В Україні
Суддя без правил, або Чому в Страсбурзі відхилили кандидатури претендентів у ЄСПЛ від України?
Євген ЗАХАРОВ,
директор Харківської правозахисної групи
Для початку нагадаємо, що 22 вересня Комітет з відбору суддів Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) відхилив підготовлений Україною список із трьох кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини.
Читайте також: ПАРЄ остаточно відхилила запропонованих Україною кандидатів на посаду судді ЄСПЛ
Далі 27 вересня ПАРЄ, попри активне лобіювання членів асамблеї від України, які переконували колег не погоджуватися з рішенням комітету, більшістю голосів остаточно відхилила українські кандидатури. Відтак Київ має провести новий конкурс із відбору кандидатів на посаду судді ЄСПЛ. Уже втретє, бо попередня спроба подати кандидатів (ще в 2019 році) завершилася також нічим.
Офіційна аргументація ПАРЄ цього рішення викладена в рішенні профільного комітету асамблеї.
«Комітет рекомендує відхилити цей список, оскільки не всі кандидати відповідають критеріям для обрання на посаду судді Європейського суду з прав людини, та просити Уряд України подати новий список кандидатів». А насправді трапилося те, що й повинно було трапитися. У Страсбурзі не могли не помітити нестримне бажання української влади мати «свого» суддю в ЄСПЛ, визначивши таким кандидатом віце-президента Парламентської асамблеї Ради Європи, народного депутата України від правлячої партії Олександра Мережка. І байдуже, що це створювало для депутатів ПАРЄ конфлікт інтересів у разі голосування за (або проти) їхнього колеги, одного з керівників асамблеї.
Читайте також: А ПАРЄ — проти…
Утім підставою для негативного рішення стали передусім невідповідність цього кандидата вимогам до судді ЄСПЛ, а також разюча відмінність у кваліфікації кандидатів (тоді, як у Раді Європи очікують, що професійна кваліфікація повинна бути приблизно однаковою). Через це Комітет з відбору суддів оголосив, що «не всі кандидати відповідають критеріям для обрання на посаду судді».
Другою причиною могла бути невідповідність конкурсу в цілому вимогам Ради Європи та резолюціям ПАРЄ, які встановлюють ці вимоги, а саме дотримання «принципів демократичної процедури, прозорості та недискримінації» (див. п. 2 Рез. 1646). Третьою — те, що не проводилися належні консультації з Консультативною радою експертів Ради Європи (див. п. 8.2 Рез. 2248, п. 8.2).
Почнемо з третьої причини. Певен, що комунікації з Консультативною радою взагалі не було, і підозрюю, що автори Положення про проведення конкурсу просто не знали про її існування, інакше вони були б зобов’язані включити проведення консультацій до Положення й провести їх і тільки після цього надсилати список кандидатів до ПАРЄ (див. п. 5 Резолюції CM/Res(2010)26 КМРЄ).
Тепер — детально про те, чому конкурс суперечив принципам демократичної процедури, прозорості та недискримінації (правозахисні організації послідовно це стверджують). Про це йшлося, зокрема, у відкритому зверненні після конкурсу, де правозахисники наголошували також, що національний конкурс з відбору кандидатів на посаду судді ЄСПЛ в цілому суперечив Рекомендаціям ПАРЄ та КМРЄ.
Читайте також: Криза COVID-19: інформаційний бюлетень ЄСПЛ
У правилах проведення конкурсу містилися дискримінаційні норми: всі особи, які не є громадянами України, були позбавлені можливості взяти участь у конкурсі. При цьому комісія з відбору кандидатів навіть за бажання не могла це виправити: правила проведення конкурсу були визначені указом президента разом з формуванням її складу.
При цьому комісія з відбору суддів у 2021 році виявилася більш фаховою, ніж у першому конкурсі 2019 року, але вона знову складалася з п’яти викладачів юридичних вишів, які знову визначили переможцями конкурсу трьох викладачів юридичних вишів. Правозахисники-практики, практикуючі адвокати, які мають великий досвід роботи з ЄСПЛ, не мали змоги брати участь у конкурсній комісії чи в будь-який спосіб контролювати проведення конкурсу.
А він був непрозорим, дізнатися хоч щось про його перебіг можна було лише з коментарів кандидатів. Критерії, за якими визначалися переможці, не оприлюднювалися і навіть були невідомі самим учасникам конкурсу. Процедура відбору також лишилася невідомою. Письмового рішення чи хоча б прес-релізу комісії з поясненнями про мотиви такого відбору, чому з 19 кандидатів були обрані переможцями саме Микола Гнатовський, Олександр Мережко та Гаяне Нуріджанян, так і не було опубліковано. Комісія повинна була також визначити та оприлюднити рейтинг кандидатів, але й цього не сталося.
Щодо кандидатів
Кандидатура Миколи Гнатовського, беззаперечного фаворита конкурсу, який чотири останні роки очолював Європейський комітет запобігання катуванням та нелюдському поводженню, не викликала питань, його висока кваліфікація є багаторазово підтвердженою. Гаяне Нуріджанян відома в професійних колах як сильний фахівець з юриспруденції ЄСПЛ й міжнародного кримінального права, хоча лишалося запитання, чому обрали саме її, а не, скажімо Вікторію Чернійчук, Валерію Лутковську чи Оксану Преображенську з їхнім багатим практичним досвідом та глибокими знаннями?
А поява в трійці переможців Олександра Мережка здивувала багатьох спостерігачів. Так, він є відомим фахівцем з міжнародного права, але інших його галузей. Окрім того, Мережко не має практики роботи з ЄСПЛ. Та й моральних якостей, які необхідні для посади судді — відданості праву та вміння відстоювати свою позицію всупереч владі або громадській думці, як стверджують правозахисники, Олександр Мережко не виявляв. На мою думку, якби конкурс був нормально організований, він мав би небагато шансів потрапити до трійки переможців.
Та комісія обрала саме його, попри те, що серед кандидатів були такі визначні адвокати-практики як Аркадій Бущенко (останні чотири роки — суддя Кримінальної палати Верховного Суду), Геннадій Токарев та інші, які виграли разом сотні справ в ЄСПЛ, були також інші сильні адвокати та юристи.
Чи стане другий поспіль провал уроком для держави, чи буде проведена робота над помилками? Хтозна, бо досвід 2019 року, коли український список навіть не дійшов до голосування, таким уроком не став.
Загалом же, якщо підсумувати все, що ми знаємо про проведення конкурсу, то можна сказати, що з вимог РЄ були враховані тільки вимоги стосовно гендерної збалансованості та знання двох офіційних мов Ради Європи — англійської й французької.
Слід зауважити, що в 2008 році, коли ПАРЄ минулого разу обирала суддю ЄСПЛ з представленої Україною трійки, процедура відбору ще не була такою жорстко формалізованою, як зараз (коли навіть резюме кандидатів мають подаватися за певною формою), не було створено Консультативної ради експертів, вимоги до кандидатів були значно менш жорсткими. Я тоді був членом комісії з відбору, фахових кандидатів було значно менше, але ми змогли запропонувати сильну, як на мене, трійку кваліфікованих претендентів (Сергій Головатий, Станислав Шевчук, Ганна Юдківська).
Вибір Комітету з відбору суддів ПАРЄ та голосування в асамблеї здивували багатьох спостерігачів в Україні, але, як показав час, Ганна Юдківська зробила блискучу кар’єру в ЄСПЛ, стала президенткою секції цього суду й однією з найбільш шанованих юристок в Європі.
Деякі поради
Мої рекомендації щодо проведення третього конкурсу є такими. Україна має сформувати збалансовану комісію з відбору, до якої увійшли б не лише вчені та викладачі вузів, а й інші юристи — представники суддівської, адвокатської, правозахисної спільнот, зберігаючи при цьому гендерний баланс. Головні вимоги до членів комісії: висока кваліфікація в юриспруденції ЄСПЛ, незалежність та добра репутація в суспільстві. Комісія сама має підготувати Положення, тобто правила проведення конкурсу, врахувавши рекомендації ПАРЄ і Комітету міністрів Ради Європи, узгодити його з Консультативною радою експертів.
Сам конкурс має бути достатньо відкритим і прозорим, інформація про кандидатів має бути завчасно оприлюднена, а результати кожного етапу — публікуватися для всіх кандидатів, інтерв’ю з ними повинно проводитися за однаковою процедурою, з одними й тими ж питаннями. Врешті комісія має рейтингувати всіх кандидатів і перших трьох із найвищим рейтингом запропонувати Консультативній раді експертів. Після комунікації з цією радою й узгодженням списку його надсилають до Комітету з відбору суддів ПАРЄ. На мій погляд, доречно протоколювати кожне засідання комісії й оприлюднювати ці протоколи.
Сподіваюсь, що третій конкурс стане успішним й Україна запропонує трійку кращих кандидатів на посаду судді ЄСПЛ.
А сильний професійний незалежний суддя від України в ЄСПЛ, який не піддається жодним впливам, є запорукою успіху, зокрема в складній юридичній війні з Росією, що прекрасно демонструє зараз Ганна Юдківська.
Джерело: Юридичний вісник України
