Революція Гідності: чотири роки потому (Частина друга)

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора України (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України

Продовжуючи свій аналіз причин відсутності бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих В. Януковичу і його найближчому оточенню, в тому числі і вчинених на Майдані Незалежності в Києві, які й призвели до уникнення винними особами кримінальної відповідальності, хочу також донести до суспільства і наступну об’єктивну інформацію.

Відсторонення від справ Майдану

Як би це «не різало комусь вуха», але моє відсторонення в серпні 2014 року від організації роботи по розслідуванню справ Майдану на той час теж було очевидною помилкою тодішнього нового Генпрокурора. Дійсних мотивів такого його рішення я точно не знаю. З цього приводу було багато розмов і версій, але мені особисто, як докір, тоді було заявлено, що я надто суворо дотримуюсь вимог Кримінального процесуального кодексу, а тому забезпечую проведення слідства «по дуже вузькому коридору», який дозволяє цей новий КПК, у той час як суспільство вимагає негайно результатів, в тому числі й по справах Майдану, і людям абсолютно без різниці, чи необхідні результати будуть досягнуті суворо у відповідності до закону, чи це буде зроблено з порушенням його меж. Я намагався щось пояснити з цього приводу у відповідь, але мене ніхто не став слухати. Хоча й не виключаю, що таке рішення нового очільника ГПУ могло бути результатом його особистих амбіцій, бо йому дуже не сподобався мій рапорт, який я змушений був подати як заперечення на його письмове розпорядження про те, що всі слідчі підрозділи ГСУ повинні були негайно передавати на вимогу його новопризначеного старшого помічника будь-які кримінальні провадження для вивчення, надавати для ознайомлення цьому працівнику, який не мав будь-яких процесуальних повноважень (ви тільки вдумайтесь), всі наявні докази по кримінальних справах, зокрема й результати негласних слідчих (розшукових) дій, що є державною таємницею, обшуків, тимчасових доступів до документів і речей тощо. На мої спроби пояснити це новому Генпрокурору, на що він мені заявив, щоб я не читав йому лекцій!

Але в подальшому, коли було оголошено нові призначення на моє місце й на посаду начальника ГСУ, то я зрозумів, що, мабуть, у відстороненні мене й колишнього начальника слідчого главку від займаних посад у тодішнього Генпрокурора були зовсім інші причини, бо обидва наші наступники явно не відповідали цим посадам, нехай вони мене вибачають за таку думку, бо колись працювали в моєму підпорядкуванні, тож я добре знав рівень їх професійної підготовки, зокрема й організаційні можливості.

До речі, що ще хотілося доповнити з цього приводу. Я точно не пам’ятаю, чи Яремі, чи його наступнику Шокіну один із колишніх перших заступників Генерального прокурора України говорив, що вони можуть не любити Баганця за його характер, за його професійну впертість, але лише він один спроможний довести кримінальні справи про злочини на Майдані до завершення і встановити істину, наскільки це буде об’єктивно можливо. Але й це, звичайно, не зупинило ні одного, ні другого, бо справи Майдану для них, як на мене, вже тоді не були головними та пріоритетними, а тому втратили свою актуальність.

Зміна керівництва — зміна організації розслідування

Так і сталося. Вказані мною новопризначені на такі посади заступник Генпрокурора і начальник ГСУ повністю змінили саму організацію роботи по розслідуванню цих резонансних справ і це при тому, що обидва не знали взагалі ні вже зібраних матеріалів досудового розслідування, як і не знали й не хотіли, я так зрозумів, знати напрацьованих нами методик і стратегії по встановленню істини в подіях на Майдані. Спільне заслуховування проваджень про злочини як щодо протестувальників, так і вчинених у сфері економіки за часів Януковича, обов’язкове складання перед цим слідчими звітів про проведену роботу і планів розслідування на майбутнє та щотижневе обговорення їх при заступнику Генпрокурора одразу припинилося, а головне ці справи з того часу (протягом майже 4-х місяців) втратили свою актуальність десь приблизно до листопада чи навіть грудня 2014 року, фактично до тих пір, коли відбулися за ініціативою народних депутатів заслуховування ходу слідства по них на спільному засіданні двох профільних комітетів Верховної Ради. Лише після цього було створено управління спеціальних розслідувань, куди передали, акцентую, всі ці кримінальні справи й були введені до штату понад 100 посад слідчих з особливо важливих справ, частину з яких ще треба було підібрати. Керівником управління був призначений Сергій Горбатюк — дійсно хороший слідчий, чесний і порядний, але без достатнього досвіду адміністративної роботи, який на той момент ще не володів достатніми навиками ні по організації роботи по розслідуванню такої великої кількості злочинів взагалі, ні по контролю за виконанням планів розслідування, завдань і доручень величезною кількістю слідчих тощо.

Тобто, таким чином вже тоді керівництво ГПУ створило необхідне підґрунтя, в майбутньому зняти будь-яку відповідальність із себе за відсутність результатів розслідування цих надзвичайно складних справ. При тому, звертаю вашу увагу: навіть начальник управління «спеціальних розслідувань» не має будь-яких важелів впливу на підлеглих — ні процесуальних, ні тим більше — адміністративних. Я допускаю, що Сергій Горбатюк міг добитися значно більших результатів у цій роботі, якби йому допомагали в цьому сам Генпрокурор, керуючі його заступники й керівник ГСУ, але цього не сталося. Іншими словами С. Горбатюк був тоді призначений таким собі «цапом-відбувайлом».

Дійсно, а коли було новим керівникам ГПУ і ГСУ займатися, в першу чергу, розслідуванням справ про злочини на Майдані, якщо для них актуальнішими стали, наприклад, факти обману покупців на кілька гривень при заправці бензином на одній із АЗС, на підставі чого слідчими Генпрокуратури було накладено арешти на кілька заправок цієї паливної компанії. Або яке відношення, наприклад, слідчі ГСУ ГПУ могли мати до розслідування справи відносно колишнього працівника УБОЗ, якого як мінімум двічі в порушення вимог закону затримували за підозрою, ви тільки вдумайтесь, у вчиненні розбійного нападу (?), брали під варту і, головне, тримали в СІЗО кілька місяців на показаннях однієї особи (так званого потерпілого)? А коли я відмовився виконувати вказівку Шокіна про продовження строку тримання його під вартою, то викликав у нього такий гнів, що за звільнення цього підозрюваного з-під варти було призначене службове розслідування. Зверніть увагу: ця справа в майбутньому очікувано була закрита за відсутністю події злочину але, слідчі ГСУ затратили на її провадження чимало часу і сил.

Новий Генпрокурор: рік 2015-й

Не стали пріоритетом справи Майдану й для чергового Генпрокурора після призначення й на цю посаду в лютому 2015-го. Він виявився, на мою думку, ще більш залежним від Президента України і його адміністрації ніж його попередник. Хоча спочатку новий очільник ГПУ і мене намагався переконати в тому, що збирається активізувати розслідування резонансних злочинів на Майдані. Навіть повернув мене на цю ділянку роботи вже 11 лютого, дозволивши також повернути на свою посаду (начальника главка) І. Щербину. Але такого «натхнення» йому вистачило буквально на 1 місяць. Бо коли я почав цікавитися розслідуванням кримінальних проваджень, по яких слідство протягом минулих 7 місяців фактично було заблоковане, більше того, відновив попередню організацію роботи, почав заслуховувати стан слідства по них і планувати пришвидшення їх розслідування, то вже в 10-х числах березня місяця 2015 року проти мене була розгорнута в ЗМІ справжня інформаційна компанія по дискредитації, до речі, не тільки мене, а й усієї моєї сім’ї. У цьому найбільшу активність демонстували 2 телеканали, належні одному із відомих олігархів України.

Я розумів цю причину, бо їх власник теж був тісно пов’язаний з особами, які втекли з України в Росію після подій на Майдані та були дуже наближені до Януковича. Саме ці «втікачі» і замовили цю інформаційну компанію проти мене, аби перешкодити відновленню активного розслідування кримінальних справ, в першу чергу проти них. У зв’язку з цим слід сказати й про те, що приблизно в той же період часу один із відповідальних керівників ГПУ говорив мені особисто про те, що в Україні є як мінімум десяток осіб, які готові заплатити будь-які гроші, аби усунути мене із займаної посади.

До всього цього треба додати, що інтереси замовників збіглися також із бажаннями деяких представників Партії регіонів, які залишилися в Україні, тільки вже під іншими прапорами, але також боялися притягнення до кримінальної відповідальності за злочинні дії, вчинені ними за попередньої влади. Але головним в організації цієї компанії виявився факт співпадіння інтересів замовників із бажаннями частини впливових представників вже нинішньої влади, які мали безпосередній вплив на Президента й також були зацікавлені у відстороненні мене від цієї ділянки роботи, оскільки я на той час вже дуже багато знав і ще більше міг дізнатися. А підстави боятись, повірте, в них також були.

Ефективне розслідування не потрібне було нікому

Для підтвердження цієї версії можу назвати такий приклад. За кілька днів до свого звільнення, усвідомлюючи, що без підтримки найвищих посадових осіб нашої влади така психологічна інформаційна атака на мене не могла бути організована, я намагався переконати нинішнього Президента України дати мені час і можливість добитися позитивних результатів у розслідуванні злочинів на Майдані. Тому при зустрічі із дуже впливовою особою з його оточення попросив передати Петру Олексійовичу моє прохання й умови: що я прямо зараз (а це було десь в 20-х числах березня 2015 року) згоден написати рапорт про звільнення із займаної посади, датуючи його кінцем грудня 2015 р. і з першого січня 2016-го на роботу вже не вийду, але за цей час я обіцяю суттєво пришвидшити розслідування значної частини цих резонансних справ і до кінця року добитися набагато кращих результатів ніж вони є. Я не знаю, передала ця особа мої пропозиції главі держави, чи ні, але через кілька днів мене терміново запросив один із найбільш довірених заступників Шокіна й запропонував подати добровільно рапорт про відставку. В мене склалося враження, що вони дуже поспішали, і тому було видно, що моя доля вже була вирішена. Не буду говорити, яким ще чином він мене змушував подати рапорт про звільнення, але я тоді подумав, що навіть при Пшонці проти неугодних прокурорів не використовували таких цинічних методів, тим більше, що незважаючи на те, що я своє слово стримав і тут же подав рапорт про звільнення, ні мій співрозмовник, ні Шокін своєї обіцянки не дотрималися. Додам, що таке ставлення до прокурора, який хотів і міг забезпечити подальші результати в розслідуванні таких болючих для суспільства подій, не було для мене чимось новим.

Донеччина і її правила

Треба об’єктивно визнати, що мене вже не перший раз «зливала» так звана «демократична влада», яка приходила до керма по управлінню державою саме завдяки протестам народу. Хочу нагадати, як у далекому 2005 році, в лютому місяці, тобто після Помаранчевої революції, мене було призначено заступником Генерального прокурора України – прокурором Донецької області, де я пропрацював найбільш складний післяреволюційний період. Поясню чому. Буквально вже через півроку тодішній Президент України відправив у відставку свій перший помаранчевий уряд і фактично уклав мирову угоду з Януковичем та його командою, після чого через деякий час призначив на посаду Генпрокурора вихідця теж із Донецька. Вже буквально через рік моєї роботи на Донбасі в таких умовах, коли я зі своїми трьома іногородніми заступниками були чужими для так званої місцевої «еліти», яка отримала таку бажану для них тоді підтримку з боку помаранчевого Президента, на мене почалися «наїзди» з тим, щоб витіснити з Донеччини. Для реалізації цього плану, задуманого «донецькими», я спочатку був звільнений, за пропозицією новопризначеного Генерального прокурора України, із посади заступника Генпрокурора, залишившись на посаді прокурора Донецької області. Як виявилося, це було тактично необхідно для того, аби «відкрити дорогу» для подачі колишнім (донецьким) прокурором області заяви до суду про поновлення його на посаді, чого раніше він не міг зробити, та й не було таких ініціатив збоку справжніх господарів Донеччини. Незважаючи на те, що всі строки позовної давності для оскарження наказу про його звільнення вже пройшли, «слухняний» районний суд Донецька не лише прийняв цей позов, але й через тривалий час задовольнив його, в результаті чого я був звільнений із займаної посади на підставі судового рішення. Звісно, що Генпрокуратура проти цього не заперечувала й зазначеного судового рішення не оскаржувала. Буквально протягом 1—2 місяців після цього були «видавлені» із займаних посад і три мої заступники, які не були вихідцями з Донецької області.

У зв’язку з цим дозволю собі висловити свої припущення — цим звільненням мене і трьох моїх заступників вже тоді «донецькі» готували Донбас для здачі Росії. Тим більше, що паралельно зі звільненням процесуального керівництва прокуратури області, за помаранчевого Президента України на посаду заступника Генпрокурора «повернувся із небуття» той же кум В. Януковича — майбутній Генеральний прокурор України, який тоді при зустрічі мені заявив приблизно таке: «Ну що, Олексію Васильовичу, ти вірою і правдою їм служив, а помаранчеві тебе так легко й здали!».

Але це для мене не стало уроком, бо я продовжував вірити в щирість намірів і зобов’язань «наших вождів», яких обирав народ, а тим більше, коли для зміни влади в січні—лютому 2014 року було стільки пролито людської крові.

Інформаційна кампанія проти тих, хто розслідував справи

Саме в зв’язку з цим, говорячи сьогодні про причини відсутності результатів в розслідуванні справ про злочини на Майдані, хотів би в деяких наших політиків, особливо тих, які найбільше про це говорять, запитати: якщо ви так переймались і сьогодні переймаєтесь тим, що суспільство не задоволене виконанням новою владою своїх обіцянок, чому ви мовчали, коли в кінці березня — на початку квітня 2015 року фактично було знищено будь-яку надію на доведення зареєстрованих кримінальних проваджень про злочини на Майдані, коли на ваших очах було зруйновано всю систему налагодженої роботи по організації досудового розслідування в ГПУ, тодішні відповідні керівники підрозділів ГСУ, які могли організовувати й розслідувати ці справи та вміли це робити, а найголовніше – та команда була здатна довести розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем та його оточенням у сфері економіки, до логічного завершення, була відсторонена від виконання своїх обов’язків; коли куруючого заступника Генпрокурора (незалежно, яке було в нього прізвище) і всю його сім’ю належні олігархам телеканали, а також явно замовлені й проплачені журналісти та інші «пройдисвіти» також на замовлення дружно «поливали брудом», а відносно одного з його синів навіть зареєстрували кримінальне провадження, яке розслідувалось майже 7 місяців; коли останньому з помсти за батька в той же час перешкоджали захистити кандидатську дисертацію, а потім і здати екзамени для одержання свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю?

Ще раз заявляю, питання не в тому, що цим заступником Генпрокурора був я, на якого дійсно можна було махнути рукою, як це робили до цього часу, як мінімум, кілька разів. Але після вимушеної подачі мною рапорту (31.03.2015 року) про відставку майже одночасно за вказівкою Шокіна був змушений (теж під тиском) подати у відставку і начальник ГСУ І. Щербина, а всі інші тодішні керівники структурних підрозділів ГСУ були понижені в посадах і через деякий час частина з них змушені були взагалі написати рапорти про звільнення не лише із займаних посад, а й з органів прокуратури: і начальник управління з розслідування особливо важливих справ, і начальник першого слідчого від- ділу, і навіть його заступник! До речі, це всі ті, які були безпосередньо закріплені за всіма найрезонанснішими кримінальними справами в ГСУ. Хіба це не перешкоджання розслідуванню злочинів на Майдані?

Боротьба продовжується…

І це ще не все, що підтверджує мої висновки про навмисне перешкоджання прокурорам, які могли добитися позитивних результатів у розслідуванні цих резонансних злочинів. В зв’язку з цим, хочу зазначити, що на той час було безліч заяв як наших високопосадовців та народних депутатів, так і «громадських активістів», про те, що справи Майдану – для них є пріоритетом, що вони зацікавлені в ефективному й швидкому їх розслідуванні та встановленні винних у цих кривавих подіях, але це так і залишилося порожнім «потрясінням повітря».

Тому в мене виникає закономірне питання: а де ж була держава Україна, її найвищі посадові особи, де були так звані «борці за правду» з числа перерахованих вище осіб, коли відносно мене, як заступника Генпрокурора, який просто на відповідний запит Євросоюзу підписав у липні 2014 року на ім’я Кетрін Ештон листа про те, що відносно одного з найбільш наближених до Януковича високопосадовців із попередньої влади розслідується конкретне кримінальне провадження (а таких листів, для відома, навіть значно більшого змісту – про розслідування стосовно цієї особи, підкреслюю, кількох таких справ, європейським інституціям було направлено, окрім мене, і самим Генеральним прокурором України та його заступниками як мінімум кілька) в Брюсельському виправному суді Бельгії, на території якої я ніколи не був, за заявою головного юриста Януковича була порушена кримінальна справа? Ви тільки вдумайтесь, лише на підставі його заяви мене було заочно засуджено за вчинення завідомо неправдивого доносу органам влади, що за нашим законодавством не є злочином! Хіба це не підтвердження факту помсти мені за активне розслідування кримінальних справ по Майдану й визнання того, що саме я міг добитися значно більших результатів у цій роботі ніж мої наступники, аби я не був тоді звільнений зі служби? До відома, коли мій адвокат звернувся до Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Генеральної прокуратури України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з проханням підтримки мене в судовому процесі та моїх заперечень на цей заочний вирок, то всі ці відомства від мене просто відмахнулися. Хоча сам я на них надії і не мав, це була ініціатива адвоката. Та мені й не потрібна їх «допомога», я свої права й інтереси захищатиму сам.

Де також були наші «єврооптимісти», які так «переживають» за європейське майбутнє народу, який їх обрав до парламенту, коли відносно громадянина України, нехай і колишнього прокурора, за кордоном було винесено заочний обвинувальний вирок, а головне, чого добивалися й добиваються як виконавці, так і, особливо, замовники цього переслідування, це морально-психологічний тиск і цькування мене цим фактом «засудження» за виявлені саме при мені й зареєстровані кримінальні провадження відносно основних фігурантів тодішнього режиму про злочини, які вчинила попередня влада проти народу України, за активне розслідування цих справ і правильну організацію роботи по їх розслідуванню?

Треба визнати, що переслідуванням саме мене вони добилися свого: професійне розслідування злочинів на Майдані та вчинених Януковичем і його найближчим оточенням у сфері економіки фактично було паралізоване, скажу більше — воно зайшло в глухий кут, а потенційні підозрювані у їх вчиненні потихеньку повернулися і продовжують провертатися в Україну, лишаючись безнаказними. Водночас хіба викладене мною вище не є реальними

причинами відсутності результатів у розслідуванні подій на Майдані? Якби відсторонення мене й інших вказаних службових осіб ГСУ від розслідування цих злочинів у серпні 2014 року та звільнення нас взагалі з органів прокуратури в кінці березня протягом квітня 2015 року дійсно дало відчутні результати у встановленні істини і виявленні винних в цих діяннях осіб, то я би погодився, що це потрібно було робити, хоча, знову ж таки, не такими методами, які були застосовані.

У прокуратури були інші інтереси

Але хіба було коли тому ж Шокіну і його команді займатися розслідуванням справ по Майдану, якщо для них були більш важливішими кримінальні провадження стосовно опозиційно налаштованих політиків: того ж народного депутата Ігора Мосійчука чи голови партії «Укроп» Геннадія Корбана, для розслідування яких було задіяно значну кількість слідчих ГПУ та інших правоохоронців?

А хіба не вплинули негативно на активність і результативність слідчих ГПУ прийняття Верховною Радою демократичного скликання нового Закону «Про прокуратуру», яким у порушення Перехідних положень до Конституції України прокуратуру позбавили повноважень по розслідуванню злочинів та передбачили одночасно скорочення працівників прокуратури з 20 000 до 10 000 осіб (тобто вдвічі), а новоприйняті в 2014 і 2015 роках Закони про НАБУ і про ДБР не містили будь-яких норм про можливість подальшого працевлаштування в новостворених органах досудового розслідування хоча б тих слідчих ГПУ, які займалися розслідуванням злочинів, вчинених тодішньою владою , в тому числі й на Майдані? А якщо врахувати, що з понад 10 слідчих з особливо важливих справ ГПУ не змогли пройти так званий «конкурс» у НАБУ, в тому числі й отримавши безпідставну відмову під час співбесіди із так званими «членами конкурсних комісій», то в них склалося таке враження, що вони взагалі тимчасові на своїх посадах в ГПУ і подальша їх доля нікого не цікавить. Хіба це додало їм наснаги й ентузіазму в роботі? Звісно, що ні.

А які позитивні результати в розслідуванні злочинів на Майдані можна було очікувати, коли наш Президент та підпорядкована йому більшість Верховної Ради протягом 3-х років змінили чотирьох Генеральних прокурорів із півдесятка заступників Генпрокурора, які й були зобов’язані займатися організацією роботи по розслідуванню даних кримінальних проваджень, трьох чи чотирьох начальників Головного слідчого управління, в підпорядкуванні яких перебували слідчі підрозділи, що займалися розслідуванням цих резонансних справ? І це, при тому, що більшість із призначених на ці високі посади не були й не могли так швидко стати справжніми фахівцями в галузі досудового розслідування, частина взагалі не знала й не знає, що це таке, а «професійна підготовка» іншої частини ґрунтувалося на 10-річній чи навіть більшій перерві в роботі в прокуратурі, коли за цей час настільки змінилося законодавство, особливо кримінально-процесуальне та кримінальне, що його неможливо освоїти за короткий час, тим більше в умовах величезних морально-психологічних і фізичних навантажень. Я вже мовчу про те, як могли фізично ці нові люди вивчити за короткий час, вибачте, сотні, а може й тисячі томів цих кримінальних справ!

(Далі буде..)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути