Connect with us

В Україні

Ринок газу в Україні. Чергове відтермінування. Можливо, не останнє

Юрій Котнюк, ЮВУ

Наприкінці березня сталося те, що мало статися: уряд своєю постановою відклав як мінімум на два місяці початок запровадження повноцінного ринку газу шляхом вирівнювання вартості плати за нього для всіх категорій споживачів, як населення, так і промисловості: до 1 червня подовжена дія відомої постанови Кабінету Міністрів України No 187 від 22.03.2017 р. про покладення на державні корпорації спеціальних обов’язків щодо постачання блакитного палива пільговикам. Проте мало віриться, що й після вказаної дати крига скресне: навіть якщо можновладці нічого не придумають на заміну, в них знайдеться досить інструментів, аби законсервувати той порядок, за якого в сорокамільйонній країні 13 мільйонів домогосподарств одержують від держави хабар у вигляді штучно занижених цін на газ, прощаючи за це корупцію трьохсоттисячного корпусу державних чиновників.

Останній бастіон соціалізму як годівничка для олігархів

Пільговий газ для населення, напевне, залишився останнім бастіоном соціалізму в Україні, тільки тепер він живить не ко­муністичну ідею, а статки олі­гархів, чиї підприємства важкої індустрії витримують конку­рентну боротьбу на світовому ринку виключно за рахунок дешевих енергоносіїв. Усі, на­чебто, й розуміють, що значна частина палива лише на папері скеровується в житлові квартали, а насправді йде у промислові зони, зокрема, нове керівництво Нафтогазу торочить цю істину вже не один рік, а от довести нічого не може. Пояснити це доволі легко: справа в тому, що контроль держави в особі Пуб­лічного акціонерного товари­ства «Укртрансгаз» закінчується там, де закінчуються магістраль­ні трубопроводи й починаються газорозподільні мережі, котри­ми керують уже приватні то­вариства — так звані облгази і міськгази. Саме їм, відповідно до положень Постанови КМУ No 187, НАК «Нафтогаз Украї­ни» зобов’язаний за фіксова­ною ціною, по 5,9 гривень за кубометр, продавати газ, який вони потім, також за пільговою ціною, зобов’язані продавати пільговим споживачам. Це при тому, що ринкова ціна на нього для промисловості, за даними біржових аукціонів, десь у пів­тора раза вища. Зрозуміло, що треба бути дуже ледачим, аби не скористатися такою різницею цін для цікавих маніпуляцій.

Якщо вірити офіційній ста­тистиці, то в минулому році Україна спожила 31,9 млрд м3 природного газу, більша поло­вина якого — 16,8 млрд м3 — була продана за зниженою ціною для постачання газу безпосередньо населенню та котельням, які за­безпечують опалення й подачу гарячої води до житлових бу­динків, дитячих садків, лікарень та інших об’єктів, які охоплю­ються загальною назвою «бю­джетні установи». І от за цими контрагентами, що отримують газ від Нафтогазу на пільгових умовах, станом на 28 березня «висів» борг у сумі 62 мільярди гривень. Про те, з якими поту­гами державним корпораціям доводиться вибивати ці борги, свідчать дані судової практи­ки. На підтвердження наведемо низку судових рішень, ухвале­них лише в першому кварталі поточного року.

Так, Нафтогаз у 2016 році звернувся до Господарського суду Харківської області з по­зовом до Публічного акціонер­ного товариства «Харківгаз» простягнення 14 млн грн заборгова­ності за поставлений газ. Слід зазначити, що відповідач, згідно положень постанови No 187, за­несений до переліку постачаль­ників природного газу побутовим споживачам, на якого покладені спеціальні обов’язки, і це озна­чає, що відмовитися від такого клієнта Нафтогаз не має права, бо зобов’язаний продавати йому газ за пільговою ціною незалеж­но від того, хоче він цього, чи не хоче, платить він за нього, чи не платить, і якщо не платить, то іншого способу одержати за товар гроші, окрім як іти до суду в нього немає. Але вказаний суд у задоволенні позову відмовив, й лише в Харківському апеляційному господарському суді Нафтогазу частково вдалося добитися правди: своєю ухва­лою від 6 березня той поста­новив стягнути з «Харківгазу» на користь позивача 3 мільйо­ни гривень.

Дещо інакше розвивалися події в судовій тяжбі між публіч­ними акціонерними товариства­ми «Укртрансгаз» і «Дніпрогаз», перше з яких належить державі й займається транспортуванням
природного газу магістральними трубопроводами, а друге — роз­поділяє доставлений ним газ по території Дніпропетровської об­ласті. Між ними свого часу було укладено договір купівлі-продажу послуг транспортування, але стосунки між партнерами розвивалися так невдало, що
Укртрансгаз звернувся до Гос­подарського суду Дніпропет­ровської області із позовом про стягнення з «Дніпрогазу» 24 млн грн заборгованості за надані послуги. Цей суд задовольнив позовні вимоги повністю, од­нак суд апеляційної інстанції зрізав до 15 мільйонів суму, яку належало сплатити позивачу, а Верховний Суд своєю ухвалою від 14 лютого переполовинив ще й те: рішення в частині стягнення семи мільйонів залишив без змін, а от у частині решти восьми мільйонів скасував і на­правив справу на новий розгляд.

Утім, це ті справи, які для державних корпорацій закінчи­лися порівняно щасливо. А от позов Укртрансгазу до Публіч­ного акціонерного товариства по газопостачанню та газифіка­ції «Луганськгаз» про стягнен­ня 33 мільйонів гривень боргу за аналогічні послуги був за­доволений частково й на дуже смішну суму — аж 253 тисяч грн — таке рішення ухвалив 31 січня Господарський суд Луган­ської області. Ще в одній подіб­ній справі Укртрансгаз взагалі отримав нуль — рішенням Гос­подарського суду Миколаїв­ської області від 30 січня було повністю відмовлено в задово­лені його позову до Публічно­го акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» про стягнення 144 млн грн. І немає жодної гарантії, що ці рішення місце­вих господарських судів будуть переглянуті зі сприятливим для Укртрансгазу результатом у су­дах вищих інстанцій. Так, 13 березня різні судді Верховно­го Суду постановили дві ухва­ли, якими повністю відмовили цьому державному концерну в задоволенні двох позовів: один до ПАТ «Чернівцігаз» на 99 млн грн, другий до ПАТ «Волиньгаз» на 84 млн грн.

Прокляття спільних протокольних рішень

В усіх перелічених судових рішеннях червоною ниткою проходить словосполучення «спільні протокольні рішення». Аби зрозуміти, що це таке, нам слід зазирнути в ще один норма­тивно-правовий акт, який нази­вається Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій. Він затверджений більш старішою постановою КМУ — від 11 січня 2005 року і регламентує виконання окремих положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», спрямованих на захист враз­ливих (чи, нібито, вразливих) верств населення. Якщо в ос­танніх немає грошей на оплату газу й вони не платять за нього облгазам, в яких, відповідно, не вистачає грошей розраховува­тися з Нафтогазом і Укртранс­газом, в ситуацію втручається держава, яка обіцяє заткнути дірку бюджетними субсидіями. Для цього збираються разом представники газорозподільної, газопостачальної, газотранс­портувальної організацій, де­партаменту фінансів місцевої облдержадміністрації і регіо­нального управління Держав­ної казначейської служби, які приймають спільні протокольні рішення про те, що колись, по мірі надходження коштів з держбюджету, облгази одержать кошти за розподілений ними газ, після чого розрахуються з Нафтогазом і Укртрансгазом.

Причому державні корпо­рації формально й фактично не мають ні права, ні можли­вості не укладати ці рішення, а уклавши втрачають право одержати гроші за поставку й транспортування газу в судо­вому порядку. Бо судді їм від­повідають, що раз ви, мовляв, підписали спільні протокольні рішення, значить ви погодили­ся на зміну порядку й строку проведення розрахунків. Тож тепер нема чого шукати правди в суді — чекайте коли держа­ва знайде в бюджеті гроші на фінансування субсидій. Воно, звичайно, боляче дивитися, як приватні облгази купаючись у грошах, показують на рахунках нулі й при цьому кивають на затримки в одержанні держав­них компенсацій, але нічого не вдієш — такий закон.

Зупинити субсидійну наркоманію

У минулому році субсидії на оплату житлово-комунальних послуг (левова частка в яких пов’язана з природним газом) одержували 6,6 мільйонів домо­ господарств, тобто майже по­ловина з усіх наявних у країні. Чи не надто великий відсоток соціально вразливих верств на­селення? Чи не є цей показник штучно завищеним. Для порів­няння в країнах Європейсько­го Союзу лише 5—8% громадян вважаються вразливими й таки­ми, що потребують підтримки з боку урядів. Цікаво, що найбіль­ше вразливих споживачів серед мешканців об’єднаної Європи нараховується в Румунії — аж 11%, при тому що рівень коруп­ції в нашої південно-західної су­сідки зашкалює настільки, що спричиняє масові антиурядові протести, як це було у січні— лютому 2017-го.

За підрахунками фахівців, серед учасників української субсидійної програми лише 13% дійсно були бідними, а решту складали громадяни з доходами, вищими за межу бідності. Тому можна впевнено говорити, що діючий сьогодні механізм субси­дій для населення є неефектив­ним і потребує удосконалення. Існуюча система їх надання призводить до збільшення част­ки тінізації заробітної плати: вже є непоодинокими випадки, коли працівники звертаються з проханнями до роботодавців, щоб їм виплачували повністю або частково заробітну плату в «конверті», аби на папері вигля­дати бідними й отримувати за це державну допомогу. У свою чергу уряд часто не оплачує суб­сидії, перекладаючи фінансовий тягар на Нафтогаз і Укртранс­газ: завдяки створенню боргів у цих компаніях Кабмін закриває таким чином бюджетні дірки. Вже стало традицією, що борги держави за субсидіями перехо­дять із року в рік — у минулому році, наприклад, планувалося потратити на них 70 мільярдів гривень, а реально було профі­нансовано на третину менше, внаслідок чого більше двадця­ти мільярдів перейшли в борг поточного року. Отже виходить, що маніпуляції одних компен­суються махінаціями інших, а взагалі, як писав Гоголь, шах­рай на шахраєві їздить і шахра­єм поганяє.

Виходячи з цих обставин, можна сміливо припускати, що заплановане на 1 червня припи­нення дії положення про покла­дення спеціальних обов’язків й, відповідно, підвищення цін на газ для населення саме по собі не призведе до запроваджен­ня повноцінного ринку газу й ліквідації корупційних схем на цій ниві. Швидше за все збіль­шиться кількість, нібито, бідних й, нібито, вразливих верств на­селення, яким, нібито, нарахо­вуватиметься субсидія, але весь тягар знову впаде на державні компанії Нафтогаз, Укртранс­газ і Укргазвидобування. Якщо докорінно не змінити систему розрахунків за паливо, все за­лишиться по-старому, тобто по-дурному, і олігархи свого не втратять. А от для того, щоб до­корінно поміняти систему, необ­хідна політична воля. Причому не лише з боку можновладців, а й із боку тих мільйонів україн­ців, яким вигідно зараховувати себе до числа бідних і вразливих верств населення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі
Клікніть для коментування

You must be logged in to post a comment Login

Залишати коментар

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.