили з двору ГУ МВС автомашини із затриманими бійцями вказаної спецроти.

Підтримка беркутівців

А хіба не є свідченням супротиву розслідуванню цього епізоду той факт, заявлений одним з беркутівців, який пішов на співпрацю зі слідчим, почав давати визнавальні показання, що міністр, начебто, обіцяв їм всіляку підтримку і захист від органу досудового розслідування ГПУ. Звісно, після цього для нас уже не було дивним, що частина розмов між цим беркутівцем і його керівником, яка проходила в присутності слідчого й одночасно фіксувалася на підставі рішення суду, була відкоректована не встановленими особами в МВС.

Більше того, після повторного планування нами — вже в липні чи серпні 2014 року — відпрацювання тих же беркутівців, які обґрунтовано підозрювалися в причетності до розстрілів на Майдані, слідчі ГСУ були відсторонені тодішнім новим керівництвом ГПУ від проведення цих процесуальних дій, а відповідальність за їх проведення на себе і своїх підлеглих прокурорів взяв новопризначений заступник Генпрокурора, який щойно почав відповідати за процесуальне керівництво розслідуванням цих справ. Через деякий час мені стало відомо, що цю «операцію» вони «провалили», ніхто з указаних бійців спецроти на зустріч для виконання запланованих процесуальних дій із ними не з’явився, більше того, частина цих беркутівців після цього поспішно покинула територію України. Зі слів моїх підлеглих тоді ж висувалася версія про те, що беркутівців хтось попередив і навіть обговорювалась інформація про попередню перед цим зустріч між керівництвом ГПУ й МВС.

Підтвердженням перешкоджання МВС розслідуванню справи про злочини на Майдані могло слугувати й навмисне відрядження в зону АТО в той час разом із закріпленою за ними зброєю кількох беркутівців із цього числа, яких перевіряли на причетність до даних злочинів. Я вже мовчу про факт зникнення понад 20-ти автоматів Калашнікова, які 18—19 лютого 2014 року отримали вказані мною спецпризначенці «чорної роти», котрих слідчі обгрунтовано підозрювали в причетності до розстрілу мирних людей на вулиці Інститутській.

Незаконне звільнення командира «Беркуту» з-під варти

А хіба не є свідченням перешкоджання слідству факт завідомо незаконного звільнення з-під варти командира цієї спецроти Садового, який на той час (липень—серпень 2014 року) вже пішов на контакт зі слідчим і навіть погодився дати правдиві свідчення про обставини участі його роти в подіях на Інститутській? До слова, намагання визволити його з-під варти й перешкодити викриттю всіх винних у розстрілах людей 20 лютого 2014 року були і при мені, про що я вже говорив, коли Печерський районний суд також звільняв його з-під варти, але ми зробили все, аби скасувати це незаконне рішення суду й не дати йому можливості втекти. А вже після мого відсторонення від організації роботи по розслідуванню цих резонансних злочинів у серпні 2014-го його не лише знову звільнили з-під варти, а й надали можливість втекти за кордон, і за це, підкреслюю, ніхто не поніс покарання!

І таких фактів, які підтверджують мій висновок про небажання МВС допомагати розслідувати злочини на Майдані, можна наводити безліч, але навіть цих прикладів, думаю, достатньо.

Додам, що та ж Міжнародна дорадча група Ради Європи теж звернула в своєму звіті увагу на факти ухилення МВС і СБУ від активної співпраці із слідчими прокуратури по розслідуванню цих резонансних злочинів на Майдані.

Зміна Генпрокурора і її результати

Немаловажним серед усіх причин затягування в розслідуванні вказаних злочинів є й непродумана, а, може, навпаки – умисна, зміна в. о. Генерального прокурора України О. І. Махніцького нашим новообраним Президентом, який не врахував (чи не хотів звернути на це увагу) не лише відсутності будь-якого прокурорського й слідчого досвіду в його нового кандидата на цю високу посаду (я підкреслюю, не політичну, а процесуальну), а й звичайної необізнаності нового Генпрокурора та його команди в цих резонансних справах, по яких уже було накопичено достатньо велику кількість матеріалів, і не дав можливості попередній команді допрацювати в такому складі хоча б один рік, щоб потім об’єктивно запитати про досягнуті результати її діяльності. На цей недолік, до речі, теж звернула увагу Міжнародна дорадча група РЄ.

Більше того, новий очільник Генпрокуратури теж, на мою думку, наробив багато дурниць (я навіть не можу собі допустити, що він це робив умисно), коли практично протягом двох місяців ні кроку не зробив для того, аби допомогти ГСУ в розслідуванні цих справ. То спочатку він змінив структуру ГПУ, щоб вивести весь склад Головного слідчого управління за штат і довго не перепризначав слідчих і керівників підрозділів на нові посади, в зв’язку з чим, вніс у той період часу в колектив нервозність і невпевненість в своєму майбутньому перебуванні на службі, тим самим свідомо чи несвідомо перешкоджаючи працівникам виконувати свої процесуальні функції, бо вони не могли в тій ситуації виконувати слідчі дії, звертатися до суду з клопотаннями, як і не мали змоги брати участь у судових засіданнях. Потім Генпрокурор затіяв перевірку збереження речових доказів в ГСУ не за часів Януковича, а саме за післяреволюційний період, що особисто в мене викликало здивування, то перевіряв збереження гвинтокрилів, які слідчими були здані на відповідальне збереження на аеродромі на Трухановому острові, то виясняв чи не по вині ГСУ Інтерпол відмовився оголосити в міжнародний розшук наших втікачів з України тощо. Одночасно з цим, він одразу після свого призначення вивів із мого підпорядкування управління процесуального керівництва, яке підпорядкував новому заступнику, який не лише не знав матеріалів всіх цих справ, головне — не мав достатнього досвіду роботи на посаді слідчого (а може навіть взагалі його не мав) та не знав методів організації роботи по розслідуванню таких особливо тяжких злочинів проти особи, тим більше – вчинених високопосадовцями. Одночасно з цим, скориставшися зміною штатного розкладу (а, може, він це й затіяв саме з такою метою), новий Генпрокурор взагалі звільнив з посади начальника ГСУ, який перебував на цій посаді з першого дня після перемоги Революції Гідності, володів усіма здобутими за цей час матеріалами й доказами, а також саме через нього планувалася й координувалася узагальнена робота всіх трьох слідчих відділів по цих справах, що теж суттєво ускладнило організацію роботи в Головному слідчому управлінні ГПУ. Я не виключаю й того, що таким чином новий Генпрокурор намагався тоді добитися й мого усунення із займаної посади.

Резонансні справи «канули у вічність»

Не краща ситуація склалася при зміні керівника ГПУ і з розслідуванням кримінальних проваджень, які були зареєстровані ГСУ ГПУ за фактами злочинів, вчинених в сфері економіки, в першу чергу за фактами розкрадання та розтрати державного майна, в тому числі й коштів із державного бюджету. При цьому, ще раз звертаю увагу, що інформацію й відповідні матеріали про ці кримінальні правопорушення слідчі ГПУ збирали самі, без будь-якої допомоги оперативних підрозділів МВС і СБУ, які пояснювали їх відсутність тим, що їм при попередній владі категорично заборонялося займатися документуванням таких злочинів. Тому джерелами походження необхідної інформації про злочини даної категорії для реєстрації слідчими і прокурорами в ЄРДР були дані ЗМІ, журналістські розслідування, серед яких ми відсіювали явно замовні публікації так званої «жовтої преси», а використовували лише ті повідомлення, які могли відповідати дійсності.

Відверто скажу: суттєву допомогу ГСУ ГПУ в той час надавали Державна фініспекція на чолі з Миколою Гордієнком та Держфінмоніторинг України. Розуміючи, що попередня влада не лише жорстоко подавляла протести на Майдані, застосовуючи неадекватне насильство, але й по-справжньому «дерибанила» протягом свого перебування «біля корита» державне майно, слідчі з перших днів своєї роботи під моїм керівництвом взялися перевіряти всі тендерні закупівлі матеріалів, комплектуючих і обладнання для підприємств «Нафтогаз Україна». Спочатку вибрали лише матеріали виграних тендерів із закупками на суму не менше 500 000 грн і встановили з допомогою ревізорів, що більшість таких тендерів вигравали по черзі одні й ті ж фірми, хоча, як з’ясувалося, вони пропонували придбати необхідні матеріали подекуди в 60—70 разів дорожче (!) ніж їх вартість при придбанні у виробників. І за такими фактами нами було зареєстровано не менше 10-ти проваджень, зокрема, й по самому «Нафтогаз України», по «Укргідроенерго», «Укренергоатому», «Укртрансгазу», «Укренерго» тощо. По цих справах слідчим із великим трудом вдалося вилучити всю необхідну документацію, провести документальні перевірки по поставці вказаного обладнання цими підприємствами та отримати висновки спеціалістів, які підтверджували нашу версію про те, що під час цих тендерів було викрадено бюджетних коштів на мільярдні суми. По всіх цих фактах з дозволу суду слідчими були призначені та з великими труднощами розпочаті документальні ревізії.

Влада була не зацікавлена в ефективному слідстві

Але треба об’єктивно вказати, що вже в той час — у перші місяці 2014 року — окрім чисто процесуальних проблем, виникали й інші серйозні перешкоди як у роботі слідчих підрозділів ГПУ, так і Фінансової інспекції. Це пов’язано з тим, що вже тоді уряд Яценюка почав притісняти нас, суттєво зменшивши грошове утримання як ГПУ, так і цього контролюючого органу, в зв’язку з чим частину ревізорів змушені були відправити у вимушені відпустки, а пізніше ще частину взагалі скоротити. Чи це робилося навмисно, аби перешкодити їх діяльності та участі у вказаних вище розслідуваннях, мені невідомо, але версії з цього приводу були різні.

Так чи інакше, але, знову ж таки, довести ці перспективні справи про розтрату бюджетних коштів через тендерні закупівлі до суду нам не вдалося по причині того, що спочатку, після зміни керівництва ГПУ, в червні та липні 2014 року за письмовою вказівкою Генпрокурора ми змушені були передати ці справи в Головне управління по нагляду за додержанням і застосуванням законів (повну назву цього підрозділу вже не пам’ятаю), начебто, для вивчення на предмет наявності в них даних про корупцію чи організовану злочинність. Але потім вони так і не були повернуті до ГСУ до тих пір, поки в серпні 2014 року новий очільник Генпрокуратури не змінив мені службових обов’язків та не відсторонив мене від керівництва слідчими Головним слідчим управлінням.

Яка подальша доля цих справ мені невідомо, але я впевнений, що ми були на правильному напрямку й за результатами цих розслідувань безперечно вийшли б на найближче оточення Януковича. Допускаю, що ці справи в подальшому так і не були розслідувані належним чином і винним особам вдалося уникнути відповідальності. Це мої припущення, але це теж причина відсутності результатів по розслідуванню злочинів, які інкримінують Януковичу та його найближчому оточенню.

Точно так не знаю й подальшої долі вилучених нами під час проведених обшуків величезної суми іноземної валюти та коштовностей в одного з найближчих соратників Януковича, на які у встановленому порядку було накладено судом арешт і поміщено на відповідальне збереження в один з уповноважених банків. Та і як я можу про це знати, якщо ще в серпні 2014 року був відсторонений від організації роботи на цьому напрямку.

Джерело: Юридичний вісник України

В Україні

Гра на публіку: вирішилася доля закону про заборону експорту паливної деревини

Опубліковано

on

У четвер, 6 вересня, Верховна Рада України вдруге підтримала законопроект No 5495, тільки цього разу вже без заветованого Президентом України пункту про 8-річну заборону експорту паливної деревини. Бо саме під її виглядом, на думку народних депутатів, насправді незаконно вивозилися необроблені лісоматеріали. В ході даної епопеї автори закону продемонстрували свою підтримку ідеям збереження українських лісів і розвитку вітчизняної промисловості. У свою чергу, Петро Порошенко виставив себе захисником вимог і принципів угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Факти свідчать про те, що обидві сторони грали на публіку, але в депутатів це вийшло дещо переконливіше.

Попередній мораторій був успішним

Як відомо, в Україні з 1 листопада 2015 р. діє заборона на експорт необроблених лісоматеріалів, які в народі частіше називають лісом-кругляком. Цей мораторій було запроваджено прийнятим 9 квітня того ж року законом із довжелезною назвою, яку, тим не менше, слід навести повністю: «Про внесення змін до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» щодо тимчасової заборони експорту лісоматеріалів у необробленому вигляді».

Якщо вірити наведеним авторами законопроекту даним Державної фіскальної служби, така новація мала позитивний ефект для вітчизняної економіки. Базою для порівняння стали перші 9 місяців 2015 і 2016 років — коли мораторію не було і коли він почав діяти. Отже, в той час, коли загальний обсяг продукції, реалізованої підприємствами країни скоротився на чотири відсотки, деревообробна, меблева та паперові галузі навпаки дали приріст на, відповідно, 16, 15 і 5 відсотків. Це, мовляв, було наслідком того, що на 600 тисяч тон скоротився експорт лісу-кругляка — втративши такий вигідний ринок збуту лісозаготівельники не мали іншого виходу отримати користь, окрім як продати свою продукцію своїм українським заводам і фабрикам, причому за нижчими цінами. Таким чином, отримавши можливість купувати дешеву сировину, деревообробники, меблевики й паперовики збільшили обсяги виробництва. Важливий момент, який варто запам’ятати: втричі збільшився обсяг імпорту верстатів для обробки дерева.

Але от біда: заборона легального експорту лісу-кругляка стимулювала його експорт під виглядом паливної деревини, на яку і мораторію немає, і мита значно нижчі. Так, протягом аналізованого вище періоду експорт дров зріс аж на 200 тисяч тон, й це з точки зору авторів, демонструє ймовірний масштаб контрабанди лісу-кругляка. Дана обставина змусила їх написати ще один законопроект, який було зареєстровано в апараті парламенту 6 грудня 2017 р. під назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів та запобігання незаконному вивезенню необроблених лісоматеріалів».

Експерти мали багато претензій

Пропоновані останнім часом новації можна умовно розбити на дві частини. Перша — обмеження внутрішнього споживання Україною лісу-кругляка вітчизняного походження обсягом у 20 мільйонів кубічних метрів на рік. Це мало би бути запроваджено внесенням змін до Закону України з дещо коротшою назвою — «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів», який було прийнято ще в 2006 році і до якого у 2015 р. було внесено згадані вище зміни. Друга частина стосувалася посилення адміністративної відповідальності за незаконну вирубку лісу, а також запровадження кримінальної відповідальності за його контрабанду.

Блок пропозицій щодо внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу не зустрів заперечень ні в кого (можливо тому, що їх практичний ефект дорівнював би нулю), а от обмеження внутрішнього споживання лісу-кругляка викликало низку зауважень головного науково-експертного управління парламенту. По-перше, незрозумілий обсяг квоти: чому саме двадцять мільйонів, а не п’ятнадцять чи двадцять п’ять, а взагалі, згідно Регламенту Верхової Ради і Бюджетного кодексу, такі нормотворчі пропозиції мають супроводжуватися належним фінансово–економічним обґрунтуванням з відповідними розрахунками. По-друге, не зрозуміло, як чинити в тому випадку, якщо промисловістю буде вибрана не вся квота у 20 млн м3, що робити із залишком: він пропадає навіки, чи його можна буде використати в наступному році. По-третє, не прописано, хто і як буде слідкувати за дотриманням ліміту, і яке покарання чекатиме на тих, хто проб’є «стелю». Цікава деталь: саме цей останній момент із тим, в якому порядку буде використовуватися квота, й хто за цим стежитиме містить найбільші корупційні ризики, проте народний депутат Єгор Соболєв (тоді ще голова комітету з питань запобігання і протидії корупції ВРУ) легко підмахнув папірець, на якому було написано, що корупціогенних факторів і проекті не виявлено.

Автори законопроекту врахували це зауваження і в наступному варіанті законопроекту, наданому вже 18 червня, написали, що контроль за дотриманням квоти здійснюватиметься центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тобто Державним агентством лісових ресурсів України. Але тут уже обурилося головне юридичне управління Верховної Ради: виявилося, що ці «письменники» зопалу залізли в ті питання державного управління, які регламентуються Конституцією і в даному випадку суперечать їй. Та попри це застереження парламентських фахівців 3 липня 234 депутати проголосували за ухвалення цього закону. Причому найбільше голосів дали фракції Блоку Петра Порошенка (82) і Народного фронту (54).

Позиція Президента далеко не бездоганна

Але найбільшою родзинкою закону стала норма, яка була відсутня в первісному варіанті законопроекту й стосувалася восьмирічного мораторію на експорт паливної деревини. І ось тут уже обурився Президент України Петро Порошенко, який не підписав новоспечений закон, а 21 липня повернув його до парламенту з пропозиціями наступного характеру. Пункт про заборону експорту, мовляв, суперечить зобов’язанням, взятим на себе Україною під час підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом (ратифікована законом, прийнятим Верховною Радою 16 вересня 2014 р.), а конкретно, положенням статті 35 цієї угоди «Обмеження експорту або імпорту», текст якої варто навести повністю: «Жодна Сторона не повинна запроваджувати або зберігати в силі будь-які заборони чи обмеження або заходи еквівалентної дії щодо імпорту будь-якого товару іншої Сторони або експорту чи продажу для експорту будь-якого товару, призначеного для території іншої Сторони, за винятком випадків, передбачених в цій Угоді або відповідно до Статті XI ГАТТ 1994 та її приміток щодо тлумачення».

Не довіряючи штатним юристам глави держав, дивимося статтю ХІ згаданої вище Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, зокрема її пункт «g», і бачимо, що винятки стосуються тих випадків, коли обмеження імпорту запроваджуються з метою збереження природних ресурсів, які вичерпуються. В даному ж випадку декларована мета закону полягає саме в збереженні лісів. Тож юридичне обгрунтування президентського вето ніяк не можна назвати бездоганним, а сам Петро Порошенко дав зайвий привід критикувати себе за нехтування інтересами України на догоду закордонному бізнесу, зацікавленому в будь-яких (легальних чи нелегальних) поставках українського лісу-кругляку.

Але разом із тим вісьмох авторів законопроекту, серед яких, зокрема, Олег Ляшко, Віктор Галасюк і Борислав Розенблат, також важко запідозрити в щирості намірів. Якщо вони так тужилися за національного товаровиробника в особі підприємств деревообробної, меблевої та паперової галузей, то тут більше підходить не заборона вивозу деревини, а запровадження безперешкодного й безмитного ввозу сучасного обладнання для роботи з деревиною. Тоді б і з Європейським Союзом не довелося сваритися, бо там би в України знайшлися свої лобісти з числа виробників такого обладнання. Щодо цієї теми точиться багато розмов, та коли доходить до діла, чомусь конкретних пропозицій про зміну закону немає. Що ж стосується відвернення загрози знищення лісів шляхом заборони експорту паливної деревини, то це не вихід. Якщо перший мораторій обходили, видаючи діловий ліс за паливний, то другий обійдуть видаючи український ліс за транзитний російський чи білоруський. Тут треба докорінно міняти становище на митниці, але вказані депутати в цьому навряд чи зацікавлені.

Костянтин Юрченко,

спеціально для ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Глуха НААУ: адвокати просять допомоги

Опубліковано

on

У передостанній день літа Національна асоціація адвокатів України провела спеціальне закрите зібрання з політичним підтекстом. Головний його меседж — діюча влада грубо порушує права окремих адвокатів, руйнує демократичну адвокатуру. За годину новину підхопили російські інформаційні ресурси — демократія в Україні гине, голосили вони.

А напередодні цього закритого зібрання НААУ адвокати Києва звернулися з відкритим листом до Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Відкритий лист адвокатів

до Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні

Шановні пані та панове!

До вас звертаються адвокати столиці України та їх колеги з інших регіонів країни. З 2012 року всі ми є членами громадської організації з автоматичним членством «Національна асоціація адвокатів України» (НААУ), тобто адвокати України не виявляли бажання бути членами такої організації, проте, виконуючи закон, вимушені були прийняти таке об’єднання. При створенні організації її керівники обіцяли значні покращення для кожного адвоката: захист прав та гарантій, демократичне самоврядування професії, відчуття впевненості завдяки монолітності адвокатури. Проте вже установчий з’їзд НААУ у 2012 році насторожив. Якщо точніше, то відбулося два установчих з’їзди, наслідком яких стало створення двох організацій та обрання двох керівних складів. У подальшому завдяки адміністративному ресурсу переможцем виявилася нині діюча керівник НААУ Л. П. Ізовітова. Адвокати, які висловили іншу думку щодо обрання керівника, були позбавлені права на професію через кваліфікаційно-дисциплінарні органи адвокатури, підпорядковані діючому керівництву. Ці та інші обставини були предметом моніторингу Міжнародної комісії юристів у 2014 році, яка встановила невідповідність дій керівників НААУ основним принципам самоврядування в адвокатурі. Незважаючи на таку оцінку, керівники НААУ встановили авторитарні методи управління ще донедавна незалежною професією. Будь-яка незгода з діями, висновками керівництва, конструктивна критика таких дій сприймається як особиста образа, наслідком якої є позбавлення адвокатів права на зайняття адвокатською діяльністю.

Скарги на таких адвокатів особисто складає та підписує голова Національної асоціації адвокатів України Л. П. Ізовітова. Так, нещодавно мали розглядатися 50 таких скарг на адвокатів міста Києва. Розгляд цей не відбувся виключно з технічних причин, що не виключає наступні дії пані Ізовітової щодо позбавлення цих та інших адвокатів права на професію. Наголошуємо, що всі ці адвокати успішно практикують багато років (декілька десятиріч), без жодних претензій від клієнтів та системи правосуддя. Єдина вина цих адвокатів, що саме їх адвокати Києва обрали як своїх представників у самоврядування без згоди Л. П. Ізовітової. Зазначимо й те, що з моменту створення організації в судах перебувають сотні справ за позовами адвокатів до НААУ про усунення перешкод у реалізації професійних прав та здійсненні професійної діяльності. Конкретні судові рішення є в нашому розпорядженні. Крім того, адвокати неодноразово закликали керівників НААУ до конструктивного діалогу з метою ініціювання законодавчих змін, пов’язаних із реалізацією їх професійних прав, забезпечених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Так, 80 відсотків усіх порушень пов’язані з ненаданням адвокату державники органами, установами та організаціями усіх форм власності відповідей на адвокатський запит (стаття 24 Закону). Зазначене унеможливлює належний збір доказів для ведення судових справ. Ефективної відповідальності за такі порушення законодавець не встановив. Із 2013 року адвокати просять НААУ ініціювати такі зміни в законодавстві, проте результати відсутні.

Першого січня 2017 року набули чинності зміни до податкового законодавства щодо адвокатів, які зобов’язують останніх сплачувати податки без отримання доходу, або в подвійному розмірі. Ці норми є відверто дискримінаційними. Адвокати зверталися до НААУ щодо ініціювання змін у законі, проте результати також відсутні. Проблемою є й рішення НААУ, окремі з яких просто суперечать Конституції України. Замість власної роботи та надання правничої допомоги клієнтам адвокати вимушені звертатися до суду щодо скасування таких рішень.

Щодо порушення професійних прав адвокатів, у зв’язку з чим НААУ звертається до міжнародних установ, слід зазначити, що до жовтня 2017 року багаторічною проблемою був недопуск правоохоронними органами адвокатів для надання правової допомоги клієнту під час проведення обшуку та інших слідчих дій. Зазначене призводило до силових сутичок із правоохоронцями. Третього жовтня 2017 року Верховна Рада України прийняла зміни до Кримінального процесуального кодексу, спрямовані на посилення сторони захисту в кримінальному процесі. Перед цим кожен адвокат звернувся до парламентарів про необхідність таких змін, бо це гарантує право на захист особам, які піддані кримінальному переслідуванню. Зараз велика група практикуючих адвокатів працює над питаннями реформування пенітенціарної системи, удосконалення кримінального судочинства. Значна кількість адвокатів входить до громадських рад правоохоронних, інших державних органів. Головне завдання таких рад — налагодити діалог влади та суспільства.

Саме у форматі діалогу, просвітницької діяльності серед населення має проводитися діяльність НААУ по роз’ясненню та усвідомленню ролі адвокатів у демократичному суспільстві. Проте наразі такий конструктивний діалог відсутній як з громадянами, так і з органами державної влади. Одна з причин цього, як на нашу думку, те, що керівництво НААУ не націлене на конструктивний діалог, який є найбільш ефективним засобом вирішення всіх питань. Дійсно, є проблеми, пов’язані з порушенням права на захист та виконання професійних обов’язків адвокатами-захисниками в резонансних справах, зокрема, втручання в дії захисту вчиняється стороною обвинувачення шляхом порушення стосовно адвокатів кримінальних проваджень. На жаль, судді теж не можуть перешкодити такому втручанню, оскільки перебувають під загрозою застосування до них стороною обвинувачення кримінального переслідування, зокрема за статтею 375 КК України. Такі випадки почастішали останнім часом. Достатнім запобіжником цьому має стати внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та інших законів, які забезпечать належну імплементацію державних гарантій незалежності адвокатам та суддям. Наразі без зазначення мотивів керівництво НААУ такі зміни не підтримує, що значно поглиблює проблему. Про це та інше, про позицію більшості адвокатів ми мали намір повідомити представникам міжнародних організацій, ООН, коли напередодні випадково дізналися, що Національна асоціація адвокатів України організовує такий захід 30 серпня в Києві.

Значна кількість адвокатів тоді спробувала зареєструватися для участі в цьому зібранні за посиланням, зазначеним у повідомленні НААУ, проте отримали відповідь, що захід проводиться за участю тільки персонально запрошених. Сподіваємося, що міжнародні установи, які цікавляться ситуацією в адвокатурі України, посприяють нам, адвокатам, у вирішенні означених вище проблем. Окрім того, просимо запитати в керівництва НААУ: 1) чому в українській адвокатурі відсутній конструктивний діалог, 2) чому керівництво НААУ приймає рішення, які суперечать Конституції України, і під загрозою дисциплінарного переслідування вимагає їхнього виконання, при цьому незгідним адвокатам пропонує звернутися до суду, а після такого звернення притягає цих адвокатів до дисциплінарної відповідальності, 3) яка кількість адвокатів не може повноцінно здійснювати професійну діяльність внаслідок проблем з Єдиним реєстром адвокатів України, обов’язок ведення якого покладений на НААУ та 4) коли керівництво НААУ розпочне конструктивний діалог із суспільством та державою щодо ролі адвокатів у системі правосуддя?

У свою чергу, дозвольте запросити представників міжнародних установ до діалогу щодо ситуації в українській адвокатурі. Гостинно чекаємо в Раді адвокатів міста Києва (вул. Білоруська, 30) Вдячні за розуміння.

Рада адвокатів міста Києва

P.S. Днями донецька маркетологічна компанія оприлюднила результати дослідження діяльності НААУ, зазначивши про надзвичайну задоволеність результатами. Профільні адвокатські групи в соціальних мережах висміяли оприлюднені результати й почали збір коштів для проведення ґрунтовного соціологічного дослідження визнаними в цій сфері фахівцями.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Мін’юст дав старт новому етапу боротьби з боржниками по аліментах

Опубліковано

on

Міністр юстиції заявив, що 29 серпня вступила в дію друга черга пакету законів щодо посилення покарання за несплату аліментів.

За його словами, окрім того, що введена кримінальна відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів, тепер боржники перед дітьми змушені будуть платити більші суми своїм дітям. Зокрема, якщо борг по аліментах складає один рік, то сума виплати буде автоматично збільшуватися на користь дитини на 20%, за два роки боргу — на 30%, за понад три роки — на 50%.

Петренко додав, що за останні півроку з початку дії першого так званого пакету законів «Чужих дітей не буває», було стягнуто понад 2,7 млрд гривень на користь майже півмільйона українських дітей.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді