Вибори без виборців. Голосування громадян із зон окупації

Борис БАБІН, доктор юридичних наук, професор

Вибори наближаються, але проблема участі в них громадян України, які приїдуть голосувати із зон тимчасової окупації, владою досі толком не вирішена.

За останні кілька років ми майже «з кожної праски» чуємо стурбованість правозахисних організацій стосовно неучасті внутрішньо переміщених громадян України у місцевих виборах. В умовах відсутності електронного реєстру таких осіб, ведення їх обліку місцевими органами соцзахисту за максимально спрощеними та фактично непідконтрольними нікому процедурами ці стурбованості нагадують бідкання відомого пана Чічікова щодо недостатньої кількості закуплених мертвих душ заради вигідного ґешефту в майбутньому. Втім, нехай я помиляюся, та весь пафос дискусії про місцеві вибори для переміщених осіб ведеться суто з метою реалізації міжнародних стандартів їх прав.

Але при цьому дивує інше. Ми маємо вже другу хвилю загальнонаціональних виборів в умовах війни та окупації (перші пройшли у 2014 році). І за п’ять років, що після цього минули, ніхто не зробив жодного кроку для спрощення процедур волевиявлення на таких виборах для громадян України, які стали жертвами конфлікту, насамперед — для мешканців окупованих територій. Більше того, ця проблема, на відміну від місцевих виборів, громадськими структурами практично не порушувалася та тим більш не лобіювалася.

На сьогодні населення окупованих територій, як і внутрішньо переміщені, формально мають повне право голосувати за Президента України та за списки політичних партій на парламентських виборах. Для цього не пізніше ніж за п’ять діб до виборів громадянину (виборцю) необхідно особисто звернутися до підрозділу Державного реєстру виборів за місцем передбаченого голосування та обрати конкретну виборчу ділянку, на яку потім і прийти в день волевиявлення. Такий процес в цілому підходить для переміщених осіб, але мешканці окупованих Криму чи ОРДЛО мають для організації свого голосування двічі виїжджати на підконтрольну територію.

І тут законодавчі приписи стикаються із суворою реальністю, адже, по-перше, громадянину слід знайти в найближчих до окупованих територій місцевостях відповідні підрозділи Держреєстру виборців, які логістично розташовані вкрай незручно та перенесенню чи виокремленню підрозділів не підлягають. А по-друге – ніщо не завадить окупантам закрити пункти в’їзду-виїзду на адмінмежі в день голосування (та можливо й у день тиші).

Єдиним шляхом вирішення цієї проблеми було б надання мешканцям окупованих територій можливості голосувати заздалегідь, на спеціально утворених виборчих ділянках та за окремою процедурою. Технічно забезпечити таку можливість можна на період до 3 тижнів до дня виборів, але для цього слід піти на істотні зміни законодавства та, можливо, навіть і Конституції. На жаль, до цього ніхто з вищих управлінських структур та ключових політичних сил сьогодні не готовий, бо в справжні голоси жертв конфлікту вони вочевидь не вірять.

Навіть косметичні зміни до виборчого закону зі спрощенням для населення окупованих територій процедури попередньої зміни виборчої адреси (щоб це можна було зробити не в місці майбутнього голосування, а в будь-якому підрозділі Держреєстру) парламентом проголосовані не були. Більше того, в наближених до пунктів в’їзду-виїзду в Крим місцевостях (Генічеський та Каланчацький райони Херсонщини) ніхто навіть за чинною процедурою не став облаштовувати для президентських виборів виборчі дільниці у місцях, зручних для осіб, які тимчасово прибуватимуть з півострову. Бо виборча дільниця — це ж не нелегальна автостанція та не торговельний хаб, виторг для місцевих та регіональних баронів вона не дасть, то ніхто цим там і не переймався.

Отже, навесні голосуватимуть лише дуже свідомі виборці з окупованих територій, здатні витратити на волевиявлення багато часу та ресурсів, й очевидно, що буде їх небагато.

На парламентських же виборах варто очікувати інтерес політичних сил не стільки до «мертвих душ» переміщених осіб чи населення непідконтрольних територій. Політсили цікавитимуть «мертві» виборчі округи, розташовані повністю (а більше – майже повністю) на окупованих територіях. На Донбасі, скоріш за все, буде успішно повторено «феномен Фіми» 2014 року, за яким до «мертвого округу», розташованого поза ефективним контролем України, додадуть пару «живих» виборчих дільниць підконтрольної території, де голосуватимуть декілька сотень осіб. Саме ці нечисленні та добре підготовлені виборці й визначать переможця в «мертвому окрузі».

Інший ласий шматок — це більше десятка мажоритарних округів Криму, та тут завдання в «ловців мандатів» складніше, бо АРК та Севастополь окуповані повністю, тому додати до «мертвого округу» дільницю з підконтрольної території того ж регіону через рішення ЦВК (як це можна на сході) не вийде.

Щоб зробити голосування по кримських округах на підконтрольній території (звісно «малими силами»: пара автобусів виборців — одна виборча дільниця «кримського округу» — один депутат) необхідно змінити Конституцію. Благо є й абсолютно правомірна формальна підстава для таких змін, яка за дивним збігом обставин вже тривалий час обговорюється публічно та на найвищому рівні. Ну ще потрібна й добра воля окупантів для незакриття пунктів виїзду в день голосування, то, може, якось і з ними з такої нагоди домовляться.

Усе наведене свідчить, що питанням виборного представництва населення окупованих територій всерйоз не переймається ніхто. І не лише Верховна Рада АРК, але й Донецька та Луганська обласні ради й після виборчих перегонів 2019–2020 років залишаться лише органами на папері. А Крим та окупований Донбас у Верховній Раді представлятимуть, у кращому випадку, «мертвообрані» народні депутати. Чи сприятиме така ситуація деокупації — питання більш ніж риторичне.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути