Connect with us

В Україні

Справа Бакуліна: хто тисне на Генпрокурора?

Юрій Котнюк, ЮВУ

Минулого тижня Генеральний прокурор України Юрій Луценко вдруге повідомив про свої плани направити до Верховної Ради подання про притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата Євгена Бакуліна. Вперше він про це заявляв ще 6 липня 2017 року, але тоді ця тема так і не отримала продовження. Невідомо, чи вийде щось путнє цього разу, але такий крок з боку керівника ГПУ зовсім не пов’язаний з активізацією боротьби очолюваного ним відомства з корупцією.

Справа в тому, що в Генпрокуратури вже три з лишком роки є всі матеріали для направлення такого подання. Бакулін, який у 2010—2014 роках керував Національною акціонерною компанією «Нафтогаз Украї­ни», невдовзі після перемоги Революції Гідності був ув’язнений новою владою за підозрою у вчиненні багатомільярдних розкрадань, а суд ви­значив йому запобіжним заходом триманням під вартою із можливістю звільнитися під цілком адекватну вчиненим злочинам заставу – півтора мільярди гривень. Але вже в травні 2014 р. Печерський районний суд зменшив цю суму до 10 млн грн, яка виявилася цілком посильною для цього високопоставленого в’язня і він, сплативши вказану суму, вийшов на свободу. Цікаво, що органи прокуратури, систему яких тоді очолював Олег Махніцький, не стали оскаржувати дану ухвалу суду, й це дає під­стави припускати, що звільнення було здійснене за негласною домовле­ністю всіх сторін. Восени того ж року Бакуліна було обрано депутатом Верховної Ради, у зв’язку з чим прокуратура припинила кримінальне пе­реслідування цього пана за нереабілітуючими обставинами, але по тому жоден із трьох наступних генпрокурорів так і не поставив питання про отримання дозволу парламенту на його притягнення до кримінальної відповідальності.

Зовні це виглядало досить дивно: правоохоронці старанно розгріба­ли корупційні схеми в нафтогазовій галузі, були ухвалені десятки обви­нувальних вироків другорядним учасникам так званих схем Курченка й Онищенка, але людина, без дозволу якої не можна було би провернути жодну з цих махінацій – Євген Бакулін, спокійно сидів у депутатському кріслі. Пояснити це може лише домовленостями дуже високого рівня, зміст яких полягав у тому, що окремі впливові представники нової влади не зачіпатимуть старі кадри, але при цьому безперешкодно сядуть на їхні схеми.

Свій нинішній крок Юрій Луценко пов’язує з, нібито, новими дока­зами у справі «Вишок Бойка», але всі оприлюднені ним факти ще в 2013 році були докладно викладені в матеріалах так званих журналістів-роз­слідувачів, чия заслуга полягала лише в публікації інформації, злитої незадоволених діями свого керівництва співробітниками Нафтогазу. Отже, була якась інша причина аби похитнути систему рівноваги, і критися во­на може лише в зовнішньому тиску, здійснювати який можуть, скажімо, Сполучені Штати Америки, яким дуже не до вподоби така от «рівновага». Свідомо чи не свідомо, але натякнув на це сам Юрій Луценко, який зая­вив, що «Вишки Бойка» разом з іншим майном Державного акціонер­ного товариства «Чорноморнафтогаз», яке нині перебуває в окупованому Криму, після виконання всіх формальностей по лінії прокуратури, мо­же бути юридично продане якому-небудь добросовісному закордонному набувачеві, а той уже приведе спеціальну ескадру по захисту власності іноземного інвестора. Зрозуміло, що таку ескадру здатні привести лише США.

В останні роки Вашингтон тужиться боротьбою з українською коруп­цією більше за саму українську владу, але причиною цього є зовсім не вроджена антикорупційність американців. Історія свідчить, що коли їм вигідно, вони досить успішно ведуть бізнес і з диктаторськими режима­ми, і з корупційними урядами – недарма Рузвельту приписують слова «Сомоса, звичайно, сучий син, але це наш сучий син». За прикладами далеко ходити не треба: Лазаренка разом з його мільярдами вони так і не видали, як їх про це не просив офіційний Київ. Але в нашому випадку, як видається, США мають конкретний прагматичний інтерес – їм необ­хідно «дотиснути» Росію.

У цій боротьбі Київ має для Вашингтона ключовий інтерес, оскільки без України не може бути великої Росії – про це торочив усім американським президентам ще дідуган Бжезинський. Правда, Україна вже третє десятиліття є незалежною державою, а протягом трьох останніх років навіть успішно дає відсіч російській збройній агресії, але в економічному плані вона продовжує залишатися залежною від зовнішнього світу, в тому числі Росії – якби це було не так, вона б у відповідь на анексію Криму давно запровадила б санкції проти країни-агресора, влаштувала їй бло­каду і перекрила кордони з нею. Але цього не дає зробити потужне про­ російське фінансово-промислове (особливо нафтогазове) лобі в Україні, яке турбує Америку набагато більше, аніж корупція, – просто майже всі проросійські лобісти одночасно є корупціонерами. Тож завдаючи удар по українській корупції, Вашингтон б’є й по Росії. Цілком можливо, що відновлення кримінального переслідування Бакуліна, як представни­ка проросійського лобі, є частиною задуманої за океаном багатоходової комбінації по нейтралізації російських агентів впливу в Україні, а Юрій Луценко чи то по своїй волі, чи то проти неї, взяв участь в її реалізації.

Юрій Котнюк

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі
Клікніть для коментування

You must be logged in to post a comment Login

Залишати коментар

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.